З попередніх публікацій цієї тематики читачі «Галичини» вже мали змогу ознайомитися з деякими «тонкощами» газопостачання в Україні, які фактично поступово й неухильно перетворюють постачальників блакитного палива та його споживачів на чимраз заклятіших ворогів. Це доволі дивна ситуація, бо, мабуть, у жодній іншій галузі торговельних відносин, навіть у сфері енергетики, немає такої напруги.
Дивно найперше тому, що у відносинах «продавець – покупець» результат справи залежить не лише від бажання одного продати, а другого – придбати, а й, так би мовити, від ступеня потрібності самого товару, його вартості, від купівельної спроможності покупця. І так є буквально з будь-яким товаром. Причому кожному продавцеві хочеться збути якомога більше, а от кожен покупець воліє придбати якомога більше не якого-небудь товару, а потрібного йому й доброякісного. Конфлікт інтересів тут виникає лише в питанні ціни: продавець хоче реалізувати свій крам за якомога вищою ціною, а покупець шукає, де дешевше. Однак ринок доволі просто врегульовує таку розбіжність поглядів, даючи змогу покупцеві вибирати, в кого саме купувати потрібний товар, а продавця змушує поліпшувати якість товару чи комунікацію з потенційним покупцем шляхом надання пільг, бонусів, подарунків або через налагодження з ним теплих, майже родинних стосунків.
Простіше кажучи, покупець хліба, наприклад, самостійно обирає потрібний (улюблений) сорт продукту, як і його кількість, вирішує, придбати цілу хлібину чи порізану, чи віддати перевагу запакованому товарові й т. ін. Останнім часом дивляться навіть на те, чи екологічно чисте пакування, чи не шкідливе для довкілля. А ще покупець обирає якість обслуговування, люб’язність продавця та навіть зовнішній вигляд його самого та крамниці, де продають хліб. Якщо котрийсь із цих чинників покупцеві не подобається, він шукає інший хліб чи іншу торгову точку.
Однак із газом ці принципи не працюють. Він належить до числа доволі затребуваного товару, але його споживачі змушені вдовольнятись одним і тим самим варіантом його – ні іншої якості, ні іншої «крамниці» з його продажу знайти покупець не може. І хоча протягом ось уже року споживачам повідомляють про початок роботи ринкових відносин у газовій сфері, насправді це більше схоже на спробу методом гіпнотичного навіювання лише переконати нас у цьому. Про який ринок газу може йти мова, якщо навіть за доволі умовної можливості через монопольні становища так званих облгазів змінити продавця самого газу ще якось можна, а от змінити продавця з доставки газу не можна за жодних обставин?
Але ж газ – далеко не єдиний вид товару, який має високий попит і який водночас реалізує фактично монополіст. Той же ринок електрики для побутових споживачів функціонує значно прозоріше і толерантніше. Може, то й помилковий погляд, і кожен споживач обох видів товару – газу й електрики – самостійно проаналізує власний досвід комунікації з відповідними продавцями.
Але в мене створилося враження, що за останні три-чотири роки політика газовиків набула помітної агресивності. Можливо, це пов’язано із внутрішніми негараздами в самій структурі облгазів. Можливо, річ у їхньому усвідомленні того, що світ швидкими темпами скорочує споживання вугілля, нафти і газу. 18 країн Європи вже задекларували цілковиту відмову від використання вугілля – до 2030 року, а від видобутку вуглеводнів – до 2050-го. Скажімо, у планах Німеччини – щоби до 2030 р. частка відновлюваної енергетики сягала не менше 65%.
Мабуть, тому в наших газовиків виникає бажання «запастися» коштами. І ось тут з’являється ще одна складова відносин між продавцем і покупцем, яка лише підсилює ту ворожість, що сформувалася на ринку газу, – цілковита неясність у формуванні тарифу/ціни/вартості газу. Пишу навмисне синонімічним рядом, оскільки в Україні нині активно дискутують з приводу не лише ціноутворення, а й через зміст самих термінів, що аж ніяк не додає оптимізму у сподіваннях на поліпшення відносин між постачальниками і споживачами газу.
