У вересні cповнилося 125 років від дня народження Ігоря ФЕДІВА – українського громадського діяча, педагога, видавця.
Народився в сім’ї вчителя гімназії в Коломиї, дитинство провів у Станиславові й Перемишлі, де працював його батько. 1902 року переїжджає з батьками до Львова, вчиться в народній школі. У 1906 році стає гімназистом філії Академічної гімназії, займається спортом – бере активну участь у сокільському, спортивному і пластовому рухах. Здає з відзначенням матуру в червні 1914 р, того ж року бере участь у Першому сокільсько-січовому здвизі як один із молодих організаторів і провідників.
З початком Першої світової війни зголошується до Українських січових стрільців. Після вишколу бере участь у боях, а 1 липня 1917 р. під Куропатниками потрапляє в полон з майже цілим полком УСС. Перед вивезенням полонених офіцерів на Сибір втікає з вагона і дістається Києва.
Там під прибраним прізвищем Чорноморський Петро працює спершу у видавництві «Вернигора», а згодом – як лектор географії України в Старшинській школі Української національної ради. Призначений урядом Директорії стенографом до дипломатичної місії УНР на світову конференцію, їде до Парижа. Оскільки місію не допускають у Париж, а змоги повернутися в Україну не було, він залишається у Відні, де записується до університету і включається в студентське й громадське життя.
У Відні як голова студентського товариства «Січ» долучається до заснування Товариства прихильників освіти та «Українського вільного університету». Згодом бере участь у Міжнародному студентському конґресі в Празі, засновує Центральний союз українського студентства і з часом стає його президентом.
1929 р. Ігор Федів здобуває ступінь доктора філософії з відзначенням (у географії та історії) в Карловому університеті в Празі, згодом у Празькій політехніці отримує додатковий ступінь у землемірному відділі. Одружується з Наталією Трильовською, яка закінчила студії на філософічному факультеті й захистила докторську дисертацію з української літератури.
Після 11-річної відсутності навесні 1939 р. повертається до Львова, де працює в землемірському бюро інженера Свірського, а згодом – як викладач економічної географії в Українській торговельній школі. Від 1932 р. трудиться в редакції над виданням Української загальної енциклопедії як ілюстраційний редактор. З часом разом із В. Микитчуком засновує «Український видавничий інститут», який опублікував, крім різних цінних творів, підручників і монографій, «Великий атлас України і сумежних країв» та «Географію українських і сумежних земель» під редакцією проф. В. Кубійовича.
Взимку 1940 р. виїжджає до Кракова, де працює в «Українському видавництві» як заступник директора, а від 1942 р. – як директор краківського відділу видавництва. В 1944-му, перед наступом радянської армії, переїжджає до Відня, згодом – до Баварії. Після закінчення війни перебуває спершу в таборі переміщених осіб у Гавнштеттені, потім – у Зоммекасерне. Учителює в таборовій гімназії і створює таборове видавництво кооперативу «Українська книга», де видає англійські казки для шкільної молоді як посібник з англійської мови і довідник з 20-ма мапами і коротким текстом про Україну відомого приятеля українців професора Симпсона англійською мовою та в перекладі українською.
У 1949 р. виїжджає з родиною до Тунісу, де працює на будові великої греблі як землемір. Через три роки перебирається до Канади, в Монреаль. Відкриває невелику книгарню і засновує «Видавництво І. Федіва». Недуга і дуже важка операція примушують його залишити книгарню й видавництво. Тож викладає географію України на курсах українознавства, згодом – у Монреальському університеті. 1962-го Ігор Федів знову важко захворів і помер 12 грудня того ж року.
