В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО наголосив: потрібно домагатися конфіскації російських активів і коштів в західних країнах і передачі їх Україні для компенсації завданих збитків; якщо при владі в росії залишиться путін або збережеться авторитарний політичний режим з імперськими прагненнями, то будуть ризики відновлення війни; наш базовий інтерес на майбутнє полягає в тому, щоб зменшити ризики нової агресії росії проти України.

– Пане Володимире, експрем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон вважає, що повномасштабного вторгнення росії в Україну можна було б уникнути, якби Захід мав сміливість і послідовність у тому, щоб привести Україну в НАТО. У своїй колонці у The Washington Post Борис Джонсон написав: «Сьогодні українці використовують запаморочливу кількість різноманітної техніки з країн НАТО з надзвичайною майстерністю і хоробрістю… Не НАТО могло б навчати українців, як вести війну – насправді, є багато того, чого вони могли б навчити нас». Як змінилося ставлення Альянсу до України після повномасштабного вторгнення росії й чи отримають українці все необхідне від Заходу, щоб закінчити цю війну якнайшвидше?

– НАТО є колективною організацією. І в її складі є не тільки Велика Британія, а й Німеччина і Франція, які в 2008 році висловились проти надання Україні і Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (це перехідний період перед вступом до цієї організації), щоб не дратувати росію, є також Угорщина, яка останніми роками створює нам перешкоди в різних формах взаємодії з НАТО.

Рішення в НАТО, зокрема і про членство в цій організації, ухвалюються консенсусом, згодою всіх країн-учасниць Альянсу. І ми бачимо, які можуть бути проблеми в цьому процесі, коли одна країна може заблокувати вступ до НАТО нових членів. Безумовно, Борис Джонсон правий в тому, що Україна та її героїчні і вмілі Збройні сили суттєво посилять оборонний потенціал Північноатлантичного альянсу. І це буде вагомий аргумент щодо нашого вступу до НАТО. Але будемо реалістами. Поки йде війна з росією, рішення про наш вступ до НАТО не буде. Це обумовлено ризиками глобальної ядерної війни між Альянсом і росією. А от якщо війна завершиться нашою перемогою, навіть відносною, нам треба буде одразу скористатись вікном можливостей, і за допомогою наших найближчих партнерів, максимально швидко (наскільки це буде можливим) домогтися вступу до Північноатлантичного альянсу. Саме наша перемога може стати вирішальним аргументом у цьому процесі.

– Деякі аналітики вважають, що після того, як росію буде витіснено з України, у неї не залишиться іншого вибору, крім як залишити свого сусіда в мирі та навіть виплатити компенсацію за завдані збитки. Наскільки реалістичним є такий сценарій розвитку подій?

– Я з великим скепсисом ставлюся до таких оцінок. Якщо нам буде надано достатньо ресурсної допомоги, Сили оборони України можуть витіснити ворога з нашої території і вийти на кордони 1991 р. Але це не означає, що росія капітулює і погодиться на всі наші вимоги, зокрема і на виплату репарацій за збитки, які завдала нам своїм вторгненням. На мій погляд, це вкрай малоймовірно, як і будь-яка мирна угода після завершення бойових дій. Набагато вірогідніший сценарій – просто підписання угоди про припинення військових дій. На більше росіяни не підуть. Погодження на виплату репарацій було б для них приниженням і визнанням майже капітуляції. Для будь-якого російського керівника це буде як смертний вирок в політичному сенсі.

Але це не означає, що ми маємо відмовитися від фінансових претензій до росії. Більш практичний варіант – домагатися конфіскації російських активів і коштів в західних країнах і передачі їх Україні для компенсації збитків, завданих нашій державі. Ідея спецтрибуналу для засудження російської агресії є принципово важливою і в цьому сенсі. Засудження російського вторгнення в Україну як воєнного злочину і визнання в судовому порядку збитків, завданих росіянами Україні, має стати підставою для конфіскації російських активів і коштів на користь Україні.

