На момент нашого візиту до головного спеціаліста відділу охорони, захисту лісу і мисливства Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Геннадія МЕЛЬНИЧУКА він заклопотано трудився над паперами. Ні, це не іронія. Реально, столи його та помічниці були завалені документами. Як з’ясувалося, йшлося про підготовку відповідного пакету матеріалів для подання на розгляд обласної ради питання щодо закріплення за Рожнятівською та Коломийською районними організаціями УТМР мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Як пояснив Г. Мельничук, у них закінчився термін користування угіддями, й вони вже зібрали усі необхідні погодження… Річ у тім, що згідно з чинним законодавством мисливські угіддя мають надавати користувачеві на термін не менш як 15 років. Але остаточне рішення про це приймає обласна рада. Скажімо, в деяких областях угіддя надаються в користування й на 25 – 30, а в окремих випадках і на 49 років. А 15 років тому депутати тодішнього складу нашої обласної ради вирішили було обмежитися мінімальним терміном. І він швидко збіг…Тож у згаданих господарств виникла необхідність продовження терміну користування угіддями.

– Після адміністративної реформи, зокрема зміни меж районів та утворення територіальних громад, чимало з них також вирішили на своїх землях займатися полюванням. Зокрема, торік в області з’явилися два нових користувачі мисливських угідь на території Коломийщини. З ініціативи П’ядицької та Коршівської територіальних громад було створено саме для ведення мисливського господарства громадські організації «Горгани» та «Побратими», куди увійшли переважно ветерани українсько-російської війни здебільшого з числа місцевих жителів, – каже Г. Мельничук.

Це, до речі, не проста процедура. Скажімо, відповідно до Закону «Про мисливське господарство та полювання» мінімальна площа мисливських угідь має бути три тисячі гектарів. А нині, як відомо, землі розпайовано на дрібні наділи, люди оформили державні акти на право власності на них. Хтось сам обробляє свої земельні ділянки, хтось здає їх в оренду фермерським господарствам чи агрофірмам. І згаданий закон вимагає отримати погодження власників чи користувачів цих земель на їхнє мисливське використання. На це депутати звертають особливу увагу.

«Перед тим, як подати відповідний пакет матеріалів щодо надання мисливських угідь в користування, який спершу має пройти процедуру розгляду на засіданні земельної комісії обласної ради, звідки він уже йде на сесію, ми все ретельно перевіряємо, оцінюємо, зіставляємо», – зазначає Геннадій.

Це, повторюю, коли йдеться про утворення нового мисливського господарства. В разі ж перезакріплення угідь за вже чинними, то тут є свої нюанси. Крім уже згаданої необхідності мати погодження щодо землекористувачів, ще аналізують, як господарства проводили мисливську діяльність, дотримувалися взятих на себе зобов’язань. Адже не йдеться про те, що просто це полювання… Хтось прийшов, заплатив, щось здобув - не здобув, це вже його питання і все.

– А були випадки, коли відмовляли у продовженні користування мисливськими угіддями чи їх вилучали?

– Є відповідний наказ Мінагропрому, котрий регулює ці питання, – пояснює Г. Мельничук. – Але почну з того, що угоди з мисливськими господарствами, де вказані права та обов’язки обох сторін, до жовтня минулого року укладало наше управління, а тепер це вже робиться на рівні Держлісагентства. Скажімо, власники мисливських угідь, мають утримувати єгерську службу, дбати про довкілля, здійснювати підгодівлю, облік дичини тощо. Так, під час перевірок чи нашого управління, чи екологічної інспекції не раз траплялося, що виявляли певні порушення. В таких випадках робили відповідні приписи і давали терміни на їх усунення. В разі ж невиконання на два роки забороняли проведення тими господарствами полювання. А якщо і це не давало результатів, то вже можна було ставити питання про вилучення мисливських угідь за невиконання передбачених угодою обов’язків ведення мисливського господарства. Але таких випадків не було, хоч інколи ці питання вирішували на рівні суду. Та суд ніколи не був на нашому боці.

– Скільки в області користувачів мисливських угідь?

