Журналістика – це фронт, у якому правда і справедливість є могутньою зброєю. У ній має «дух животворити», за словами українського мислителя планетарного виміру Григорія Сковороди. Вона має давати імпульс для перемоги над вражими московитами, спонукати для очищення країни від зрадників, корупціонерів, брехачів. Не треба боятися критикувати владу. Зрозуміло, об’єктивно й конструктивно. Лише так після вигнання рашистів з рідної землі зуміємо зберегти її духовну чистоту. Правда і справедливість мотивують до перемоги і в окопах, і в тилу. Яскравий приклад – журналістське розслідування про завищені ціни на продукти харчування для військових у деяких контрактах Міноборони. Покарання винуватців неминуче. Заслужене, а не показне. Перемога, здобута кров’ю, має бути й перемогою, здобутою словом!

Сучасна журналістика в Україні від самовибраних з «підставками для мікрофона» заколисана шустерами, гордонами, головановами, мураєвими, панченками та іншими медійниками, котрі міцно вмощувалися на зарубках московитської пропаганди. Ті глядачі, котрі постійно дивляться телемарафон «Єдині новини», майже позбавлені здатності критично мислити.

З перших днів повномасштабної війни росії в Україні задум об’єднати журналістів сприйняли в суспільстві позитивно. Я теж спочатку вітала це нововведення. Мене, як і багатьох, цікавило подання об’єктивної та збалансованої інформації, я ратувала за якісну журналістику без політичних перетягувань щодо потрапляння до суспільного мовника. Але завсідником в ефірі з’явився позаштатний радник Офісу Президента Олексій Арестович – і новинна програма підсолодилася напівправдою, яка є гіршою, ніж брехня.

«За тиждень війна закінчиться, ні, за два – нашою перемогою», – запевняв він з екранів, на яких неприховано самомилувався. І тоді майже всі єдинотелемарафонці підбилися вірусним захворюванням брехні про швидку перемогу над московитами. Згодом необдумана обнадійливість, усупереч реальній оцінці подій на фронті, почала давати збій. Розчарування тиснули на мозок і серце тих, хто призвичаївся до солодкої напівправди. Навіть якщо раніше вона рятувала від стресів через страх війни.

Завершилося все тим, як відомо, що О. Арестович показав свою «професійність» сповна. Мовлю про трагедію в Дніпрі із влученням, за офіційним повідомленням, рашистської ракети в багатоповерхівку, під завалами якої загинули десятки людей. Тоді позаштатний радник ОП в ефірі Марка Фейгіна (як кажуть, правозахисника з московії) озвучив версію, що, мовляв, на житлову будівлю насправді впала і спричинила обвал її частини ворожа ракета, збита українською ППО. Звідки в нього така інформація? Як з’ясувалося, за його ж словами, він зустрів давнього товариша, колишнього військового з повітряної оборони, котрий був тоді поблизу вулиці та чув не один, а два вибухи. Ось таке джерело. Якщо обмовив себе тим, а можливе й таке, то навіщо?

Втім, хоч як, а цим надактивний речник Банкової поставив крапку на своїй медійній кар’єрі у статусі позаштатного радника ОП. До того ж з означенням «професійного провокатора» в навколовладних колах, бо підіграв рашистським ЗМІ. Вони те й робили, що цитували О. Арестовича і відпекувалися від міжнародного кримінального злочину росії за смерті цивільних осіб під час війни.

Громадськість заявляла про притягнення до відповідальності позаштатного радника. Окремі народні депутати мали намір звернутися до СБУ про його можливу державну зраду. Наразі скандал затих, що свідчить, мабуть, про якісь певні закулісні ігри.

Схоже, О. Арестович свою справу зробив. Його ефіри, як припускають психологи, не що інше, як, за їхньою термінологією, газлайтинг (gasliahting). Це одна з форм психологічної маніпуляції. Найперша її мета – змусити людей сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності. Після бадьорих піднесень наступає затяжна апатія з ознаками зазомбованості. Так промивають мізки в росії. Ось чому рашисти агресивні, здатні до насильства. Свідома витончена й підступна брехня день у день робить їх іще й патологічними брехунами на весь світ. За цих психологічних впливів чим злісніша брехня, тим більше в неї вірять.

Сумно, що не лише в нас, а й у світі, знають про недолугі виправдання міністра оборони Олексія Резнікова щодо зловживання державними закупівлями продуктів харчування для захисників України. Публікації у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ рясніють заголовками з «яйцями в кілограмах» від керівника оборонного відомства.