У попередніх публікаціях було вже згадано, як за допомогою використання коефіцієнтів чи «правильних» математичних формул можна збільшувати ціну на газ та вимагати сплати начебто заборгованості за його споживання. Однак на споживачів газу чекає значно більше несподіванок, вкладених у слово «тариф». При цьому стає доволі дивно (і про це ми вже писали), чому ніхто – місцева влада, правоохоронні органи чи ті ж партії – не хоче (чи не може) втрутитися в наведення ладу з газом. Наприклад, мені не вдалося ніде знайти інформації про те, що Івано-Франківська обласна чи міська ради проводили спеціальні сесії, на яких зобов’язали би представників АТ «Івано-Франківськгаз» надати економічне обґрунтування тарифів на транспортування і ціни на газ для населення.
Так само не вдалося дізнатися, чи наші місцеві органи влади розглядали можливість повернення газотранспортних мереж у власність громади. Думаю, було б незле почути відповіді на це безпосередньо від представників влади, а позитивне вирішення питання лише б додало їм рейтингів і підтримки населення (хіба що це наразі відповідальним особам уже нецікаво, бо ж вибори були не так давно).
Про докладені зусилля заради повернення газових труб громадам уже повідомили на Буковині, Тернопіллі, Полтавщині. В останньому регіоні, мабуть, найактивніше взялися до справи, бо мають чотири газові компанії на своїй території і, мабуть, пережили найактивніші протести проти підвищення цін і тарифів на газ узимку 2020–2021 рр. Скажімо, уже 14 січня цього року Полтавська обласна рада проводила позачергову сесію, присвячену газовим питанням.
Передусім згадаю тут про звернення полтавських депутатів до центральної влади, зокрема до НКРЕКП, з такими вимогами: роз’яснити обґрунтованість розрахунків у платіжних документах за транспортування газу; назвати причини та підстави розрахунку плати за транспортування газу на основі обсягів споживання газу протягом попереднього газового року; вжити заходів щодо звільнення від плати за транспортування газу споживачів, що проживають у 10-кілометровій зоні від безпосереднього місця видобутку природного газу.
Звертаю увагу читачів на останній пункт: чи не через ось такі «побоювання» надавати пільги в оплаті газу власного добування частково таїться небажання розвідувати, модернізовувати і розбудовувати галузь добування газу?
Заслухавши виступи представників усіх газових компаній та почувши, що в однієї з них «обґрунтованим тарифом» на розподіл/доставку газу є 2,31 грн без ПДВ, а в іншої – 46 коп. із ПДВ (!), в питанні транспортування газу полтавські депутати розібралися доволі швидко.
Народна депутатка Анастасія Ляшенко, присутня на сесії, цілком логічно зауважила: «Відповідні реформи було спрямовано на те, що населення мало самостійно обирати собі постачальників газу, що привело би до конкуренції та зниження тарифів. Однак усі отримали монополію на трубу та підвищення тарифів… Необхідно прибрати з ринку монополістів і запровадити на ньому здорову конкуренцію».
Чому варто звернути увагу на приклад Полтавщини? Найперше тому, що аналогій більше немає, і, по-друге, рішення полтавських депутатів є готовим прикладом дій, які можна використати решті обласних громад задля розв’язання низки питань та зняття напруги в газових питаннях.
Зокрема депутати запропонували законодавчо врегулювати питання передачі газорозподільних мереж (ГРМ) низького та середнього тиску і споруд на них у спільну власність громад сіл, селищ, міст області. У контексті цього питання обласна рада ухвалила рішення «Про здійснення заходів щодо ефективного управління газорозподільними мережами на території Полтавської області» і звернулася до Фонду держмайна з проханням надати інформацію про інвентаризацію ГРМ середнього та низького тиску і споруд на них, які перебувають на балансі операторів газорозподільних систем, і рекомендувала Кабінетові Міністрів доручити Міненергетики провести єдиний моніторинг ефективності управління ГРМ. Управлінню майном обласної ради доручено здійснити заходи щодо прийняття ГРМ середнього та низького тиску і споруд на них у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області та надати обласній раді пропозиції щодо створення комунального підприємства Полтавської обласної ради з надання послуг із розподілу природного газу.