– 58. 14 із них – це лісгоспи, які перебувають у структурі нашого управління. 16 – районні організації Українського товариства мисливців та рибалок. І 28 підприємств належать до інших форм власності. Це і приватні мисливські господарства, і громадські організації. Останні здійснюють ведення мисливського господарства на площі 773 тисячі гектарів.

– Чи є серед їхніх власників іноземці або жителі інших областей України?

– Іноземців нема. Два господарства зареєстровано в Києві. Але в них працюють жителі нашої області, вони ведуть відповідну господарську діяльність у нас, тобто кошти від того надходять до місцевого бюджету, тож стверджувати, що вони тут, так би мовити, зайві, неправильно…

Зрештою, Прикарпаття привабливе для мисливців зі всієї України. На жаль, і для браконьєрів також. Щоправда, це переважно місцеві люди. Ми не раз писали на цю тему. Як називає цих осіб голова правління обласної організації УТМР Михайло Лущак, «хижуни» порушують правила полювання з різних причин. Одні просто задовольняють свій інстинкт вбивати. Але є ще причини матеріального характеру. Скажімо, в сім’ї фінансова скрута, тож і подався її глава до лісу. Саме такі й найбільше попадаються. Та є така категорія браконьєрів, котрі роблять на тому бізнес. І це не дивно. Наприклад, є, як їх називають, заклади громадського харчування, де подають страви з дичини. Розповідали, що на одному з гірських курортів кілограм оленини коштує 600 гривень. Тим часом, наскільки відомо авторові цих рядків, під час минулого мисливського сезону офіційно було здобуто лише одного оленя.

Так, звичайно, розводять у нас фазанів, перепілок, начебто є навіть страусині ферми, але щоби Карпатами бігав чукча-оленяр, такого не чув. Щоправда, як зазначив Геннадій, насправді мисливці здобули 12 оленів. Хоча, з огляду на вартість ліцензії на полювання на оленів, як правило, на неї «скидаються» відразу кілька осіб. І навряд чи вони полюють задля того, щоби продати свою здобич до якийсь ресторан. Це тільки припущення.

– Наразі найбільша наша проблема – це охорона мисливських угідь. – каже Г. Мельничук. – Бракує людських ресурсів, вимагає вкладання значних коштів в транспорт, пальне… В нинішніх умовах мисливські господарства мали б закуповувати, скажімо, ті ж тепловізори, прилади фото-і відеофіксації для відповідного документування порушень правил полювання. Бо браконьєри, особливо з початку війни на сході в технічному плані стали значно більш забезпечені, ніж єгерські служби. Візьмімо хоча б ті самі тепловізори. То дуже дорога річ. Їхня ціна стартує від 50 тисяч гривень і до 140 тис, а то й більше.

Свого часу десь по селах, по церквах оголошували збір коштів, щоби нашим хлопцям було з чим боронити Україну, але дехто вирішив, що це вже його особисте і, демобілізувавшись, не залишив тепловізор на передовій, а привіз із собою. Зрозуміло, з якою метою. І випадки полювання по ночах, що заборонено навіть у мисливський сезон, є не такими вже й рідкісними. На жаль, ще на «гарячому» нікого не вдалося затримати. Бо поки ти виїхав, браконьєри тебе вже бачать за кілометр. Отож виходить, що ми з ними не в рівних умовах.

Попри те, що у нас доволі велика кількість мисливських господарств, але на пальцях можна порахувати ті, в яких є офіційно закуплені спецзасоби. Тим більше, що деякі браконьєри вже мають у своєму розпорядженні навіть квадрокоптери. Щоби, так би мовити, не бігати самим по лісах у пошуках дичини, а запустили апарат і вже зверху видно все. Ось торік у листопаді до нас надійшла інформація, що поблизу Єзуполя, де Бистриця зливається з Дністром, в очеретах з’явилися дикі свині, й туди заїхала машина. Зрозуміло, що з’явилися браконьєри.

