Свідчень людей, що пережили клінічну смерть і побували «там», багато. А перше наукове дослідження на основі власного досвіду з цього приводу зробив російський учений Володимир Єфремов.

…Біда сталася несподівано: чоловік закашлявся, опустився на диван і затих. Рідні спочатку подумали, що присів відпочити. Першою оговталася сестра – брат не дихав. Почала робити штучне дихання, намагалася «завести» серце. Закінчувалася восьма хвилина, коли її долоні відчули слабенький поштовх у відповідь.

– Ми думали, що вже все, кінець! — мовила жінка.

– Кінця немає, – прошепотів Володимир Григорович. – Там теж життя. Інше… Краще…

Свої спостереження і думки з приводу пережитого Володимир Єфремов опублікував у журналі «Науково-технічні відомості Санкт-Петербурзького державного технічного університету», а згодом виклав на науковому конгресі. Ось що розповідає Єфремов.

– Я був атеїстом, довіряв лише фактам. У потойбіччя не вірив, вважав це релігійним дурманом. Про смерть не думав, хоча хвороб назбиралося чимало – і серце давало про себе знати, і хронічний бронхіт докучав…

Одного разу в мене стався сильний напад кашлю. Легені не слухалися, вдихнути не міг, тіло стало ватним, серце зупинилося. Промайнула думка: це остання секунда мого життя.

Але свідомість чомусь не відключалась. Зате з’явилося відчуття незвичної легкості, нічого не боліло, я зовсім не відчував свого тіла і не бачив його. Та всі мої почуття і спогади були зі мною. Я кудись летів у велетенській трубі, відчуття польоту були як уві сні.

Подумки спробував стишити швидкість польоту, змінити напрямок. Вийшло! Зовсім не було страшно, навпаки, я відчував блаженство. Почав аналізувати те, що зі мною відбувається. Висновки: світ, у який я потрапив, існує. Я мислю, отже, теж існую. І моє мислення володіє властивістю причинності, якщо може змінювати напрямок і швидкість польоту.

Все було яскраве, свіже, цікаве. Моя свідомість працювала зовсім інакше – вона охоплювала все одразу, не існувало ні часу, ні відстані для неї. Я любувався довколишнім світом. Він був ніби згорнутий в трубу, сонця не було видно, світло рівне, без тіні. На стінках труби – неоднорідні структури. Де верх, де низ – визначити неможливо. Спробував запам’ятати місце, над яким пролітав, потім – повернутися туди, де був раніше, уявивши те місце. Все вдалося. Обсяг пам’яті був справді величезним.

Подумав: а до яких меж можна впливати на світ? Чи не можна повернутися в минуле? Уявив свій старий поламаний телевізор. І одразу побачив його, причому знав про нього все: як і хто його сконструював, де добували руду, з якої виплавили метал, який сталевар це робив, навіть знав, що той сталевар одружений і не уживається з тещею… Бачив усе, кожну дрібничку. І точно знав, яка деталь несправна. Згодом, коли мене реанімували, поміняв той транзистор Т-350 і телевізор запрацював…

Було відчуття всесильності думки. Наше конструкторське бюро два роки билося над складним завданням, пов’язаним із крилатими ракетами. Уявивши ту конструкцію, я побачив проблему з усіх боків. Алгоритм рішення виник сам по собі. Потім я записав його і втілив у життя.

Усвідомлення того, що в тому світі він не сам, прийшло поступово. Єфремов розповідає, що він формулював якесь запитання і в свідомості одразу з’являлася відповідь. Спочатку думав, що то результат роздумів, але згодом учений зрозумів, що та інформація виходить за межі його знань. Обсяг знань, котрі отримав у трубі, значно перевищував здобутий протягом життя! Тоді Єфремов усвідомив, що його веде Хтось великий, всюдисущий, Який не знає кордонів. І Він має необмежені можливості, всесильний і сповнений любові.

– Я зрозумів, що це Він показує мені явища і проблеми у всьому причинно-наслідковому зв’язку. Я не бачив Його, але дуже гостро відчував. І знав, що це Бог…

Всі процеси в тому світі, стверджує Єфремов, відбуваються не лінійно, як у нас, і не мають часового виміру. Вони проходять одночасно і в різні сторони. Об’єкти в тому світі представлено як інформаційні блоки, зміст яких визначає їхні розміщення і властивості. Все перебуває в причинно-наслідкових зв’язках. Об’єкти і властивості об’єднані в єдину глобальну інформаційну структуру, де все підпорядковане законам, визначеним Богом. Йому підвладні поява, зміна чи зникнення будь-якого об’єкта, властивостей, процесів, у тому числі й плинності часу.

Обидва світи – наш і потойбічний – реальні. Вони постійно взаємодіють один з одним, хоча й відокремлені один від другого, й утворюють разом з Богом, Який ними керує, глобальну інтелектуальну систему.

Наш світ простіший для розуміння, він має жорсткий каркас констант, які забезпечують сталість законів природи; началом, що пов’язує події, є час. У потойбіччі констант немає взагалі або їх значно менше. Основу його становлять інформаційні сутності, що містять сукупність відомих і ще не відомих властивостей матеріальних об’єктів за відсутності самих об’єктів.

Те, що люди, котрі пережили смерть, описують потойбіччя по-різному, вчений пояснює так: кожен бачить там те, що хоче бачити. Праведник – рай, грішник – пекло…

Святе Писання Володимир Григорович прочитав уже після повернення до земного життя. І в ньому знайшов підтвердження свого посмертного досвіду і думок про інформаційну сутність світу.

– В Євангелії від Івана сказано, що «спочатку було Слово, – цитує Біблію Єфремов. – І Слово було у Бога, і Слово було Бог. Все через Нього почало бути…» У Писанні, вважає вчений, під «Словом» розуміють глобальну інформаційну сутність, яка вміщує всеохопливий зміст усього.

Щоб не завдати шкоди собі й іншим, робить висновок Єфремов, треба жити за релігійними законами. Святі книги продиктував Творець, це техніка безпеки людства…