Вересневими днями на теренах Республіки Польщі та України провели низку меморіальних заходів, присвячених вшануванню пам’яті воїнів РП й УНР, полеглих у радянсько-польській війні 1920 року (на галицьких землях вона відбувалася в серпні – вересні). Нагадаємо, що тоді у кровопролитних боях союзницькі війська зупинили наступ більшовиків на Європу й відкинули їх на схід.

Запеклі бойові дії точилися і в самому Галичі та його околицях. Їх зафіксовано у військовій історіографії. Проте в період УРСР про такі моменти з нашої минувшини й не згадували, а військові меморіали ліквідовували і прирікали на забуття. Скажімо, так сталося з військовими кладовищами в с. Дитятині (тепер село у складі Більшівцівської ТГ) та Галичі.

З проголошенням незалежності України взялися відновлювати й історичну пам’ять. Скажімо, у Дитятині було ревалоризовано меморіальний комплекс (терміном ревалоризація (фр. revalorisation, англ. value – значення, цінність) останнім часом називають процес переоцінки цінності будь-якого об’єкта, що стало одним з популярних способів використання і переосмислення історичної, культурної та інших видів спадщини в постійно мінливому суспільстві). У Галичі ж упродовж останніх років зусиллями як окремих краєзнавців, так і співробітників провідної пам’яткоохоронної установи в регіоні – Національного заповідника «Давній Галич» провели комплекс дослідницьких заходів щодо тутешнього польського військового кладовища на Замковій горі.

Зокрема зроблено таке: запроваджено щорічне викошування трав та вирубування-викорчовування чагарників, складено докладну схему поховань та здійснено обміри могил і центрального пам’ятного знаку, за архівною документацією встановлено прізвища похованих тут полеглих воїнів. Уперше місце поховання означено анотаційною таблицею та пам’ятним хрестом.

З огляду на важливість місця як для локальної історії, так і для українсько-польських відносин згідно з наказом за 14 червня 2019 р. генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» Володимира Костишина, польське військове кладовище отримало статус нововиявленої пам’ятки історії, тож було доручено підготувати потрібну облікову документацію. Власне, довідкові матеріали щодо цього об’єкта розміщено у науковому виданні «Звід пам’яток Галицького району» (2019). На 2020-й було передбачено і впорядкування його території як один із кроків до відзначення 100-ї річниці Варшавської битви, чому перешкодила ситуація з поширенням COVID-19…

Паралельно з пам’ятними заходами щодо вшанування полеглих українських і польських військовиків у Галичі 18–19 вересня 2021 р. проводили третій фестиваль «Галицьке лицарство» з реконструкцією середньовічних військових боїв і традицій. Мета цього дійства, як відомо, шляхетна – популяризувати історію міста, здійснити промоцію тутешніх культурних пам’яток, залучити до відвідин туристів... Безперечно, захід важливий і потрібний, як і все, що відтворює-прославляє минувшину міста на Дністрі й підкреслює його суспільно-історичну значущість.

Отже, організатори лицарського турніру доклали максимум зусиль, щоб програма фестивалю була цікавою, зокрема залучили до його підготовки і проведення чимало різних фахівців, запросили й активістів із любительських клубів реконструкторів середньовіччя з низки областей України…

Словом, варто віддати їм належне. Та, на жаль, не обійшлося й без «ложки дьогтю». Окремі учасники дійства легковажно обрали за місце свого стаціонарного таборування саме польське військове кладовище. А проживаючи тут, палили багаття, готували їжу, залишивши на тому місці залишки справжнього військового таборовища в негативному розумінні цього слова – з купами сіна, порізаних дров, попелищами від багать, елементами ночівлі в палатках.

Таким чином представники окремих сучасних «лицарських» клубів зневажили місце поховання тих, хто сто років тому врятував Європу від більшовизму. І це при тому, що те місце заздалегідь було позначене заборонними стрічками...

Завжди нарікаємо, що Галич за СРСР було занедбано, що окупанти знищували його пам’ятки – точнісінько, як колись турки з татарами, могли з кіньми увійти до церкви Різдва Христового, як костел католицької громади в радянський період переобладнали на кінотеатр, як кенасу караїмів розібрали, щоб на її місці звести багатоповерхівку…

А тепер щось схоже зробили вже не чужинці, а свої, наші співвітчизники, гості, яких ми запросили. Тобто, сказати б, удвоє прикро, що окремі реконструктори, які відтворюють минуле, без поваги ставляться до тих, які були не «оперетковими» воїнами, й не декоративні шаблі та рушниці тримали в руках, і не для інсценізації якихось подій виходили на поле бою, а під вересневими дощами 1920 р., без достатнього озброєння та харчування, змогли втримати лінію оборони на Дністрі і поклали тут свої голови, а їхні побратими відтак змогли переламати хід війни і відкинути неприятеля за Збруч…

Воно б ще, звісно, може, й нічого, ми б це проковтнули як звиклі за роки то радянського, то теперішнього нігілізму в суспільстві до всякого (хоча, якщо відверто, то чому врешті-решт і далі маємо миритися з таким різного роду варварством у своїй самостійній державі?!). Але другого дня фестивалю полеглих військовиків у Галичі вшанувала урядова делегація Республіки Польща. На військовому цвинтарі віцемаршалек польського сейму Малгожата Госєвська разом з особами, котрі її супроводжували, зокрема з генеральним консулом РП у Львові Елізою Дзвонкєвич поклали вінок і запалили свічку. Звісно, що мимоволі споглядаючи сліди від проживання на цвинтарі «славних» ратників із «Галицького лицарства», представники польської делегації були неприємно вражені таким блюзнірським ставленням до пам’яті про похованих тут полеглих солдатів і висловили свої відповідні зауваги.

