Почесний житель Івано-Франківська, доктор фізико-математичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Іван КЛИМИШИН стверджує: «Прожив я, нікуди не пхаючись, – ні за грішми, ні за славою. Лише виконував сказане братом мого батька Олексієм, вояком УПА і багатолітнім в’язнем ГУЛАГУ: «Господь дав тобі талант, тож маєш працювати-писати-утверджувати нашу гідність пером! Щоб Україна була українською!» Тепер ось приїжджаю на батьківський хутір з думкою: я таки дещо для цього зробив…».
За це «дещо» Американський біографічний центр чотири рази визнавав Івана Климишина «Людиною року» і вніс його ім’я до книги «Великі мислителі початку XXI ст.». Рішенням Міжнародного астрономічного союзу іменем Климишина названо планету №3653. А його учень та послідовник Сергій Андрієвський про нього каже просто: «Професор Климишин – національне надбання нашої держави!».
У селі Кутиска Лановецького району на Тернопіллі 17 січня 1933 року в селянській сім’ї Антона та Ксенії Климишиних народився син Іван. 1950-го він вступив на навчання до Львівського державного університету ім. І. Франка. Оскільки перший семестр студентського життя був без стипендії, то мусив що три тижні добиратися на свій хутір по три-чотири буханці хліба, малу торбинку якихось круп та шматок сала. З другого курсу працював обчислювачем у Львівській астрономічній обсерваторії. Та невдовзі звільнився з роботи, бо зрозумів, що доцільніше витрачати час, даючи приватні уроки. Втім, як сумлінного студента І. Климишина включали до складу експедиції для спостережень за повним сонячним затемненням. Спершу в лютому 1952-го на станції під Ташкентом в Узбекистані, а через два роки і в Білорусі під Новогрудком.
У жовтні 1958-го він закінчив аспірантуру. Упродовж 1958–1974 pp. Іван Антонович працює в обсерваторії Львівського держуніверситету. З 1961 р. – завідувачем відділу, з 1962 по 1970 pp. – заступником директора з наукової роботи. 1974-го переїздить до Івано-Франківська на роботу в тутешньому педінституті (тепер Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника)…
Наступного року відзначатимемо також піввіковий ювілей наукової та викладацької праці Івана Антоновича у ПНУ. Основні ж наукові праці доктора фізико-математичних наук І. Климишина стосуються радіаційної космічної газодинаміки. У нього дуже багато наукових досягнень. Втім, вони більше зрозумілі студентам і викладачам вузької спеціалізації. Ми ж нагадаємо найбільш знакові його монографії, наукові та науково-популярні книжки.
А це «Ударні хвилі в неоднорідних середовищах» (1972), «Астрономія наших днів» (чотири видання, одне з яких англійською, загальним накладом 400 тисяч примірників), «Астрономія» (1983, 1986-го вийшов французькою у співавторстві), «Історія астрономії» (2000, 2006), «Астрономія вчора і сьогодні» (два видання), «Релятивістська астрономія» (чотири видання), «Календар і хронологія» (1981, перевиданий 1985, 1990, 2001, 2002), «Шкільний астрономічний довідник/словник» (1990, 2013 у співавторстві), «Зоряне небо України» (2003, 2005), «Карта зоряного неба» (2003, 2005, 2012)…
Про «Астрономічний енциклопедичний словник» (2003) сам І. Климишин згадує, що це видання, співавторами якого було аж 18 осіб, далося йому як редакторові вкрай нелегко. А ще були підручники з астрономії для старшокласників та студентів ВНЗ. Іван Климишин – також автор понад 100 наукових статей. Педагог-астроном сказав своє вагоме слово і в питаннях освіти: підготував сімох кандидатів наук і консультував двох із них, які стали докторами наук, 35 разів опонував на захистах дисертацій, зокрема чотирьох докторських. Окрім цього, прочитав понад 1600 лекцій жителям Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей.