Ми туди виїхали разом з єгерями Тисменицької районної організації УТМР, членами громадської організації «Зелена варта». Зупинили ту машину, а там були, власне, так би мовити, законні мисливці. І картки відстрілочні мали, і дозволи на зброю. Приїхали постріляти качок. Але в цей день полювання заборонене. Отож складаємо протоколи, виписуємо штрафи, а тут з іншого боку ріки летить квадрокоптер. Зрозуміло, що хтось вистежував дичину. Вочевидь, і нас помітили. Бо поки ми переїхали на той бік, уже застали тільки сліди від машини.

Отож, ще раз повторюю, браконьєри технічно «упаковані», як мовлять, від і до. Чого не скажеш про лісову охорону. Тому дуже актуально, щоби в рамках реформи лісової галузі, котра наразі у всіх, так би мовити, «на слуху» було передбачене створення на державному рівні спеціальної служби, котра б саме займалася цими питаннями. Як, скажімо, у Польщі, Німеччині…

– Іншими словами, щоби це були професіонали, а не просто мисливці, котрі, по суті, на волонтерських засадах виконують функції єгерів.

– Так, з нормальними зарплатами, технічним забезпеченням.

– І відповідним захистом на законодавчому рівні. Бо ж робота небезпечна. І погрожують єгерям і навіть стріляють у них. Свого часу писав про такий випадок у нашій області… Словом, щоби єгер мав відповідні права для захисту свого життя чи здоров’я.

– Трапляється, коли десь на нарадах, нам закидають, що мовляв, не так уже й багато складено протоколів на порушників правил полювання. Торік, скажімо, була така-то кількість, а тепер ледь не вдвоє менше. І висновок, що лісова охорона не на достатньому рівні. А як його забезпечити, коли, наприклад, єгер лісгоспу має близько шести тисяч гривень зарплати, яку не завжди вчасно виплачують. А в приватному мисливському господарстві може бути й дві-три тисячі. Тож за такі гроші не дуже він захоче наражатися на небезпеку, вислуховувати образи, погрози, а буває, справді, що й стволи наставляють, застосовують фізичну силу.

Мали випадок торік, коли під час офіційного полювання в угіддях одного мисливського господарства на Богородчанщині, єгер лісгоспу, котрий межує з ним, вийшов на групу мисливців. Вони сиділи в альтанці, так би мовити, обідали. Судячи з відеозйомки, вже були нормально «підігріті». Наш єгер представився, відповідно поцікавився, чи мають вони всі відповідні документи. Так, мали. Але щоби спокійно їх показати, взялися грубіянити, мовляв, ми на своїй території, чом ти перешкоджаєш нам відпочивати тощо. А потім, врешті-решт, так побили єгеря, що він опинився в лікарні.

До речі, в тій компанії був колишній працівник органів внутрішніх справ. Свого часу по лінії служби побував на східному фронті, потім створив громадську організацію «атошників». Щоправда, я дізнався, що вона не входить до обласної спілки ветеранів АТО. І ось коли ця історія набула розголосу, то він навіть подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації. Тим часом остаточного результату по цьому випадку ще немає. Одразу почалося – а чи наш єгер був на своїй території, чи вже на чужій. Чи мав право перевіряти документи, чи ні.

Не розумію таких запитань. Як службова особа він, до речі, був у формі, офіційно представився… Що, важко було просто показати свої ліцензії, відстрілочні картки, мовляв, у нас все по закону, а не бити людину. І це було серед білого дня. А якби єгер натрапив на таку компанію вночі, коли полювання заборонено. Невідомо, що взагалі би з ними зробили. Але браконьєрство – проблема не тільки нашої області, а й усієї України.

– Не раз чув, до речі, саме від представників правоохоронних органів, що одним з важливих чинників в боротьбі з правопорушеннями, є невідворотність покарання. Та, вже не перший рік займаючись, зокрема, проблемою браконьєрів, не чув, щоби когось із «хижунів» було серйозно покарано. Так, є факти затримань, але в підсумку, хіба що до «вуйка», тобто до згадуваного вище глави родини, що подався до лісу через матеріальну скруту, підійдуть зі всією суворістю закону. А там, де фігурують позашляховики, автоматична зброя, нічні приціли, тепловізори, певна кількість незаконно здобутої дичини, то як мляво йде розслідування, то так само відбувається й судовий розгляд.

