Війна – це не лише жорстокі бої, стерті з лиця країни міста й села, щоденні обстріли та загибель людей. За цією страшною ширмою таїться набагато більше – те, про що чимало з нас не звикли чути або бачити. Це – нескінченна праця, відданість і стійкість тих, хто залишає власний страх позаду, щоб захищати інших, це тисячі невидимих подвигів, які роблять перемогу можливою, це довгі ночі без сну, дні, проведені у напруженні, коли кожна хвилина може стати вирішальною.
У сучасних умовах бойових дій завжди існує стрімкий розвиток прогресу і технологій, але навіть попри це основним елементом залишаються звичайні люди.
…Позивний «Борода» йому дали побратими за сиву бороду, яку він пообіцяв зголити тільки після закінчення війни. А вітер війни пройшов через його життя двічі.
«У 2015 році я добровольцем потрапив на фронт у складі 30-ї окремої механізованої бригади, – розповідає головний сержант 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Юрій ТИМОФІЙЧУК з Коломиї. – Навіть тоді було відчутно, що ворог не зупиниться, що має на меті знищити всю Україну. Поміж постійних обстрілів ми з побратимами ремонтували все, що могло стріляти та їздити, – гармати, кулемети, техніку. Кожна відновлена машина чи ствол давали шанс на успіх наших бійців на лінії зіткнення й збережене життя тих, хто обороняв державу. Я робив це, бо знав: без такої роботи фронт не витримає».
Отже, що таке війна, Юрій Богданович дізнався ще в роки АТО. Й під час нічних ремонтів зброї під тьмяним світлом ліхтаря, і в таких трапунках, як одного разу під Бахмутом, коли зі своїми побратимами потрапив під обстріл ворожої реактивної системи залпового вогню «Смерч»… Його самовіддана служба у війську тоді засвідчила, що героїзм – це не завжди означає стояти на передовій з автоматом у руках, він часто проявляється і в тихій, але життєво важливій праці, від якої залежить життя бійців та успіх бойових операцій.
2016-го Ю. Тимофійчук звільнився з армії та повернувся до рідної домівки. Проте війна не покидала його свідомості. Досвід, набутий під час АТО, залишив глибокий слід у його житті.
Тим-то 24 лютого 2022 року Юрій Богданович у свої 57 знову став у стрій. Не чекаючи повістки, прибув до РТЦК та СП. Його скерували до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади (ОГШБр) «Едельвейс», а там призначили у ремонтно-відновлювальний батальйон, тобто туди, де його досвід і майстерність стали життєво необхідними.
Ю. Тимофійчук як професіонал у токарній справі за своєю цивільною спеціальністю буквально зі шматка металу за допомогою токарного верстата може створити деталь будь-якої складності – від найменшої втулки до елементів механізму, без яких не запрацює жодна гармата чи бойова машина. Його руки знають метал, відчувають його – як музикант відчуває струни. Здавалося б, холодна сталь, але в його руках вона оживає.
«Спочатку ми вирушили на Волинь, – згадує Юрій Богданович. – У командуванні гадали, що прорив росіян відбудеться саме на тому напрямку. Пізніше нас перекинули на Житомирщину, відтак – на Київщину, де вже точилися жорстокі бої за столицю. Там було багато пошкодженого озброєння – гармат і бойової техніки. Ми буквально на ходу оживляли те все. Деталей бракувало, тож доводилося метикувати, шукати вихід із будь-якої ситуації: щось пристосовували, щось знімали з трофейної російської техніки. Головне було – щоб пошкоджені гармати знову «заговорили». Бо це означало, що наші хлопці зможуть тримати фронт і давати ворогові гідну відсіч».
Після звільнення Київської області у травні 2022 року 10-та ОГШБр продовжила «утилізовувати» ворога та звільняти від «руського міра» території на Донеччині, де для «Бороди» та його побратимів стало ще більше роботи. Зокрема, як згадує наш герой, доводилося й постійно навчатися на ходу чогось нового.
