Як волошка в бур’яні… На 70-річчя відомої української співачки Квітки Цісик

Чи усвідомили українці роль і значення Квітки ЦІСИК в духовній історії української еміграції в США, як і самої України? На мою думку, лише частково.

Якщо Ніна Матвієнко якось сказала, що їй далеко до Квітки, а вона теж потужна співачка, то це визнання, яке дорого коштує.

Тим часом ім’я Квітки Цісик так само знакове для України, як імена Олександра Кошиця, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Івана Миколайчука, Володимира Івасюка та багатьох інших знаменитостей української культури. В кожного із названих видатних постатей – свій життєпис і власне місце на скрижалях вічности. У Квітки Цісик – це слава її голосу, його особливого тембру і піднесеної до небес пісенної ніжності й любові.

Але є й гірка правда в біографії Квітки Цісик – доля її родини. Її члени прожили порівняно недовго, тобто майже ніхто не доживав до глибокої старості. Найменше пощастило жіночій половині. Мама, сестра Марія і сама Квітка прожили менше, ніж би могло бути. Передчасно померли від раку. Це якийсь фатум сім’ї Цісиків.

Нічого не вдієш, цього не оминути, лише можна покірно прийняти. Так хоче Бог і Він завжди знає, що робить і чому є так, як є. Отже, Квітка свою земну місію виконала. Вона зробила все, як уміла й могла, а потім відійшла до предків, залишивши свої пісні й далі квітнути, розвиватись у її славі...

Але повернуся до тієї думки, якою починав цей текст. Візьму на себе сміливість обережно стверджувати, що Квітчині пісні знає менше людей в Україні, ніж хотілося б. А знають її мало тому, що інформація про Квітку Цісик в українському інфопросторі майже відсутня – лише десь-колись проб’ється крізь товщу масової культури голос Квітослави. Як підсніжник крізь ковдру снігу чи волошка серед забур’яненого поля. А мала би щодня звучати на наших аудіовізуальних платформах хоч одна пісня Квітки. «Нашу пісню, нашу славу» (за Кобзарем) належить знати кожному українцеві.

Як на мене, в кожного притомного українця мають бути в домівці Біблія, Кобзар і альбоми Квітки Цісик з українським піснями. Читати і слухати українське, розвивати смак до корисного і прекрасного, відчувати себе повноцінною українською людиною, яка знає своє місце у світі і цінує його.

Лауреат Шевченківської премії, львів’янин Роман Горак видав книжку «Журавлі відлетілі». Це своєрідна родинна сага Цісиків, серед яких було чимало знаних людей. Є там великий розділ і про саму Квітку Цісик. На мій погляд, він не повний – видно, було мало в письменника інформації про неї.

Власне, з цією прогалиною в її житті зіткнувся було і я, коли писав «Квітку слави» – роман про неї.

Водночас біографія Квітки Цісик, попри її недовгий вік, переповнена яскравими подіями в її творчому житті, її повсякденній праці, зустрічами зі знаменитими людьми її часу, комунікаціями з ними на різних подіумах і в ефірі. Це шалений калейдоскоп виступів і презентацій, розкриття яких дуже б поповнило фантастичний образ співачки, яка за короткий час своєї творчості зуміла вразити світ. 20 мільярдів прослуховувань її синглів і пісень! Це вражає і захоплює, викликає гордість за нашу велику Україну, шану і повагу до неї. Лише б не залишатися байдужим до її феномену й успіху, не бути лінивим до її творчого подвигу.

...Село Ліски поблизу Коршева на Коломийщині – батьківщина Цісиків, зокрема батька Квітки Володимира. Тут, на так званому Циганському горбі, поет, прозаїк, член НСПУ Ярослав Ясінський створив острів вічної пам’яті і пошани Квітці Цісик. Пісенний фестиваль її імені допомагають йому проводити вже десять років Коршівська сільська рада, відділ культури Коломийської РДА, обласна організація Національної спілки письменників України. Допомагає і Лісківська сільська громада, парохи місцевих церков, школа.

Ярослав Ясінський ще одержимий пам’ятником Квітки Цісик у Лісках, організовує збір коштів на цю добру справу. І вже не один із нас, письменників, жертвував на те. Та видається, що якби звернутися через соціальні мережі до поціновувачів голосу Квітки Цісик, то кошти вдалося б зібрати швидше.

Хоч і небагато, але все ж в Україні таки проводять заходи зі вшановування Квітки Цісик. Але не знаю, чи є де в наших містах вулиця її імені? Може, й є, та якщо й досі немає, то мала б бути. І не одна. І конкурс молодих талановитих українських виконавців імені Квітки Цісик має бути, і її премія у сфері музичного мистецтва, і більше літератури про неї, як і тиражів її альбомів. Щоб її коротке, але прекрасне життя й далі тривало – вже в нашій пам’яті…

Власне, в самому імені співачки – мовби натяк на її недовгий вік, адже квіти швидко в’януть і облітають. Але й живуть вони заради цвітіння, роблячи життя інших кращим. Хіба Леся Українка чи Василь Симоненко прожили більше? Але вся справа у тому, що встигли за свій короткий вік.

Квітка Цісик належить вічності і всім, хто потребує слова пісенного з її уст.

Письменник, публіцист.