Є люди, чия праця вимірюється не роками стажу, а поколіннями вихованих дітей, збереженими традиціями та створеними можливостями для розвитку молоді. Саме такою особистістю є Марія Михайлівна ХАМУТ – педагог, організатор, наставник і людина, яка присвятила значну частину свого життя розвиткові творчого потенціалу молоді Обертина та всієї Обертинської громади.

Марія Михайлівна народилася у 1966 році. Свій педагогічний шлях вона розпочала на посаді педагога-організатора Гончарівської восьмирічної школи. Уже з перших років роботи проявила себе як ініціативний педагог, здатний об’єднувати дітей навколо творчості, спільних ідей та корисних справ.

Згодом працювала вчителем історії, педагогом-організатором та заступником директора з виховної роботи Гарасимівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Саме у цей період сформувалися її професійні принципи – виховувати особистість через пізнання історії, культури та духовних традицій рідного краю.

Новою важливою сторінкою її діяльності став 1999 рік, коли Марія Михайлівна очолила Будинок дитячої та юнацької творчості в Обертині. Під її керівництвом заклад перетворився на справжній осередок культурного життя громади. Тут діяли численні гуртки – від народних ремесел до вокальних ансамблів, відкриваючи дітям можливість самореалізації та творчого розвитку.

Марію Михайлівну справедливо вважають фундатором сучасної системи позашкільної освіти в Обертинській громаді. У непрості для освіти й культури часи саме завдяки її наполегливості було збережено матеріально-технічну базу закладу, а позашкільна освіта не лише вистояла, а й отримала новий розвиток. Вихованці закладу регулярно ставали призерами обласних і всеукраїнських конкурсів, гідно представляючи рідний край.

Особливо вагомим внеском у культурно-освітній розвиток громади стала впорядкована Марією Хамут книга «Містечко дитячих захоплень» – унікальне видання про роботу з дітьми та молоддю Обертинської ТГ на базі закладу позашкільної освіти. Праця має особливу цінність, адже містить спогади старожилів, архівні фотографії, дослідження традицій і побуту Обертина, який історично мав статус містечка. Видання стало важливим навчальним посібником для школярів, виховуючи любов до рідного краю та повагу до його історії.

Член Клубу інтелігенції ім. І. Пелипейка та РО «Просвіта» м. Косова Марія Порох переконана, що ця історична праця не має аналогів: «...Така кількість документів, архівних матеріалів, світлин вражає. На мій погляд, ця книга поки що найповніша праця з питань діяльності позашкільного закладу, яка не має аналогів серед досліджень цього напряму».

У своїй роботі Марія Михайлівна органічно поєднала освіту й народну культуру, інтегрувавши у навчальні програми традиції Обертинського краю – вишивку, вокальне мистецтво, український танець та народні звичаї. Її діяльність завжди була спрямована на збереження національної ідентичності та формування творчої, свідомої молоді.

Сьогодні пані Марія продовжує свою справу як методист педагогічної ниви. Її багаторічний досвід, мудрість і професіоналізм активно використовують під час організації культурно-освітніх проєктів Обертинської територіальної громади.

Шістдесят років – це поважний життєвий рубіж, за яким стоять роки самовідданої праці, тисячі учнівських усмішок і безцінний внесок у розвиток громади. Та найголовніше надбання Марії Михайлівни – це, безперечно, її вдячні вихованці. Ті, для кого вона стала не просто педагогом, а справжнім наставником і другом. Їхні щирі слова, мабуть, найкраще розповідають про те, якою людиною є Марія Хамут.

У день ювілею щиро бажаємо Марії Михайлівні міцного здоров’я, невичерпної енергії, родинного тепла, нових творчих ідей і натхнення. Нехай любов до дітей й надалі буде джерелом сил, а зроблене добро повертається вдячністю і повагою людей!

Завідувач відділу організаційно-масової та методичної роботи Міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді Івано-Франківської міської ради Мар’яна Суходольна: «Марія Михайлівна – справжня українська Берегиня. Хочу висловити їй щиру й безмежну подяку за підтримку та віру в мої здібності. Її теплі, добрі слова надихали мене творити щодня і любити цей світ так, як вона показує власним прикладом. Я бачила її енергію, любов і самовіддачу – і розуміла, що саме це є найголовнішим. Вона неймовірно світла, добра й по-особливому лагідна людина, яка надихає інших просто своєю присутністю.

Марія Михайлівна – це людина світла, добра і великої душі, яка щоденною працею утверджує красу української культури та примножує творчий потенціал молоді. Її діяльність є яскравим прикладом служіння освіті, громаді та Україні»

Колишня учениця (випуск 1998-го) Надія Мануляк: «Є вчителі, які передають знання. Є ті, хто формує навички. А є ті, хто непомітно формує спосіб бути в цьому світі.

Пишучи ці рядки про мою Марію Михайлівну, маю сказати, що мій спосіб бути у світі має її відбиток.

Лише з роками розумієш: справжній наставник не нав’язує цінності – він їх проживає. Не переконує, а показує прикладом. Виховує не словами, а своєю присутністю.

У дитинстві ми не аналізуємо. Ми просто вбираємо. Інтонацію. Манеру триматися. Повагу до традицій. Спокій, з яким можна пройти крізь будь-який хаос. І лише дорослішаючи, раптом помічаєш: у твоїй здатності не знецінювати, у твоєму ставленні до роботи, у твоїй любові до рідного є коріння. І воно веде до вчителя.

Марія Михайлівна навчила мене дуже важливого – що жіночність не є слабкістю. Вона може бути тихою силою. Вона може бути опорою. Вона може поєднувати м’якість і вимогливість, тепло і принциповість, традицію і розвиток.

У її постаті я побачила, що культура – це не музей. Це щоденна дія. Що любов до рідного краю – це не пафос, а відповідальність. Що робота з дітьми – це не професія, а спосіб служіння майбутньому.

Є речі, які не вимірюються дипломами чи званнями. Вони вимірюються тим, скільки людей несуть у собі світло, яке колись отримали.

І якщо сьогодні багато з нас уміють не здаватися, уміють тримати гідність, уміють любити своє – то частинка цього світла має її ім’я.

Як на мене, справжній учитель – це той, хто не залишає після себе залежності. Він залишає самостійність. Не страх помилитися, а сміливість пробувати. Саме це я відчуваю, думаючи про Марію Михайлівну.

Тому сьогодні я хочу сказати просто: дякую, Маріє Михайлівно!

За світло, яке залишилося зі мною назавжди».