Головне управління розвідки України повідомило про те, що підрозділи т. зв. "воєнізованої поліції" на тимчасово окупованих територіях вилучають книжки, присвячені історії України. Серед них - художня й публіцистична література, а особливо підручники з історії України для шкіл і ВНЗ та інші книги, в яких є інформація про події на Майдані, в зонах АТО, ООС та імена історичних постатей Бандери, Мазепи, Петлюри, Шухевича, Чорновола й інших.

Знайдені книжки вилучають та знищують на місці або везуть у невідомому напрямку. Те саме колись чинила гітлерівська Німеччина, яка вилучала та спалювала привселюдно літературу, що заперечувала їхню ідеологію. Подібне робили й за сталінського режиму в Союзі. Те саме ми бачимо і зараз, коли окупанти на тимчасово окупованих територіях намагаються викорінювати "неруський дух".

А все, що заборонене, зазвичай викликає ще більший інтерес.

У зв’язку із повномасштабним вторгненням Росії на територію України з’явилася додаткова робота в нашому Інституті національної пам’яті, яка спрямована на дослідження, опрацювання, поширення та популяризацію української історії.

Голова ІНП Антон Дробович пояснив, чому окупанти знищують літературу вище вказаної тематики. Перш за все тому, що Росія дуже налякана правдивою українською історією про наші подвиги у минулому, про велич нашої культури і загалом нації, про силу національного духу, вираженням якого були відомі українські письменники, митці, політичні та військові діячі впродовж багатьох століть. Окупанти мають страх перед силою нашого духу.

Ворог відчуває слабкість перед фундаментальними речами, які дають українцям силу. Він бачить, як це сильно допомагає українцям у війні. Не досягши суттєвих успіхів на полі бою, намагається з цим боротись. Книги знищуються, тому що постаті, про яких у них йдеться, додають українцям наснаги, показують приклад боротьби, надихають йти до перемоги, захищаючи рідну землю. І що більше з цим боротися, тим більше українці будуть це захищати.

Книги про Бандеру, наприклад, вороги знищують ще й тому, щоб прості російські та інші іноземні солдати, котрі воюють проти українського народу, не дізнались про те, що Бандера давно мертвий. Адже цією постаттю Росія своїх громадян лякала десятки років, бо він став символом протесту проти всього російського, фігурою заперечення всього москальського.

Рівень примітивності й дикості цих людей, зокрема Кадирова й інших військових, вказує на те, що вони абсолютно неосвічені ні в європейській, ні в українській культурі. Вони ж і в російській не зовсім розбираються, бо якби розбиралися хоча б у своїй культурі, то не вчиняли б таких страшних злочинів на нашій землі.

Для нас виглядає комічно, що окупант намагається зловити Бандеру або викорінити з нашої пам’яті постаті типу Петлюри чи Мазепи. У них нічого не вийде з дуже простої причини – вони навіть не уявляють, скільки таких постатей в нашій історії, скільки цих джерел сили. Можливо, якби вони витратили роки на вивчення української культури та історії, то могли б скласти такий список.

Голова ІНП Антон Дробович наголошує на тому, що й українцям потрібно достеменно знати історію своєї Батьківщини та її героїв. Інститут нині займається відновленням та збереженням пам’яті про давні історичні події, у тому числі й про нинішні (в книгах, наукових дослідженнях, в цифровій бібліотеці). На створення подібних книг має бути спрямована діяльність ІНП та інших академічних інститутів і надалі, щоб ніщо не було забуте, щоби не загубилась і не була знищена наша історія, що віками намагається зробити ворог.

Зараз історики та юристи всього світу збирають та складають методологію опрацювання воєнних злочинів, які здійснює армія РФ на території України. До цього долучається й Інститут Національної пам’яті. Інститут ще до початку активної фази війни минулого року відкрив віртуальний Музей російської агресії. Це двомовний портал українською та англійською мовами, який розповідає про злочини проти людяності Росії в окупованому Криму та на Донбасі. Передусім це наукові речі та популяризаціійні матеріали.

Також існує архів усної історії, в якому збираються свідчення окремих людей, які теж постраждали, або військових, котрі брали участь, або учасників революції Гідності, які розказують про перебіг та передумови російської агресії і про нинішню повномасштабну війну в Україні. Тобто такі проєкти запущені, вони розвиваються, і ці матеріали будуть передані й до міжнародних інстанцій. Вони стануть доступними і для нас. Зараз вони беззаперечно цінні, а через 50-100 років будуть надзвичайно важливі для розуміння цієї війни. І майбутнім поколінням допоможе зберегти пам’ять про безстрашну звитягу нашого народу у боротьбі за свободу, за незалежність, за цивілізаційний напрямок розвитку України.