У ці для нас важкі дні війни з росією О. Резніков багато старається для постачання вкрай необхідної зброї з Європи та США. Але навіщо він захищає можливих корупціонерів, котрі лише на одній закупівлі заохотилися присвоїти щонайменше чотири мільярди гривень! Позиція, яку зайняв міністр, обурює. Замість того, щоб з’ясувати, що насправді відбувається в департаменті закупівель, знайти винуватих підлеглих і покарати їх за законами воєнного часу, то він вибрав хитру, але хибну тактику: найкращий захист – це напад. І пішов війною на журналістів, котрі викрили аферу. Вони, мовляв, зманіпулювали інформацією, до того ж подали її якраз у міжчассі засідання групи Рамштайн щодо надання допомоги Україні зброєю, щоб побороти росію. Публічно погрожував журналістам про їхню відповідальність за законами воєнного стану, лякав Службою безпеки України через висвітлення таємного, що стало явним. У суспільстві почули, що звернувся за підтримкою й до профільного комітету ВРУ.

Невідомо, чим керувався державний високопосадовець, коли звинувачував журналістів. Можливо, окремими новелами нового закону «Про медіа». Але він стане чинний лише з 1 березня цього року. Медійна реформа є однією з семи вимог Європейського Союзу до України у зв’язку з набуттям нею статусу кандидата на вступ до ЄС. Назагал нове законодавство відповідає сучасним викликам у сфері відкритості суспільства. Але є в ньому, як зазначає Національна спілка журналістів України, яку підтримали Міжнародна та Європейська федерації журналістів, прогалини, що ставлять під сумнів його демократичність. Мова про посилення державного регулювання, зокрема Національною радою з питань телебачення і радіомовлення. Згідно з новим законом, уже не суд, а Нацрада буде вирішувати спірні питання в інформаційній сфері, що звужує її свободу. Не може бути демократії, переконаний голова НСЖУ Сергій Томіленко, без вільної преси.

Війна навчила журналістів об’єднуватися. Хоча, повторюю, новинний телемарафон не витримав випробувань і свого первинного покликання. Зініційований під час війни з росією проєкт НСЖУ «Журналісти важливі!» зміцнив солідарність українських професійних медійників…

Хто порушив тему закупівель у Мінобороні й насмілився викликати на себе чиновницький гнів вищого державного рівня? Це – журналіст, засновник і редактор медіапроєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов. І його журналістське розслідування, про яке мова, опубліковане в інтернет-виданні «Дзеркало тижня» (21 січня цього року) під заголовком «Тилові пацюки Міноборони під час війни «пиляють» на харчах для ЗСУ більше, ніж за мирного життя». Автор переконаний, що «трапилося найгірше, хоч і передбачуване».

«Дзеркало тижня», за оцінкою Інституту масової інформації, належить до «білого» списку достовірних видань, якому можна довіряти. Тут якісний рівень, за тим же моніторингом, сягає понад 95 відсотків, що є високим показником для професійної інформації. Найвища нагорода НСЖУ «Золоте перо» також уселяє довіру до тижневика.

Мене як журналіста-розслідувача з досвідом цікавить сама стаття колеги, зокрема подання здобутих фактів, їх переконливість, а також об’єктивність та збалансованість. На мій суб’єктивний погляд, у цьому журналістському розслідуванні – все добре. Читач бачить угоду на 13,16 мільярда гривень про закупівлю продуктів для військових за завищеними цінами. Є порівняльна таблиця цін, і не тільки на яйця, чим розсмішив О. Резніков з придуманою ним вагою замість штук. Сотні найменувань продуктів, і всі – удвоє-втроє здорожчені. Є підписи, печатки представників Міноборони і фірми-постачальника.

Як і належить, видання «ДТ», для якого Юрій Ніколов підготував журналістське розслідування, подало коментар міністра, роз’яснення посередника з постачання продуктів. Воно дало можливість читачам зрозуміти, що журналістське розслідування – це не фейк, а достовірні факти про можливу корупційну угоду. Очевидно, що в читачів після чиновницьких намагань спростувати публікацію виникло ще більше запитань, ніж було. І ще така важлива річ: не журналісти перші дали хід висвітленню теми, яких безпідставно звинуватив Олексій Резніков. Невже він не знав, що ще до тієї публікації цю справу вже розслідували НАБУ й САП, про що вони офіційно заявили?..