– Ну ті, хто займається браконьєрством, так би мовити, професійно, можна припустити, «підгодовують» й представників відповідних структур. Можна згадати хоча б випадок з затриманням осіб, котрі незаконно вполювали в одному з районів області трьох кабанів. Відтоді минуло вже чотири, якщо не п’ять років, а по суті, відбулися мінімальним покаранням. В нашій практиці не раз траплялося, що доводимо, маючи відповідні докази, справу до суду, але відповідного реагування не було. Візьмемо хоча б такий аспект: скажімо, законодавство передбачає відшкодування збитків за незаконне полювання на кабана в розмірі 40 тисяч гривень, косулю – 32 тисячі, зайця – вісім тисяч. Тож особи, котрі на цьому попалися, усвідомлюють, що матимуть чималі фінансові втрати. Адже, крім уже згаданих збитків, доведеться сплатити й штрафи, а також є для них небезпека у вигляді порушення кримінального провадження за браконьєрство. До речі, поліція дуже береться за такі речі. Але, щоби те кримінальне провадження було доведене до логічного закінчення, сума збитків має бути доволі значна. Скажімо, на рівні восьми-десяти здобутих у браконьєрський спосіб кабанів. А так, реєструється правопорушення, звітується, подається інформація в ЗМІ, мовляв, ведеться боротьба з браконьєрством, та в підсумку все затихає.

Хоча, за великим рахунком, нам не головне, щоби порушували кримінальні провадження і когось за це було засуджено до позбавлення волі. Зрештою, навіть не чув про такі випадки. Йдеться про повернення збитків мисливському господарству, незалежно від його форми власності. Тим більше, що вони значно покривають витрати на ведення підприємством своєї діяльності. Якщо, скажімо, ліцензійне полювання на кабана разом з усім – трофеєм, послугами тощо становить близько шести тисяч гривень, то наскільки більше господарства отримають в разі відшкодування браконьєрами завданих їм збитків. Та, знову ж таки, для цього потрібно рішення суду.

Бувають випадки, коли збитки відшкодовують у добровільному порядку. Але це дуже рідко і коли сума не значна, або чоловік не має відповідних зв’язків. А там, де йдеться про конкретні кошти, то починають різні «викрутаси». Ми приносимо до суду купу документів: протоколи, покази свідків тощо і навіть якщо є рішення першої інстанції, не означає, що вже воно буде виконуватися. Може бути оскарження. І там «з’ясовується», що хоча мисливця затримали зі зброєю там і тоді, де й коли полювання взагалі заборонене, але ж, мовляв, він ні в кого не стріляв. Або інше. Приміром, зловлять когось із забитою козулею. А він і пояснює: що ви, хлопці, просто їхав лісом, побачив мертву козу, то й підібрав її, щоби здати, куди належить. Чи десь у протоколі, не там поставлена «кома». Коротше кажучи, порушники практично не несуть покарань. Але якби в кожному районі хоч два-три таких випадки було доведено до логічного завершення і якби з допомогою журналістів їх широко оприлюднити та ще й вказати суми штрафів, думаю, не один би задумався, чи варто тим займатися.

Більшість людей у нас адекватні. Йдеться не тільки про те, що вони бояться штрафу та розголосу. Хоча це теж спрацьовує.

– До речі, а які результати минулого мисливського сезону? І скільки ще дичини водиться у наших лісах? Чув, наприклад, що збільшилася кількість вовків, котрі ледь не тероризують прикарпатські села.

– За минулий мисливський сезон загалом було здобуто 119 кабанів, 234 козулі і 12 оленів. До речі, менше, ніж торік. А якщо порівняти з ліцензіями, відданими на відстріл дичини, скажімо, на кабана їх було 374. Таке вже мисливське щастя – вполював чи й ні, а гроші за купівлю ліцензії пішли в бюджет. Щодо кількості облікованих тварин, то маємо 1471 оленя благородного, 6253 козулі, 1626 кабанів, 721 лисицю і 22880 зайців. Популяція ж вовків зросла до 65 особин.