Вчений-астроном, педагог, член Міжнародного астрономічного союзу (1964), член Наукового товариства імені Шевченка (1994), Почесний член «Просвіти» (1995) та Української астрономічної асоціації (2000). Протягом 1976–1984 pp. був заступником голови Ради підготовки астрономічних кадрів при AH CPCP. Науковцеві із Західної України, безпартійному, та ще й на такій посаді, потрібно було дуже вирізнятися своїми талантами й розумом!
Окрім цього, І. Климишин очолював Спеціальну проблемну групу з історії астрономії при Астрономічній раді AH CPCP (1978 – 1986 рр.). Також він – заслужений працівник вищої школи України (1988), відмінник народної освіти (1982), нагороджений медаллю «Ветеран праці» (1985), орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2000), премією «За видатний внесок в розвиток астрономії в Україні» (2003), медаллю «Просвіти» «Будівничий України».
Із 1991-го по 2008-й І. Климишин як професор Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ добре потрудився в духовній царині над навчанням майбутнього священства. 1993-го видав книжку «Вчені знаходять Бога». Втім, він вважає, «що у нас атеїзм, особливо із дуже грамотних голів, не викуриш і за 50 років». Про релігію каже так: «Пройдений людством шлях доводить: у формуванні людської особистості, у підтримуванні фізичного і психічного здоров’я кожної людини вирішальну роль відіграла вся сукупність ідеалів, які визначала релігія. Вона була засобом збереження історичного обличчя народу, суттю його душі. Я завжди вважав, що релігійність – річ інтимна і на цю тему «світській» людині висловлюватися «аж на площах» негоже. Але 29 жовтня 1989 р. я побував на перепохованні 524 жертв замордованих більшовиками галичан в урочищі «Дем’янів Лаз» в Івано-Франківську і наслухався страхітливих спогадів очевидців, тому дійшов висновку: мовчати було би підлістю.
Опорою при формулюванні моїх «тез» у вкрай делікатному питанні, «чи є Бог на світі?», віддавна були зокрема Послання Папи Павла VІ (1964 р.) та Енцикліка «Відкупитель людини» (1979 р.) Папи Івана Павла II. Зокрема Папа Павло VІ зазначив: «Кожна релігія несе в собі проблиски світла, які не слід ні зневажати, ні гасити...». А Папа Іван Павло II, згадавши інші, нехристиянські релігії, підкреслив: «Вони також є плодом Духа Істини, який діє і за видимими межами містичного тіла Христового… Релігії ці свідчать про те, що в одному напрямі, хоча й різними шляхами, рухаються надії людського духу, які проявляються в пошуках Бога».
А ще згадаємо тут Макса Планка: «Ніде, куди б не звертався наш погляд, яким би не був предмет нашого дослідження, ми не знаходимо суперечностей між релігією і природничими науками, ми швидше констатуємо їхню абсолютну гармонію в основних пунктах. Релігія і наука зовсім не заперечують одна одну... Навпаки, вони погоджуються і доповнюють одна одну» та Альберта Ейнштейна: «Вірую в Єдиного Бога і з чистим сумлінням можу сказати, що ніколи не відчував симпатії до атеїстів. Людство без релігії перебувало б у варварському стані свого розвитку... Релігії, мистецтва і науки – це три гілки одного дерева. Усі ці устремління спрямовані до облагороджування життя людини».
Потужний духовний фундамент І. Климишина закладався ще в дитинстві. Років 15 тому Іван Антонович у нашій бесіді згадав, як у ранньому дитинстві в їхній хаті відбувалися репетиції церковного хору. Регентом був брат відомого композитора і автора першого українського балету Михайла Вериківського. Коли вже всі хористи порозходилися, то він, як розповідала мати, ставав на місце диригента і починав диригувати уявним хором.
Це захоплення привело Івана до церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Кутисках у… піддячі. Там діда рідний брат дякував. У скорім часі, вже з 11 років, став допомагати йому: спершу читав «Часи», а згодом – «Апостола» і співав Службу Божу. Відтоді дякувАння й замилування до духовних речей, як і до церковного хорового співу, супроводжувало його все життя.
