Напередодні Дня Конституції в Народному домі «Просвіта» зібралися активісти громадських організацій області, щоб повести розмову про їхню роль у збереженні української державності і про те, якими бачать після перемоги майбутнє України. У зборах взяли участь голова Конгресу громадських об’єднань України (КГОУ) професор Національного університету «Львівська політехніка» Михайло Бугаєць та очільники обласних об’єднань КГОУ: Львівщини – Степан Заруба і Хмельниччини – Сергій Мороз.
Було запропоновано цілком нову парадигму засад побудови Української держави та вирішено створити й на Івано-Франківщині обласну організацію «Громадського руху за народовладдя» та обласну Раду старійшин – структуру, яка має сприяти в досягненні цим рухом проголошеної мети.
Зміст доповіді М. Бугайця видався для декого з присутніх дещо незвичним, таким, що різко контрастував із традиційними уявленнями про конституційні засадничі принципи побудови нашої держави. Професор стверджує про наявність у чинному Основному Законі парадоксальних суперечностей і «нестикувань», які дотепер проходили повз увагу навіть фахівців з конституційного права. Скажімо, згідно зі ст. 142 власністю територіальної громади є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля та природні ресурси, а в ст. 143 прописано, що громада села, селища, міста має безпосередньо управляти майном, яке перебуває в комунальній власності, встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону, забезпечувати проведення місцевих референдумів, утворювати чи реорганізовувати (як і ліквідовувати) на своїй території комунальні підприємства, організації та установи (які є суб’єктами публічного права), а також здійснювати контроль за їх діяльністю. Але ж вказаними правами й власністю наділені не самі територіальні громади, а створені ними органи місцевого самоврядування. Отож, за логікою професора, фактично громади є лише суто віртуальними суб’єктами, які не можуть бути власником чи управляти власністю, організовувати та проводити місцеві референдуми. І право власника, й інші права ухваленою в 1996 р. Конституцією передано вторинному суб’єктові публічного права –радам різного рівня, в обхід суб’єкта первинного.
– Статті 5, 13 і 14 Конституції, – каже М. Бугаєць, – проголошують, що народ здійснює владу безпосередньо і він є власником усіх національних багатств – землі і надр країни, повітряного і водного простору. Ніби все правильно. Але ж ст. 92 свідчить, що права нашого народу на владу й власність визначають відповідні закони. Та в Україні досі не видали жодного з них. А якщо немає таких законів, то конституційні статті прямої дії не є чинними й український народ апріорі й де-факто не може бути власником багатств держави, не є її засновником і владою в ній.
Професор переконаний, що «система влади в Україні, самостворена на підставі Конституції, скористалася її віртуальними статтями та відсутністю законів (механізмів) для здійснення народом влади і права власності й узурпувала ці два основні чинники державотворення, віддавши народові «права» лише прохача, і з 1996-го не будує, а руйнує державу».
Доповідач навів такий прикрий аргумент. В Україні на час проголошення її державної незалежності населення становило 53 млн осіб, а за 32 роки скоротилося до 23 – 24 млн. Бо за ці десятиліття різко погіршилася демографічна ситуація в державі, через кризовий соціально-економічний стан, до якого довели Україну її керманичі, тісно пов’язані з олігархічними кланами, багато українців виїхало на заробітки в інші країни. До них додалися мільйони й мільйони наших краян, котрі покинули рідну землю після початку великої російсько-української війни.
Втім, ще задовго до неї, лише за період з 1992 по 2018 рік, зникли з мапи України 3 850 сіл. У часи Незалежності ліквідовано понад 12 тисяч із 13 тис. сільських рад – конституційних органів самоврядування, вторинних суб’єктів публічного права. Такі наслідки реформи з децентралізації, коли позбавили самостійності малі громади, приєднавши їх до великих. А соціально-медична, культурно-спортивна інфраструктура населених пунктів скоротилася на 45%, їх економіка – більш як наполовину.
Ухваленими законами приватизовано вже 70% всенародної (державної) та комунальної власності – тим самим позбавлено прав на власність народ як справжнього, а не паперового власника. Два роки тому депутати Верховної Ради ухвалили закон про ринок землі, що, на думку М. Бугайця, становить велику загрозу для наших краян у тому сенсі, що вони можуть втратити це національне багатство. В ухваленому зверненні громадських організацій до українського народу, про яке згадували на зборах у Народному домі «Просвіта», українців небезпідставно застерігають, щоб вони після перемоги над ворогом і повернення нашій державі окупованих ним територій не «втратили всю Україну через ринок землі».
