Цікаву позицію озвучив американський політичний аналітик Фарід Закарія в колонці для The Washington post. Він висловив міркування про те, до чого, на його думку, мали б удатися США, щоби чинити тиск на росію, не завдаючи шкоди світовій економіці, яка нині й сама «стогне» від санкцій Заходу супроти «ерефії» через її війну в Україні. Пропонуємо той текст у нашому скороченому переказі з тим, аби читачі могли впевнитися, що засоби і способи економічної блокади рф ще далеко не вичерпано і що окремі з них у разі запровадження можуть у підсумку обернутися й несподіваним дарунком для пересічних українців з огляду, скажімо, на постійне, хоч і повільне, зате неухильне зростання цін на пальне на вітчизняних АЗС.

…Тепер очевидно, що настала нова фаза війни в Україні. Протягом наступних тижнів та місяців російські сили намагатимуться розширити контроль над окупованими ними територіями на сході України та закріпитися там. Українська армія та народ чинитимуть запеклий опір, і, ймовірно, у цих районах триватимуть мляві бої, як це було на Донбасі з 2014 року. Це означає, що єдиний вихід із цього конфлікту – чинити достатній тиск на Росію, щоб змусити її сісти за стіл переговорів та домагатися послаблення санкцій в обмін на мирну угоду.

Для цього коаліції, що протидіє їй, потрібна стійкість, аби зберегти й навіть посилити санкції та ембарго проти Москви. І це можливо лише у сценарії, за якого ціни на енергоносії знизяться з їхніх нинішніх максимумів. Якщо ціни на нафту залишаться вищими за $100 за барель – а вони легко можуть піднятися і набагато вище, – Європа скоро увійде до рецесії, а вся світова економіка зіткнеться з падінням зростання та політичною реакцією на санкції. Це майже напевно означало би крах коаліції проти Росії, оскільки країни шукають способів отримати дешевшу енергію. Це, безперечно, надія Володимира Путіна.

Єдиний можливий спосіб зберегти тиск на Росію, не завдаючи шкоди світовій економіці, – це знизити ціни на нафту. І єдиний сталий спосіб зробити це – змусити найбільшого у світі «виробника, що вагається», Саудівську Аравію, а також інші держави Перської затоки, такі як Об’єднані Арабські Емірати і Кувейт, наростити добування нафти.

Звісно, є й інші шляхи, які варто спробувати, такі, скажімо, як ослаблення ембарго щодо Венесуели та повернення до ядерної угоди з Іраном, але держави Перської затоки можуть легко збільшити видобуток на мільйони барелів на день та зберегти ці постачання у майбутньому. Проте наразі, попри всі умовляння з боку США, Саудівська Аравія й ОАЕ відмовилися значно збільшити видобуток енергоносія.

Це підводить нас до центрального запитання до Мохаммеда бін Салмана (МБС, як його часто йменують), спадкоємного принца Саудівської Аравії. У минулому президент Байден називав Саудівську Аравію «вигнанкою». І йому ще належить провести з МБС офіційну зустріч, оскільки той не лише відмовив США у проханні збільшити видобуток нафти, а й почав зміцнювати свої відносини з Росією та Китаєм.

У спеціальному звіті Ради з міжнародних відносин пропонують грандіозну угоду, в межах якої Сполучені Штати покращать відносини з МБС та дадуть чіткіші обіцянки захищати Саудівську Аравію в обмін на ряд кроків, які вона має здійснити, починаючи з припинення війни в Ємені до визнання Ізраїлю та взяття на себе більш явної відповідальності за вбивство журналіста та оглядача Post Джамаля Хашукджі.

До цієї ідеї варто поставитися серйозно і розширити її, включивши до неї ОАЕ, інші країни Перської затоки та Єгипет. Незважаючи на свої поверхові розбіжності з Вашингтоном, ці країни хочуть отримати більш жорсткі гарантії США щодо їхньої безпеки на все більш нестабільному Близькому Сході. Саудівці були стурбовані тим, що після атак безпілотників на їхні нафтові об’єкти в Ємені 2019 року, за якими стояли підтримувані Іраном хусити, адміністрація Трампа практично не вжила заходів у відповідь. ОАЕ зіткнулися з аналогічною атакою у січні і також були стурбовані тим, що адміністрація Байдена не відреагувала активніше.

Вашингтон має спосіб створити нову парасольку безпеки в регіоні, що включає Ізраїль, Єгипет і країни Перської затоки. Це стабілізувало би тамтешню обстановку, запобігло б перспективам гонки ядерних озброєнь та забезпечило б доступ до енергії для промислово розвинених країн. Але цей шлях має починатись із примирення з Мухаммедом бін Салманом.

Я не ставлюся до цього протистояння легковажно. Джамаль Хашукджі був моїм другом. Коли я відвідав Саудівську Аравію у 2004 році, він був моїм провідником. Я дуже сумую за ним навіть нині. Але річ у тому, що МБС, швидше за все, правитиме Саудівською Аравією наступні 50 років. Він абсолютний правитель (як і всі його попередники), але всередині країни його вважають модернізатором, і він надзвичайно популярний серед саудівської молоді за урізання повноважень релігійної поліції, відкриття країни для розваг та туризму та надання жінкам великих свобод.

Міжнародні відносини часто полягають у виборі стратегії, а не ідеології. Під час холодної війни Вашингтон об’єднався – разом з іншими сумнівними режимами – в тому числі й з Китаєм, очолюваним Мао, щоб чинити тиск на Радянський Союз. Якщо Вашингтон хоче здобути перемогу в цій новій холодній війні з Росією, йому необхідно дотримуватися такої самої стратегічної позиції.