Міністр оборони допустив багато публічних крикливих ляпів, намагаючись поспіхом перевести стрілки на журналістів. Голова правління громадської організації «Центр протидії корупції» Віталій Шабунін назвав речі своїми іменами в інтерв’ю Олені Трибушній в ефірі «Є питання». Зокрема, що міністр своїми поясненнями та словесними нападами на журналіста-розслідувача став «частиною проблеми», що була і, на жаль, є в цьому відомстві. Замість того, щоб вивчити публікацію в «ДТ» й належно зреагувати на неї, він, по суті, як вважає В. Шабунін, почав «відмазувати схемарів і сам став їх частиною». Антикорупціонер – за те, що керівник оборонного відомства має піти у відставку. Звільнення з посади за власним бажанням заступника міністра В’ячеслава Шаповалова, котрий відповідав за тилове забезпечення ЗСУ, не поліпшує скандальну ситуацію. Це сталося на третій день після публічних сварок із пресою не на користь нею розвінчаних. Причому з не дуже вдалим після цього всього формулюванням – «не створювати загрози для стабільного забезпечення ЗСУ». Хоча треба бути справедливим, В. Шаповалов старався якнайкраще, щоб наші захисники мали все необхідне.

«Журналісти важливі!» – це підтверджує й заява голови комітету з питань антикорупційної політики ВРУ Анастасії Радіної. Вона констатує, що звільнено директора департаменту закупівель МО Богдана Хмельницького (саме його підпис є в угоді) та вже згадуваного В. Шаповалова. В її заяві йдеться й про те, що МО «не має юридичних претензій до автора журналістського розслідування».

Народні депутати хочуть повернутися до системи Prozorro, діяльність якої припинено на час воєнного стану. На їхнє переконання, все слід робити публічно, крім закупівель зброї.

Чітку й виважену позицію висловив Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. Він вважає, що «будь-яку інформацію про можливі прояви корупції необхідно ретельно перевіряти, їй треба давати правову оцінку й відповідно реагувати на неї».

Заява президента Джо Байдена, з якою він виступив у прямому ефірі 25 січня, про посилення військової допомоги Україні, зокрема обіцяними танками, свідчить, що журналістське розслідування Юрія Ніколова з викриття можливої корупції при закупівлі продуктів, про яке писала й зарубіжна преса, не вплинуло на рішення американців та їхніх союзників. Мабуть, навпаки. Боротьба з корупцією є світовою проблемою. І Україна – не виняток.

Автор журналістського розслідування в розмові з колегою вже згадуваною Оленою Трибушною у програмі «Є питання» сказав, що «крадуть, бо за це немає покарання». І нагадав, що преса завжди повинна бути «сторожовим псом» демократії.

Ю. Ніколов сповнений нових творчих планів. Зокрема готує матеріал про маніпуляції з генераторами та заробляння на них. Звісно, йдеться не про ту оборудку, за яку підозрюють колишнього першого заступника Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Василя Лозинського в можливому отриманні ним 400 тисяч доларів США неправомірної вигоди в так званій справі генераторів. Журналіст виявив нове ймовірне розкрадання державних коштів уже з іншими генераторами. Схоже, чиновники заробляють на біді українців зі знеструмленням їхніх домівок та офісів...

Так, журналісти важливі. Але не всі заслуговують на повагу суспільства. І треба про це казати відверто. Ті журналісти важливі, котрі живуть правдою й справедливістю.

Інформаційна мережа ширшає. Інтернет уможливлює її розпростореність. Залітний Савік Шустер, схоже, заклав забаламучення людей своїми програмами в телеефірі. За професором кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету ім. І. Франка, заслуженим журналістом України Йосипом Лосем, так звана «затінена ідея» – це коли в масив позитивно налаштованих фактів та оцінок, відважних суджень, ніби між іншим, вмонтовано якраз потрібні декому чи ширшому загалу ідеї-орієнтири. Чи це не про Савіка Шустера? Дмитра Гордона? Наталію Мосейчук? Василя Голованова? Так, а ще про Євгена Мураєва, Вадима Рабіновича, Нестора Шуфрича, Діану Панченко...

У телеефірах Дмитра Гордона є багато цінної інформації, відчутний досвід сотень розмов із видатними особистостями. Але, як цитує львівський науковець і публіцист програми за 2018 рік, у контексті багатьох слушних оцінок звучать й «одкровення». Наприклад, у телеефірі «Великий вечір на NewsOne з Василем Головановим» (8 січня 2018 року) Дмитро Гордон сказав дослівно таке (з перекладу українською мовою): «Путін – видатний державний діяч. Треба розуміти, що давно у світі такого діяча за рівнем освіти, підготовки, вмінню вести перемовини не було. Це розумний ворог».