«На православній Волині, – згадує І. Климишин, – якщо похорон, то «Апостола» читають на крилосі, але коли родичі померлого хочуть більше його вшанувати, то служиться «Обідниця» – Служба Божа без євхаристійного канона. «Апостола» тоді читають над відкритою труною над головою покійника. Я таких «Апостолів» прочитав за життя, мабуть, 25 разів. Ще й, бувало, цілу ніч читав «Псалтир» біля покійника. Коли вам 12–14 років, то, звісно, це запам’ятовується і відбивається на вашому розумінні плинності й нікчемності нашого життя».
Окрім цього, духовний спів ушляхетнює душу людини. Про український духовний хоровий спів Іван Антонович може говорити годинами: «Чого вартий покаянний канон Андрея Критського чи Бахметьєвський «Ірмологіон» з його багатством народних мелодій!.. Коли я навчався у Львові, то регулярно ходив увечері на всенощні кожної суботи й неділі. Слухав, милувався, запам’ятовував, а з 1969 року, коли купив радіоприймач і магнітофон, збирав, записував, переписував, монтував духовні мелодії. І вони безперервно звучать десь там глибоко в мені. Коли я встаю рано до сходу сонця в селі, в мені бринить прокимен Різдва – «Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, Господи!» Се прекрасно! Ви розумієте, це дуже-дуже збагатило моє життя! Якраз в часи найбільшого мого розпачу мене втішало і надавало сили звучання отих дорогоцінних духовних мелодій українських барокових композиторів Бортнянського, Веделя, Березовського»…
Слава, влада, гроші – це все, вибачте, дурня. Є кардинальні речі, які маємо знати: нам дано розуміти що таке добро, що таке зло, і сказано дві тисячі років тому, як нам чинити: ухиляйся від злого, твори добро.
А ось правила, яких я дотримувався: великий гріх бажати білого хліба, якщо тобі не шкодить чорний; необхідно купувати хліб за гроші, які заробив своєю працею, і я ніде, ніколи, ні від кого не взяв ні копійки. Хоча й потреби бували неабиякі (зокрема бракувало коштів на ліки); в жодному разі не жаліти себе, а натомість своїх ближніх запитувати: «Чим тобі допомогти?»
Одного разу ректор ПНУ професор Ігор Цепенда скаже: «Професор Іван Климишин є добрим взірцем для всіх нас і яскравим прикладом того, як потрібно жити в гармонії зі світом і з собою, як досягти такого віку і такої продуктивності на науковій ниві. У 27 років – кандидат, у 37 – доктор наук, а був би членом КПРС – став би академіком НАН України, але свідомо обрана власна життєва позиція, стрижнем якої залишається глибока духовність, і нині викликає нашу глибоку повагу. Ваша постать надихає і нас у роботі над відновленням астрономічної лабораторії на Прикарпатті».
Найбільше Іваном Антоновичем пишається кафедра, якій він віддав найкращі роки свого життя. Завкафедри Ігор Ліщинський підсумовує: «Великий духовний світ професора Климишина, його феноменальні енциклопедичні знання, блискуче вміння подати складний матеріал дохідливими засобами й мовою, тонкий гумор, надзвичайно приязна комунікабельність викликають щире захоплення у студентів і потужну мотивацію та непереборну жагу до нових знань, а в його колег – і щиру прихильність.
Цього року, за побажанням солезіянта, перенесено святкування ювілею Івана Антоновича. Втім, і наш ректор професор Ігор Цепенда, і викладачі нашої кафедри, і його учні, друзі й приятелі – хто письмово, а хто в режимі онлайн – вже надіслали привітання з нагоди дня народження І. Климишина».
Колектив редакції газети «Галичина», яка не раз розповідала нашим краянам про життєві досягнення й наукові звершення професора Івана Климишина, приєднується до привітань на його ім’я. З роси і води, Вам, шановний Іване Антоновичу!
