9 червня цього року виповнилося б 90 років нашому землякові, уродженцеві селища Єзуполя на Тисмениччині Володимирові Семеновичу ВОЙЦЮКУ – великому і скромному патріотові України, чий внесок у мистецькі і культурні проекти як мецената вражає не тільки масштабами, а й бездонною щирістю і любов’ю до рідної землі та відчуттям майже втраченої лицарської честі.
Пропрацювавши все своє життя на педагогічній ниві та віддаючи вільний свій час пасічництву, Володимир Семенович 1990 року, вийшовши на заслужений відпочинок, переїхав до своєї матері у Нью-Йорку. Активний та беручкий до праці, пан Володимир влаштувався на роботу двірником. Жив дуже скромно, бо душею наче й не покидав рідної України і плекав задуми допомагати своїй вітчизні навіть з-за океану.
Першим його меценатським проектом став бронзовий монумент великому Кобзареві у рідному селищі, відкриття якого відбулося 11 червня 2000-го. Потім були ще пам’ятники Іванові Франкові та ченцеві Памво Беринді у Єзуполі, бронзовий монумент з нагоди 85-річчя проголошення Західно-Української Народної Республіки та погруддя ученого-пасічника Петра Прокоповича в місті Івано-Франківську, за його матеріальної допомоги побачили світ кінострічки «Голод-33», «Атентат», «Залізна сотня», «Владика Андрій», «Нескорений». Був спонсором газифікації рідного селища та видання книжки «Єзупіль в роки незалежності».
Вшановуючи заслуги цього невисокого жвавого чоловіка з великим серцем, Папа Римський Бенедикт XVI нагородив Володимира Войцюка орденом Лицаря Святого папи Сильвестра – за великий внесок у розвиток національної культури, Україна його заслуги відзначила орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а вдячні земляки встановили ще за життя – у 2005 р. — пам’ятник меценатові, і назвали одну з вулиць обласного центру його ім’ям. Помер український патріот і меценат Володимир Войцюк 4 червня 2010 р, встигнувши за останні 20 років життя доброчинства вписати своє ім’я в історію країни, яку любив усім серцем і за яку боровся ще школярем у лавах підпільної організації юнацтва ОУН.