«Коли до нас на відновлення привезли перше іноземне озброєння – великокаліберний кулемет Browning M2, який вийшов з ладу, ми з побратимами спершу дивилися на нього і навіть не мали уявлення, як його розібрати, а не те щоб відновити. Раніше нам доводилося працювати лише з колишнім радянським озброєнням, тож іноземне устаткування виглядало для нас інакше. Таким же новим для нас був і принцип його роботи. Як кажуть майстри, для ремонту озброєння з часів СРСР часто вистачало молотка й зубила, а от іноземне потребувало вже спеціальних інструментів, точності та неабиякого терпіння. Тож ми попервах взялися читати-перечитувати інструкції, порівнювали вузли, кожну деталь брали до рук та вивчали її принцип роботи й будову, радилися з товаришами, що мали хоч якийсь досвід, і потроху розбиралися з тонкощами ремесла».
У вересні 2024 року через складну оперативну обстановку Юрія Богдановича відрядили для облаштування другого ешелону оборони, де під час виконання завдань він працював на рівні з молодими побратимами – день у день, без відпочинку, під ворожими обстрілами, під дощем і пронизливим вітром, у холодній землі, тримаючи в руках не гайковий ключ, а шанцевий інструмент. Це був також фронт, не менш важливий.
Кожен день перетворився на перевірку – не лише техніки, а й людської витримки. Піт, бруд, гар, метал і земля – ось із чого складалася його нова реальність. Але навіть у цих умовах «Борода» не втрачав спокою. Побратими кажуть, що впізнавали його поміж інших за спокійним голосом і впевненими рухами – він і тоді залишався таким, що завжди підтримає, пожартує…
Після повернення до підрозділу знову почалися ремонти – іноді такі складні, що, здавалося, руки опускалися. Але саме досвід, внутрішня мотивація та почуття відповідальності перед побратимами не дозволяли зупинитися.
«В одному з артилерійських підрозділів вийшов з ладу ствол артилерійської установки 2С1 «Акація». Гармату доправили до місця нашої дислокації, де вже безпосередньо того самого дня разом із побратимами ми взялися до тієї справи. Робота виявилася надзвичайно складною, – згадує Юрій. – Зазвичай такі ремонти виконують лише на спеціалізованих заводах із використанням спеціального обладнання. Але часу на те не було – гармата була потрібна на передовій уже за кілька днів. Тож ми з побратимами вирішили діяти власними силами.
Спочатку потрібно було демонтувати старий ствол. Це найважчий етап, бо той важить понад тонну, і будь-який неправильний рух міг призвести до пошкодження механізмів або травм. Ми встановили імпровізовані опори з металевих балок, використали троси, ланцюги та лебідку з вантажівки, щоб акуратно зняти пошкоджений ствол. Працювали обережно, сантиметр за сантиметром».
Ремонтна група під керівництвом Юрія Богдановича, не маючи штатних заводських пристроїв, виконувала монтаж нового ствола «Акації» з використанням підручних засобів – металевого візка, лебідки та троса. Після центрування й попереднього кріплення ствола змонтували й допоміжні механізми – спусковий, навідний та відкатний пристрої. Всі вузли було підігнано вручну, як належить. Через кілька днів гармату у справному стані повністю привели у боєздатний стан та повернули в підрозділ…
Ю. Тимофійчук вірить, що перемога неодмінно прийде. Бо вона народжується не лише в атаках і штурмах, а й у щоденній праці кожного, хто не здається, у міцній вірі в неї, у кожній відремонтованій гарматі, у кожному збереженому житті, у кожному побратимові, який повертається додому.
Війна змінила його, але не зламала. Навпаки – зробила сильнішим і мудрішим. Юрій завжди каже, що справжній воїн – це не той, хто прагне слави, а той, хто в бойовій роботі стоїть до кінця, навіть коли того ніхто не бачить. Його руки, загрубілі від металу й оливи, тримали не лише інструменти – вони тримали лінію життя між фронтом і тилом.
«Ми всі різні, – каже він, – але маємо спільну мету: щоб наші діти більше ніколи не бачили війни. І заради цього варто стояти до кінця». Як сказав свого часу колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, незламність країни можлива тоді, коли є люди, готові за неї боротися.
За виявлені особисту мужність та героїзм під час захисту територіальної цілісності та недоторканності України головного сержанта ТИМОФІЙЧУКА Юрія Богдановича нагороджено згідно з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 16 жовтня 2023 р. почесним нагрудним знаком «Хрест Військова честь», відповідно до наказу голови Івано-Франківської обласної ради від 26 вересня 2024 р. – медаллю «Лицар бойового чину», а згідно з наказом командира 10-ї ОГШБр від 23 вересня 2025 р. – мотиваційною відзнакою командира ремонтно-відновлювального батальйону.