Саме тому ГО закликають владу держави скасувати цей закон. У їхньому зверненні змодельовано цілком імовірний розвиток подій. Приміром, лише три відсотки селян обробляють свої паї, а більшість здає їх в оренду приватним виробникам сільгосппродукції. Тож на першому етапі функціонування ринку землі, який триватиме три роки, власники земельних паїв загальною площею близько 30 млн га захочуть їх продати. Для придбання паїв вартістю $2000 за гектар землі українським багатіям і олігархам потрібно буде близько 60 млрд дол. А оскільки у них таких коштів немає, то до 50 млрд позичать їм – ясна річ, під заставу купованих земельних ділянок – транснаціональні корпорації з усього світу. Через три роки, на другому етапі функціонування в нашій державі ринку землі, вони скуплять на законних підставах в українських багатіїв усі ці землі за вдвоє вищою ціною (вона в Європі коливається від 4 до 10 тис. доларів за гектар). «Власники земельних паїв, а точніше нащадки вже померлих власників, виграють від цієї планетарної афери найменше, а весь український народ після неї вже ніколи, ніякою революцією і ніякою перемогою не поверне продані землі», – пишуть автори звернення.
Голова КГОУ вважає, що якби у ст. 5, 13, 14, 140-143 чинної Конституції громади сіл, селищ, міст, районів були чітко означені як первинні суб’єкти публічного права, ради ж – як вторинні суб’єкти без цих прав, а в ст. 92 ухвалювані Верховною Радою закони – лише як механізми впровадження статей прямої дії Конституції, то не відбулися б в Україні дика приватизація, розпаювання тієї ж землі і перетворення її на товар для купівлі-продажу, розкрадання до 80% народного (державного) господарства й виведення крадіями отриманих в результаті своїх оборудок баришів в офшорні зони на загальну суму понад трильйон доларів, а це 20 річних бюджетів України (!).
Учасники зборів бачать єдиний вихід зі складної соціально-економічної ситуації, в якій опинилася держава за понад три десятиліття її існування, –запровадити в управлінні нею та в господарюванні систему народовладдя. Цього не було зроблено на початках української Незалежності, а елементи суспільно-політичного (державного) устрою просто перенесли з радянської епохи в нові для українців умови замість того, щоб створити повноцінні базові конституційні одиниці демократичного державного устрою й громадянського суспільства – територіальні громади як первинні суб’єкти публічного права. Саме вони мали б бути і єдиною владою на своїх територіях, і єдиними власниками місцевого майна.
Опоненти КГОУ вважають, що запровадження системи народовладдя нині в державі неможливе через нібито відсутність у нашого народу необхідних для цього якісних характеристик. На противагу такому погляду учасники зборів наводили як контраргумент, скажімо, те, що сучасне українське суспільство має найвищий у Європі показник охоплення вищою й професійною освітою молодого й середнього покоління від 20 до 50 років, характеризується високим рівнем інтелектуального розвитку. Високий серед українців і рівень патріотизму. Народ, який захистив рідну Вітчизну від мільйонної орди варварів, безперечно заслуговує на те, щоб самостійно творити свою державу й управляти нею. Заступник голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Євген Романишин, який вів зібрання, очільник Ради старійшин м. Надвірної Ярослав Лесюк, голова Всеукраїнського братства ОУН–УПА Богдан Борович, член НСПУ о. Роман Паньків та інші поділилися своїми міркуваннями щодо передумов успішної побудови нової України після війни. Наголошували, що головна з них – це докорінна зміна суспільно-політичного ладу держави, щоб наш народ сам створив дієві інституції для процесів державотворення, для захисту своїх прав і свобод та від зовнішніх ворогів. У цьому він має спиратися на свою професійну еліту, цілком спроможну за короткий час консолідуватися в потужну громадську силу і повторити шлях Народного руху України зразка 90-х років минулого століття. Повторити конституційним шляхом – через чергові або позачергові вибори, або ж скликання всенародного віча чи національних установчих зборів, чого, до речі, чомусь не передбачено чинною Конституцією. А консолідаційною силою суспільства та його еліти на шляху кардинальних змін суспільного устрою можуть і повинні стати громадські об’єднання та рухи.
Як зазначали громадські активісти, у новому суспільному устрої всі громадяни стануть засновниками держави, свого роду акціонерами та власниками, як в акціонерному товаристві, а Президент (Гетьман) й управлінські структури – тільки правлінням цього товариства. Повноцінними суб’єктами публічного права будуть як ТГ, тобто об’єднання громадян, що живуть у селах, селищах, містах та районах, так і сама держава. Власне, вона де-факто являтиме собою об’єднання громад, усіх громадян України в адміністративних кордонах визнаної світом цілісної недоторканної території, матиме багатоукладну економіку та потужні Збройні сили, банківську систему й інституції народовладдя. Конгрес громадських об’єднань пропонує надати статус такої інституції, зокрема, «Всеукраїнському громадському колу старійшин (ВУГКС)», до якого обиратимуть представників від кожної області. Воно виконуватиме дорадчо-консультативні та контрольно-наглядові функції в усіх сферах державотворення й життєдіяльності суспільства. Громадськість, як наголошували учасники зборів, створює ВГУКС у тривожний час збройного протистояння наших захисників рашистам, великих демографічних і територіальних втрат України, в час руйнації та падіння вітчизняної економіки, відчутного зниження для половини населення соціальних стандартів життя, в час політичної та інституційної кризи в державі. Діятиме воно до всенародного обрання Сенату – Ради старійшин України, яка розвиватиме курс на перезаснування держави, тобто на імплементацію в побудову повоєнної України засад справжнього народовладдя – яким його бачать активісти нового громадського руху.
