Яка перша асоціація виникає, коли чуємо поєднання слів «кіно» і «Тарас Шевченко»? Впевнена, що одразу в уяві зринає поетичний і не дуже динамічний фільм-біографія про великого генія. Так-от стрічка «Безславні кріпаки», яка вийшла у широкий прокат ще торік у грудні і сьогодні є доступною до перегляду у всесвітній мережі, зовсім не підходить під цей опис. Більше того, вона вже з перших секунд розвінчує усі можливі міфи та стереотипи про те, яким має бути кіно про Кобзаря.
Перш ніж перейти до власних вражень від цієї стрічки, щоб не розчарувати і не сердити глядача-шевченколюба, одразу зазначу, що її сюжет не грунтується на біографії поета і не є екранізацією його життєвого й творчого шляху. Це альтернативна історія, де одного з героїв звати Тарас Шевченко. Усі збіги з фактами біографії цієї особистості можна вважати випадковими. Щодо жанру, то в стрічці поєднано елементи чорної комедії, бойовика та вестерну. Вийшов такий собі жанровий вінегрет, який не дасть глядачеві занудьгувати, адже фільмові не бракує несподіваних поворотів сюжету і цікавих ходів.
Назва стрічки «Безславні кріпаки» не випадково перегукується з картиною Квентіна Тарантіно «Безславні виродки», адже почерк цього голлівудського режисера дуже сильно видно впродовж усього хронометражу картини. Віддані фани творчості Тарантіно знайдуть у ній чимало схожих прийомів та навіть сюжетних ходів. Мінус це чи плюс – вирішувати кожному конкретному глядачеві. Особисто для мене це гарний приклад кіноцитування. Не більше і не менше. До речі, спочатку стрічка мала називатися «Тарас Шевченко: перший самурай». Якщо бути максимально відвертою, то мені більше подобається саме вона, аніж та, з якою кіно таки вийшло у широкий прокат. Втім, творцям картини, як то кажуть, видніше, під якою назвою випускати фільм у велике плавання.
Нікого не здивую власним твердженням про те, що у вітчизняному кінематографі бракує класних бойовиків зі «смачними» сценами бійок. Поки що українські режисери не так часто звертаються до цього жанру, а якщо і звертаються, то не завжди все вдається на всі 100. Часто бойові сцени у вітчизняних стрічках такого жанру виглядають неправдивими і награними. Проте це не стосується «Безславних кріпаків», адже драматургія боїв тут на висоті. Бойові сцени – безперечно, сильний бік стрічки. Всі вони доволі карколомні, непередбачувані і вдало зрежисовані. Це справді бойовик, за який не соромно і котрий відповідає заявленому жанру. Але, крім бойових сцен, часом доволі кривавих, тут ще є жарти. І вони такі, що стрічку можна сміливо назвати чорною комедією. Будьте готові до цього. Втім, не бійками і специфічним гумором єдиними. У сюжеті вестерну є місце і для романтичної лінії. Це та родзинка, яка додає стрічці гармонійності і скріплює всі пазли докупи.
Безперечно, однією з сильних сторін стрічки є її динамічність. Події в кіно відбуваються стрімко і швидко. «Повільно» – це точно не той епітет, який підійде для характеристики цього фільму. Більш доречним будуть такі слова, як «напруга» і «динаміка». Тож глядач не встигає занудьгувати.
Акторський склад яскравий. Чого вартий лише іванофранківець Роман Луцький у ролі Тараса Шевченка! Цікаво, що не так давно у фільмі Олександра Денисенка «Тарас. Повернення» актор втілив на екрані Шевченкового друга поляка Мацея Мостовського, а вже у «Безславних кріпаках» йому дісталася роль Кобзаря. І треба визнати, що йому пасує цей образ і роль вдалася. Його Шевченко вийшов сильним та ліричним водночас. Режисерам, котрі захочуть знімати фільм про Тараса Шевченка, треба взяти це до уваги.
Не менш органічним у ролі самурая Акайо Накамури був Сергій Стрельников. Він настільки зріднився зі своїм персонажем, що як глядачка я повірила в те, що переді мною не актор, а справжнісінький самурай. Для мене саме він був головним героєм цієї стрічки – харизматичним та сильним лідером. Головного антагоніста «Безславних кріпаків» – пана блискуче зіграв Андрій Малінович. Актору вдалося зібрати докупи усі негативні риси, вправно їх перебільшити та приправити гротеском, тож поміщика у його виконанні складно не ненавидіти.
Режисерові Роману Перфільєву не бракує сміливості й зухвалості в доброму розумінні цього слова, бо не кожен наважиться зняти вестерн, у якому фігурує Кобзар. Не таємниця, що його образ у нашій країні є фактично недоторканним для експериментів. Втім, Перфільєв ризикнув «зняти» Шевченка з п’єдесталу і зробити з нього героя вестерну, вклавши в його руки не лише пензель та олівець, а й – пістоль та японську катану. Хоча між навчанням бойових мистецтв, бійками і розправою з панами, «кіношний» Тарас пише вірші. Ну куди без цього! Вийшла доволі вдала фантазія на тему, що було б, якби поет таки був самураєм?! Впевнена, що знайдеться більш ніж достатньо людей, котрі після перегляду цієї стрічки будуть незадоволеними і скажуть, що знімати таке кіно про великого Кобзаря, м’яко кажучи, не гоже. Але ще раз хочу наголосити, що це не фільм-біографія, а кіно, де одного з героїв, через обставини і за бажанням режисера, звати Тарас Шевченко. Насправді замість нього у фільмі міг би фігурувати інший герой із іншим іменем. Проте це вже була би цілком інша картина, й увага до неї точно була б меншою.
Якщо відверто говорити про свої враження від цього кіно, то вони неоднозначні. Мені так і не вдалося абстрагуватися від навіяного шкільною програмою майже сакрального образу Шевченка. Час від часу я ловила себе на думці, що попри все мені складно сприймати Кобзаря, який розмахує зброєю. Втім, це і є яскравим доказом стереотипного сприйняття Тараса в українському суспільстві. І насправді дуже круто, що у вітчизняному кінематографі є режисери, котрі не бояться кидати виклик шаблонному мисленню і знімати, на перший погляд, непоєднувані речі, як-от вестерн про Кобзаря.
Попри велику кількість бійок, крові та агресії стрічка таки залишає по собі приємний післясмак. Режисер врівноважив усе контрастною кінцівкою, яка мені дуже сподобалася і яка розставляє всі крапки над «і», а також дає зрозуміти: все, що сталося в стрічці, відбулося до написання Шевченком його «Кобзаря».
Традиційно в своїх рецензіях стрічкам, котрі дивлюся, ставлю оцінку за десятибальною шкалою. Цього разу вирішила цього не робити. Натомість рекомендую «Безславних кріпаків» до перегляду усім, хто любить фільми Тарантіно, бойовики та чорні комедії, а от літературознавцям, учителям української літератури, шевченкознавцям і шевченколюбам ліпше цей фільм оминути. А якщо ви належите до другої категорії глядачів і все-таки його переглянули, не забувайте, що це авторська історія за мотивами життєпису Тараса, – не більше й не менше.