Виглядає так, що бодай на паперах на Полтавщині змогли розібратися з газовими трубами і задекларували певні рухи. До речі, під час розгляду питання, як формують ціну на газ місцеві продавці блакитного палива, полтавські депутати відкрили для себе багато «цікавого». Що ж так здивувало їх під час вивчення газових проблем? Переконана, що, довідавшись про це, здивованою буде і фактично вся «велика родина» споживачів газу в Україні. Але спершу дослівно наведу повідомлення з офіційного сайта Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, опубліковане 27 січня 2021 року: «Виявлено порушення про захист конкуренції у вигляді встановлення цін на природний газ у діях ТОВ «Львівгаз збут», «Волиньгаз збут», «Закарпатгаз збут», «Рівнегаз збут», «Івано-Франківськгаз збут».
«За результатами аналізу динаміки цін на природний газ для потреб населення встановлено, що у період з вересня 2020 року по січень 2021 року, – йдеться далі в повідомленні, – пропозиції названих товариств «на природний газ для потреб населення були значно вищими порівняно із середньозваженими цінами на природний газ на ринку».
Тобто порівняно з цінами, які формував ринок, постачальники доставляли протягом означеного терміну природний газ для потреб населення за економічно необґрунтованими (завищеними) цінами, що призвело до негативних наслідків для побутових споживачів, а отже, й до виникнення ознак зловживання вказаними суб’єктами господарювання своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
З огляду на те, адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 26 січня 2021 року розпочала розгляд п’яти справ за ознаками вчинення порушень, передбачених пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках з постачання природного газу для потреб населення, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умови існування значної конкуренції на цих ринках.
Це повідомлення доповню інформацією про те, що за «зловживання монопольним становищем» на ринку газу і «донарахування об’ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги» у 2015–2018 рр. ще наприкінці 2019-го АМКУ наклав штрафи: на АТ «Івано-Франківськгаз» – на понад 7,9 мільйона гривень, на АТ «Тисменицягаз» – на понад 460 тис. грн та на ТОВ «Івано-Франківськгаз збут» – на понад 1,8 млн грн.
Здавалося б: ось торжество справедливості, ось заслужене покарання, яке мало б відбити охоту газовикам обманним шляхом отримувати зі споживачів зайві кошти. Однак радіти зовсім немає чому, швидше, варто добряче замислитися. Мало того, що якось ніде нема повідомлень про сплату цими та іншими облгазами накладених на них штрафів, що ці рішення АМКУ вони оскаржують (і, як видається, доволі успішно) в судах, але й, як з’ясовується, платити штрафи і судові витрати будуть точно не облгази. Здогадуєтеся, про що мова?..
А тепер знову повернімося до позачергової сесії Полтавської обласної ради, на якій із виступів посадовців місцевих газових структур депутати нарешті довідалися про те, як формується «обґрунтований тариф» на газ і його розподіл. Правда, тут «люди від газу» мене одразу виправлять, мовляв, тарифи формують не вони, а НКРЕКП у процесі застосування дуже складних методик ще більш складних розрахунків і т. д. й т. п. Але ось у чому лихо: «тарифи формує НКРЕКП після надання оператором звітів по своїй попередній ліцензованій діяльності» (цитата із сайта НКРЕКП). Інакше кажучи, Національний регулятор розраховує тариф для кожного з облгазів на основі вихідних даних, поданих йому ними ж самими.
Про наявність у розрахункових показниках, які впливають на остаточну величину тарифу, таких чинників, як число споживачів, загальна довжина газових мереж, кількість споруд (газорозподільних пунктів, регулюючих клапанів, запірної арматури, газового обладнання споживача – це все впливає на обсяги спожитого газу), певна величина прибутку для газових компаній, ще можна було би здогадуватись. Але завдяки полтавським депутатам стало відомо ще про цілу низку вихідних величин, які, так би мовити, обґрунтовують тарифи. І ось тут справді є чому дивуватися!