Усі ми – науковці, краєзнавці, жителі Галича й гості його – мусимо розуміти, що воно є тим тереном, де в різні часи відбувалися різні історичні події і що комплекс історичних пам’яток різних епох у його житті – це наша спільна й безцінна спадщина. Тому не можна популяризувати одні моменти історії й водночас паплюжити пам’ять про інші. Адже в тому розмаїтті подій з нашого минулого, про які свідчать і ці історичні об’єкти, у пам’ятниках видатних постатей різних національностей, меморіалах військових формацій різних держав якраз і є наша унікальність.

До того ж Галич – європейське місто, тому маємо підходити до збереження нашої спадщини на основі як українського, так і європейського законодавства.

Це важливо особливо тепер, коли триває нова війна з російськими окупантами на сході нашої держави, в умовах якої Республіка Польща є нашим постійним партнером. Тому віриться, що з часом спільними зусиллями науковців, органів державної влади та місцевого самоврядування пам’ятні місця на теренах Галицької ТГ буде належно впорядковано й популяризовано на державному рівні. Тоді й місцеві жителі, і подорожні мандрівники з інших регіонів України чи з-за кордону матимуть достатньо інформації про історичні місця на її території і дбатимуть про їхнє пошанування.

Довідка «Галичини».

Цвинтар польських військовиків у Галичі розташований на старому міському кладовищі, вздовж правого боку вулиці Замкової, яка веде від колишнього адмінкорпусу цегельні до замку, в південно-східній частині Замкової гори. Орієнтовна площа військових поховань 148 кв. м. У західній частині ділянки височіє меморіальний знак з бетону. На схід від нього налічуємо 18 гробівців, розташованих у чотири ряди. Кожну могилу попервах увінчував хрест. Наприкінці 30-х років кладовищем опікувався так званий Зв’язок польських резервістів (ЗР) у Галичі. У його звіті за серпень 1939 р. надибуємо таку інформацію: «…здійснено земляні роботи на військовому кладовищі, пересадку, садження дерев, вирівнювання надгробків тощо; на кладовищі спочивають польські воїни, полеглі в 1919–1921 роках на галицьких полях. У найближчі місяці на цьому кладовищі буде встановлено пам’ятник загиблим за рахунок коштів і роботи членів З. Р.».

У вересні 1939 р. розпочалася Друга світова, тож пам’ятник встановити не вдалося. За радянської влади це кладовище сплюндрували насамперед, оскільки тут спочивали ті, які ціною свого життя захистили Європу від більшовицького поневолення. Надмогильні хрести тоді знищили, а також зрізали великий металевий хрест з пам’ятника. Відтак місце поступово перетворювалося на пустир, а нові покоління галичан не пам’ятали його первинне призначення. У 70-х роках ХХ ст., ймовірно, частину могил навіть розрили «чорні археологи»…

На сьогодні вдалося встановити 12 прізвищ похованих тут полеглих військовиків, а шестеро імен усе ще залишаються невідомими. З’ясовано, що польські воїни – підпоручник (відповідає сучасному українському військовому званню «молодший лейтенант») та 11 шереговців (стрільців) – загинули 11 та 14–15 вересня 1920-го.

Десятеро з них воювали у складі 21-го піхотного полку «Діти Варшави» («Dzieci Warszawy»), сформованого в листопаді 1918 р. Із січня 1919 р. один батальйон полку перебував на польсько-українському фронті в околицях Рави-Руської, Белза та Яворова. В радянсько-польській війні брав участь у боях під Варшавою. Після розгрому більшовиків полк переслідував їх територією Галичини, зокрема 14 серпня 1920 р. форсував Дністер під Галичем. Повернувся до Варшави з війни у квітні 1921 р.

Двоє інших вояків, похованих тут, служили у 36-му полку піхоти «Академічна Легія» («Legija Akademicka»), сформованому наприкінці листопада 1918 р. зі студентів низки тодішніх ВНЗ Варшави. З січня 1919-го його батальйони перебували на українсько-польському фронті, в околицях Рави-Руської, Львова, Рогатина, Бережан. У радянсько-польській війні полк воював під Києвом та Житомиром. У Варшавській битві брав участь в боях під Оссовом. 9 вересня 1920 р. форсував Дністер під Галичем. Згодом брав участь у битвах з більшовиками на Тернопіллі.

У звіті про вересневі бої 1920 р. під Галичем надибуємо зокрема на такі нотатки: «Відділи 16 бригади піхоти, 21 полк піхоти і 36 полк піхоти форсували міст під Галичем і розбили відділи 365 полку радянської піхоти…».

У квітні 2019 р. коштом польської родини Пшемислава і Магдалени Ясколовських та історичного клубу «Традиційний підрозділ ц. і. к. полку фортечної артилерії № 2 барона Едварда фон Беші» було виготовлено і встановлено анотаційну таблицю і дерев’яний хрест для ознакування військового кладовища. 22 серпня 2020 р. полеглих вшанувала своїм візитом Генеральний консул Республіки Польща у Львові Еліза Дзвонкєвіч (у рамках акції «Рік 1920: пам’ять під час пандемії»).