14 листопада колишньому заступникові начальника УМВС України в Івано-Франківській області, кавалеру державних нагород, полковникові міліції у відставці Михайлові Березовському сповнюється 70! Виходець із селянської сім’ї, він здобув журналістську і юридичну освіти, встиг попрацювати в редакції газети та середній школі, молодіжних організаціях – від районного до центрального рівнів, у Міністерстві внутрішніх справ. А ще десять років, найдовше від своїх попередників і наступників, був головним кадровиком прикарпатської міліції. Всьому, чого досяг у житті, Михайло Йосипович завдячує визначальним рисам свого характеру – наполегливості та працелюбності.

Куди би не закидала М. Березовського доля, ніколи не забував найдорожчий серцю куточок на землі – рідне село Ісаків, що розкинулося на берегах швидкоплинного Дністра. З юних літ він звик покладатися лише на себе – на свої розум, силу, здібності, зрештою, на інтуїцію. Дуже любив читати. Ще підлітком дописував до районної газети «Дністровська зірка».

Дитяче захоплення згодом переросло у професійний вибір. Михайло став студентом факультету журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. А доти була служба в армії. Саме там загартувалися його характер та воля. Після демобілізації викладав початкову військову підготовку у Петрівській середній школі. Його енергію, завзяття і відданість справі, за яку би не брався, помітили і запропонували працювати з молоддю. І на виборних посадах у молодіжних організаціях у районному та обласному центрах Михайло виявив неабиякий організаторський талант, через що і покликали хлопця із прикарпатської глибинки на роботу до Києва.

Вже нині, з висоти років, М. Березовський розуміє, що своєрідним стимулом в його професійному зростанні було постійне відчуття невдоволеності зробленим: «Мені завжди здавалося, що міг би впоратися з тим чи іншим завданням краще, вирішити те чи інше питання або виконати те чи інше доручення успішніше». Вважає, що це добре, позаяк невдоволеність кличе до пошуку, не дозволяє зупинятися на досягнутому, примушує сьогодні домагатися кращих результатів, ніж учора, а завтра – кращих, ніж сьогодні. Заслуженою нагородою за роботу з молоддю стала його перша державна нагорода – орден «Знак Пошани».

Наприкінці 80-х років Михайла Березовського направили на роботу в центральний апарат Міністерства внутрішніх справ УРСР, де він пройшов службовий шлях від інспектора пресбюро до заступника начальника пресцентру, здобув юридичну освіту, закінчивши Національну академію внутрішніх справ. То був непростий період зламу тоталітарної радянської держави й утвердження української державності. У республіках Закавказзя і в Прибалтиці тоді пролилася кров, в Україні ж вдалося такого уникнути. І чимала заслуга в цьому органів внутрішніх справ, зокрема підрозділу, в якому працював Михайло Березовський.

У лютому 1995 року Михайла Березовського призначили заступником начальника УМВС України в Івано-Франківській області – керівником управління роботи з особовим складом. Кількома місяцями раніше начальником обласного управління міліції став Анатолій Француз.

«Період служби з Анатолієм Йосиповичем був для мене найбільш продуктивним і цікавим, – розповідає ювіляр. – Тим більше, що тоді була сильна команда однодумців у складі заступників начальника УМВС – Владислава Ливинця, Олександра Кміти, Богдана Гдичинського, а також відзначу свого заступника Валерія Іваху. Найперше, що ми зробили разом з колегами, – створили обласну міліцейську газету «Міліція Прикарпаття». На обласному телебаченні почали демонструвати «Кримінальну хроніку», сюжети до якої готували на підставі розкритих злочинів, матеріалів профілактичного спрямування.

Цікавою формою роботи з виховання молодих працівників міліції була спільна акція керівництва УМВС в області і редакції газети «Міліція Прикарпаття» – «Лицарі правопорядку». Ритуали урочистого посвячення в офіцери міліції, а також складання новобранцями присяги не лише запам’ятовувалися правоохоронцям на все життя, а й істотно впливали на поліпшення морально-психологічного клімату в міліцейських колективах, підтримання традицій спадкоємності поколінь».

Увесь цей час головний кадровик міліції області не полишав творчої діяльності, публікував різножанрові аналітичні статті в періодичній пресі. У 1998 році разом з генералом Анатолієм Французом як консультанти допомагали кіностудії імені О. Довженка у зйомках художнього фільму про роботу міліції «Тупик». А згодом разом з авторським колективом готували до друку ілюстровані видання для дітей – «Автобукварик» і «Християнський букварик», які презентували не лише в Україні, а й Канаді.

Про «Християнський букварик» дізнались у Ватикані, і вже через два роки М. Березовського у складі івано-франківської делегації запросили на аудієнцію до Папи Римського Івана-Павла ІІ. Чи варто розповідати, як калатало серце немолодого вже полковника міліції, коли він приймав благословення від понтифіка? Саме тоді Михайло Йосипович отримав нагороду, якою пишається чи не найбільше, – пам’ятну Срібну медаль глави Держави Ватикан.

Пан Михайло доклався й до спорудження каплиці Пресвятої Богородиці на розі вулиць Сахарова і Коновальця в обласному цетрі Прикарпаття, пам’ятника міліціонерам, які загинули під час виконання службових обов’язків. Турбота про їхні сім’ї стала для начальника управління роботи з особовим складом УМВС та його колег справою честі.

У серпні 2004 року М. Березовського, враховуючи його значний життєвий досвід та організаторські здібності, запросили до Прикарпатського юридичного інституту МВС України на посаду проректора з роботи із особовим складом. З цієї посади вийшов у відставку, а потім ще п’ять років займався в навчальному закладі питаннями організації міжнародної діяльності.

Після роботи в інституті Михайло Йосипович кілька років був членом громадської ради при УМВС України в  області, радником голови облдержадміністрації з питань взаємодії з правоохоронними органами. Саме тут знадобився його значний досвід роботи в органах внутрішніх справ на різних ділянках і посадах.

Його багатолітню сумлінну службу й активну громадську роботу відзначили державною нагородою – медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня, численними відомчими відзнаками, медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям». 2003 року ім’я Михайла Березовського внесли до книги «500 впливових особистостей, державних нагород удостоєні», його нагороджено дипломом Національного конкурсу «Золота фортуна» та медаллю «Честь. Слава. Труд».

Михайла Березовського обирали від громади рідного Ісакова депутатом Тлумацької районної ради. А попрацювавши в архівах Львова та області, він зібрав матеріал і видав книжку про його історію «Ісаків. Історично-краєзнавчий нарис». У співавторстві з підполковником міліції у відставці Ігорем Голинським видав кілька збірок художньо-документальних оповідей правоохоронної тематики.

Майже пів століття Михайло Йосипович іде по життю разом із дружиною Людмилою Антонівною. Вона медик за фахом. Викладала в Київському медичному училищі та Івано-Франківському національному медичному університеті. Син Сергій пішов батьківським шляхом. Працював у податковій міліції в столиці, був заступником начальника податкової міліції Івано-Франківської області. Як і батько, дослужився до звання полковника. Нині займається адвокатською діяльністю. Внук Михайло навчається в Івано-Франківському юридичному інституті Національного університету «Одеська юридична академія».

«З висоти пережитого і перебутого можу сказати, що кожного разу ступаючи на отчий поріг, відчуваю своє коріння і своє покликання – йти до людей і служити їм», – каже Михайло Березовський.

Рідні і друзі бажають ювілярові міцного здоров’я, добра та щастя, щедрих ужинків на довгому життєвому шляху.