«Північноатлантичний альянс підтримує Україну, але не збирається ставати стороною військового конфлікту на її території, оскільки необхідно уникнути поширення бойових дій на терени інших держави». Про це заявив недавно генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
Отже, позиція нинішнього чільника блоку, в якій відображаються й настрої як його керівництва загалом, так і лідерів більшості країн, які входять до нього, зостається незмінною від самого початку масштабного вторгнення «ерефії» на українські землі: якщо, мовляв, Київ і сам з нашою допомогою чудово справляється із загарбниками, то нам потрібно дотримуватися такої політики невтручання й надалі.
Втім, у таких публічних висловлюваннях є, так би мовити, й «незадокументований» сигнал: якщо якісь окремі члени НАТО вирішать самостійно вдатися до рішучіших дій, то Альянс ставитиметься до тих ініціатив нейтрально: не перешкоджатиме, але й не надаватиме Україні більшу підтримку – понад ту, що й так іде широким потоком на фронт.
Щодо «окремих», то мова насамперед про Польщу, яка нині є найгарячішим прихильником саме силового варіанту розв’язання проблеми московитської експансії в Україні. Чого варті, скажімо, лише останні заяви офіційної Варшави про потребу й готовність польських ВПС самотужки закрити небо над західними регіонами нашої держави!
Зрозуміло, що в них ідеться насамперед про необхідність гарантувати безпеку для транспортування продовольчого зерна з України, яке вивозитимуть у світ через території її найближчих західних сусідів, в тому числі й через Польщу. Але вкупі з попередніми висловлюваннями відомих високопосадових осіб цієї держави – і щодо теренів Калінінградської області рф як потенційних польських кресів, і про доцільність введення в Україну миротворчих сил ООН тощо – вона засвідчує, що Польща дозріла до реалізації й інших ініціатив сприяння Україні в її героїчній боротьбі з рашистами, крім суто допомоги важким озброєнням.
Проте є ризик втягування у війну й Угорщини, Румунії, Туреччини, тоді як про країни Балтії й казати годі. І чим довше триватимуть бойові дії в Україні, тим імовірніша саме така ескалація міжнародної напруги. Тому в НАТО і балакають, і діють аж надміру помірковано й розсудливо.
З другого боку, нинішня Україна, поруйнована рашистами на сході й півночі та частково захоплена на півдні, вже певною мірою є аналогом Сирії (чи принаймні обіцяє повторити її долю), яку нині розділено на окупаційні зони, що перебувають під контролем зовнішніх геополітичних гравців: Туреччини, країн західної коаліції, Ірану й Росії. Та чи насправді Україна перетвориться на Сирію-2, залежатиме від остаточних результатів бойових дій на Донбасі. Якщо силам оборони України (СОУ) вдасться вистояти, а відтак перейти в контрнаступ і домогтися в тому належних успіхів, то територіальну цілісність держави буде збережено. Принаймні зона контролю росії в Україні звузиться до мінімуму або ж її буде геть ліквідовано. Якщо ж СОУ не відсунуть ворога з нашої землі порівняно якнайдалі, то сирійський сценарій у долі нашої держави цілком можливий.
Утім, імовірно за два-три місяці стане зрозуміло, що насправді судилося пережити Україні. Як тепер уже стало ясно, приміром, що бліцкриг росіянам не вдався. Якщо ж війна не закінчиться ні восени, ні до початку 2023-го, то може затягтися й на кілька років. Так прогнозують аналітики того ж НАТО.
Однак така перспектива нікого не влаштовує – ні нас, ні тих наших західних партнерів, які не зв’язані своїми службовими обов’язками й чинять так, як велить їм совість. Тому на противагу обережним висловлюванням і позиціям чільників НАТО та керівників провідних країн Альянсу, ширяться голоси хай не офіційних, але не менш сановитих, значущих у спільноєвропейському суспільстві осіб, які прагнуть для Києва швидкої перемоги.
«Для НАТО настав час зрозуміти: або Альянс виходить за окреслені рамки, або припиняє свою діяльність», – так висловився зокрема колишній головнокомандувач союзних військових сил США та НАТО в Європі (1997 – 2000 рр.) Веслі Кларк під час обговорення подій на російсько-українському фронті, яке організувала «Атлантична рада» – неурядовий аналітичний центр у Вашингтоні.
Він чітко й недвозначно наголосив: щоб зупинити російську агресію проти України, необхідне пряме втручання у війну збройних сил Альянсу. «Ідею генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, яку сьогодні підтримують у керівних колах Альянсу, що НАТО не може нічого зробити, доки агресор не нападе на котрусь із країн – членів блоку, було знівельовано ще в 90-х роках. Настав час повернутися до уроків, які ми засвоїли. НАТО має втрутитись. Нумо офіційно це оголосимо й накажемо росіянам припинити вогонь», – наголосив генерал у відставці. І додав, тобто ще раз підкреслив, що війну неможливо зупинити без активних дій НАТО, але це, за його словами, залежить від політичної волі та рішучості національних лідерів у державах Альянсу.
Схожої думки дотримується й генерал армії США у відставці Філіп Брідлав, командир об’єднаних збройних сил НАТО в Європі у 2013–2016 роках. «Я сподівався, що це станеться (пряме втручання НАТО. –? Ред.), – зазначив він. – Але тут я не оптиміст. Можливо, певна коаліція держав могла би вступитися за Україну на полі бою. Також було б чудово, якби вони потенційно мали й підтримку ООН. Але наразі весь Альянс навряд чи піде на такий крок. Хоча особисто я підтримав би це рішення».
Обидва екскомандувачі мілітарною потугою Заходу на європейському континенті сходяться на тому, що тієї збройної допомоги, яка надходить до України явно недостатньо, щоби СОУ набули технічної переваги над росармією. До того ж цей імпорт триває занадто повільно. А це призводить до невиправданого затягування війни, що таки загрожує Українській державі сирійською «перспективою».
Від редакції. Правда, напередодні саміту НАТО, що розпочався вчора в Мадриді і триватиме й нині і в якому, до речі, бере участь і Президент Володимир Зеленський, Є. Столтенберг як керівник Альянсу зробив уже низку сміливіших заяв. «Діалог НАТО й росії» надалі неможливий», – зазначив він. – Отже, Альянс наростить чисельність сил швидкого реагування від 40 000 до 300 тисяч». Причому, як додав він, це відбуватиметься у ключі нової стратегічної концепції в діяльності блоку, розрахованої на 10 років, де московія фігуруватиме як загроза колективній безпеці людства.