Майже така ж похвальна оцінка прозвучала з його уст і про Суркова. Не менш Д. Гордон був відкритий у розмові із журналістом Тиграном Мартиросяном (23 січня 2018 року). Якраз це і є одним із прийомів пропаганди – «затіненою ідеєю», яку використовує росія.

Цинізм і «світоглядна розкуйовдженість» – скористаюся означенням того ж Йосипа Лося, на мою думку, дещо притаманні й окремим ефірам Наталії Мосейчук у «Праві на владу». Не узагальнюю. Наведу лише для прикладу одну програму. Коли готувала публікацію про главу Католицької церкви («Папа Франциск. З любов’ю через каяття. «Поразкою людства» вважає понтифік війну в Україні» в «Галичині» за 22 грудня 2022 року), то вивчала майже все, що є в українській та зарубіжній пресі, про престол у Ватикані. Натрапила й на інтерв’ю Н. Мосейчук з Фікретом Шабановим, із президентом, як він сам себе представляє, аналітичного центру Consultations on international policy and economy (Канада), – «Україна між Ватиканом і Британією». Щоб люди могли наговорити відразу стільки дурниць – чула таке вперше. Це зашквар із кадебістських словесних вишкрібок 70-х років минулого століття. І навіть тоді в колишньому атеїстичному радянському союзі так не обріхували Католицьку церкву. За гостем Наталії Мосейчук, Ватикан – це монстр, що керує світом і спровоковує війни. Ведуча мило усміхається, хитає головою і щоразу (з якого б це дива?) звертається до Ф. Шабанова «уважаємий». За їхнім розумінням, журналістика – це, мабуть, говорити несусвітню дурню, але з мудрим виразом обличчя. Добалакалися до того, що «спалили» Миколу Коперника. Н. Мосейчук ще й зізналася, що її теж готували до цього. Про що тільки не йшлося в тій бесіді – про якусь виняткову групу крові, про Кримський міст і про все, що відбувається у світі, – все співрозмовники подавали як злі проєкти Ватикану. Причому їхній діалог абсолютно не обтяжений знаннями про геополітику, економіку, культуру.

Не дивуюся, що за три місяці інтерв’ю переглянув мільйон користувачів. Це – результат шустеризації, гордонізації, зрештою, й мосейчукзації. І не більше.

Апостольська нунціатура відреагувала на це одіозне інтерв’ю. На сайті credo.pro можна й треба ознайомитися із баченням отця Миколи Мишовського тієї розмови з «підставкою для мікрофона». Він вважає, що мета таких інтерв’ю – заробляння грошей від переглядів. І для цього треба казати якнайбільше дурниць, навіть, можливо, й від вигаданих центрів з Канади.

Дивляться такі передачі, мабуть, і ті, хто поділяє думку Наталії Мосейчук, що «мову на хліб не намажеш».

У цьому телевізійному переплетиві застряг і політолог Юрій Романенко. За його ж словами, саме він радив Фікрету дати інтерв’ю Мосейчук, а їй – узяти інтерв’ю в нього. В результаті вийшло дуже гарно, вважає він. Хвалиться, що в нього в ефірі Ф. Шабанов був два рази.

Кожний має право дивитися, слухати й читати те, що вважає за потрібне. Це залежить від мудрості, знань і переконань. Але найголовніше – від духовної потреби, щоб наповнювати себе правдою, добром і красою. Оте «ур-ра-трум-бум-бум», як каже Й. Лось, – бездарне й цинічне». І не лише в «Єдиних новинах». Важливе зняття гіпнотичного впливу як явища арестовщини з української журналістики, щоб вона оновлювалася і, за її покровителем Франциском Сальським, «мала здатність робити правильні висновки зі складних ситуацій».

Слідом за позаштатним радником ОП Олексієм Арестовичем зійшов з арени ще один медійник офісу, заступник його голови Кирило Тимошенко. Він, як відомо, спричинив скандальну історію з позашляховиком, який американська компанія General Motors подарувала для гуманітарних цілей, а державний чиновник роз’їжджав на ньому.

Інформаційний фронт такий же, як і той, що на передовій лінії вогню. Правдиво інформувати про найважливі події, можливо, навіть телеграфним стилем, і це є мотиваційним для нашої перемоги над рашистами.