Як з’ясувалось, облгази закладають у тариф і таке: суми на виробничі інвестиції (а це модернізація і покращення системи газопостачання і, зокрема, вартість лічильників, які газовиків держава зобов’язала встановити власним коштом усім споживачам газу); компенсації втрат у попередній період, що накопичувалися у зв’язку з необґрунтованим (на думку газовиків) тарифом; заробітну плату (доволі немалу і чомусь під грифом «комерційної таємниці») працівників та посадовців газових компаній; обсяг газу на ВТВ – ці три чарівні літери позначають виробничо-технологічні втрати, яких, за словами самих газовиків (загляньте на їхній офіційний сайт – 104.ua за 30 серпня 2017 р.), ніхто точно не може виявити і порахувати, але які дозволяють збільшувати обсяги споживання газу, що їх закладають у тарифні розрахунки, на 40 і більше відсотків.
Ось як пояснюють, що таке ВТВ на сайті «ГазПравда» (дослівно): «ВТВ складається із витрат та втрат нормативних та виробничо-технологічних. Витрати – це об’єм газу, що витрачається на заповнення газом, продувку та в процесі налаштування обладнання під час введення в експлуатацію новозбудованих, реконструйованих або капітально відремонтованих газопроводів та на опалення і технологічний підігрів газу в газорегуляторних пунктах. Втрати – це об’єм витоку природного газу з газопроводів, з’єднувальних деталей, арматури, компенсаторів, газового обладнання, інших газових приладів та обладнання за їх умовної нормативної герметичності, при якому забезпечується їх надійне функціонування, а також втрати природного газу під час технічного обслуговування та проведення планових ремонтних робіт, що пов’язані з розгерметизацією газопроводів, з’єднувальних деталей, арматури, іншого газового обладнання та приладів, у межах допустимих норм».
А ще «ГазПравда» наводить порівняльну таблицю розміру ВТВ для операторів ГРМ за 2016 та 2021 роки, з якої можна довідатися, що ці показники, наприклад, для АТ «Івано-Франківськгаз» становлять 30,36 і 56,54 млн куб. м відповідно. Стає цікаво: а що ж такого відбулося за останні п’ять років з газовими мережами Прикарпаття, що втрати газу підскочили ледь не вдвоє? Полтавським депутатам вдалося почути на аналогічне запитання, що зростання ВТВ на їхніх теренах пов’язане зі збільшенням термінів експлуатації газопроводів і почастішанням на них поломок та аварій, що свідчить про одне: газовики не особливо поспішали вкладати кошти в ті самі виробничі інвестиції, які у формування тарифів сумлінно вписували.
Однак є ще цікавіші величини «обґрунтування». У полтавських газовиків (імовірно, в решти – аналогічно) у тарифи закладено так звані «необліковані труби» (прокладені колись до об’єктів, яких давно вже нема, але їхню довжину і далі враховують) і «балансову різницю» (облгази приймали труби за собівартістю, а поставили на свій баланс – за ринковою вартістю ). В тарифи також вносять «суми відшкодування за позовами» – оті самі накладені на них штрафи і витрати на судові процеси!
Отже, полтавці довідалися, що, купуючи газ, вони оплачують «весь пакет послуг». Причому варіантів, як ухилитися від тієї сплати, наразі немає, а газовий монополіст (за підтримки судів і сприяння (?) урядових інституцій) поводиться за правилом Росії: плати і бери, що дають, бо не отримаєш нічого та ще й зостанешся винним.
Не знаю, як решті споживачам природного газу, а мені було б цікаво довідатися, що саме «обґрунтовує» ціну газу і тариф на його доставку в нашій області. Може, місцеві депутати дізнаються про це й поінформують широкий загал їхніх виборців? Чи ми їх не для цього обирали?