Чи залишать нас росіяни у мирі, якщо ми виб’ємо їх з нашої землі? Якщо при владі в росії залишиться путін або збережеться авторитарний політичний режим з імперськими прагненнями, то будуть ризики відновлення війни. Для того, щоб цього не сталося, нам потрібно членство в НАТО, інші гарантії міжнародної безпеки, а також потужна армія з потужною зброєю. Саме це зупинить росіян від нового нападу на нашу країну. Також бажано разом з нашими міжнародними партнерами і демократичною російською опозицією сприяти демократичним перетворенням в росії, або такій її трансформації, щоб вона надалі не загрожувала сусідам.

– На думку канцлера ФРН Олафа Шольца, будь-які мирні переговори мають бути обумовлені виведенням росією її військ з території України. Крім цього, не може бути жодного укладеного миру з росією за спиною українців, заявив Шольц під час пресконференції з президентом Бразилії Луїсом Інасіо Лулою да Сілвою. Чи можуть відбутися такі переговори найближчим часом?

– Найближчим часом – ні. Росіяни не збираються йти з території України. Більше того, за різними даними, вони готуються до нового наступу проти нас. З високою вірогідністю, найближчі півроку, а можливо і довше – до жовтня-листопада поточного року, нас можуть чекати запеклі бої і спроби наступальних дій як з боку росії, так і з боку України. Якісь переговори можуть розпочатися лише після того, якщо ці військові дії призведуть до конкретних результатів і зміни розкладу сил у цій війні, або відбудеться тривала стабілізація лінії фронту і бойові дії перейдуть у затяжну позиційну фазу. Тому якісь реальні переговори (а не залаштункові консультації) можуть розпочатись не раніше осені цього року і залежно від результату військових дій навесні і влітку.

– Як, на Вашу думку, українці змінили своє ставлення до всього російського після вторгнення рф?

– Відповідь є очевидною – різке збільшення негативного ставлення до росії у переважної більшості українців. Головна емоція війни – ненависть до рашистів. І це кардинально змінює наш політичний ландшафт і наші подальші відносини з рф. Міф про братські народи (а тим більше – про єдиний народ) зруйновано самим путіним, і його місце на смітнику історії. У багатьох українців негативне ставлення до росії передається і на ставлення до всього російського. Цю емоцію можна зрозуміти. Але й пересічні українці, а особливо керівництво країни, не можуть керуватися тільки емоціями. Я не прихильник негативного ставлення до всіх росіян і до всього російського. Якщо ми хочемо позитивних і демократичних змін в росії, нам треба буде співпрацювати з демократичною російською опозицією і впливати на розвиток суспільно-політичної ситуації в рф. Швидких і автоматичних демократичних змін в росії не відбудеться, як і швидкого і автоматичного розпаду її, але наш базовий інтерес на майбутнє полягає в тому, щоб зменшити ризики нової агресії проти України. А для цього нам доведеться впливати на рф і співпрацювати з частиною росіян, які будуть прагнути демократичних перетворень у своїй країні.

По-друге, я категоричний противник негативного ставлення до російськомовних громадян України, особливо до тих, хто її захищає і на фронті, і в тилу. Російськомовних українців, які ідентифікують себе з Україною, підтримують її – мільйони. Це значна частина нашої країни. Треба розуміти, що протиставлення українців за мовною ознакою в умовах війни працює на користь ворога. І не треба робити таких подарунків путіну. Ми маємо бути єдиними в нашій боротьбі проти російської навали.

– Усе ж війна істотно загострила мовне питання в Україні. Навіть дехто натякає, що російськомовні українці створили привід для агресії. Чи погоджуєтеся з поширеним міркуванням, що тих, які спілкуються російською, росія апріорі вважає лояльними до себе й очікує від них підтримки?

– Війна загострила не мовне питання, а ставлення до рф і всього російського. Війна перетворила наше суспільство на оголений нерв, коли більшість із широкого загалу реагує не на суть проблеми, а на якусь зовнішню форму…

Росія на багато що робила ставку, не тільки і не стільки на російськомовних, а радше на розкол українського суспільства. Ставку робили також на корупцію, на політичні, соціальні й мовні конфлікти всередині українського суспільства. Ставку робили не так на російськомовних, як на проросійськи налаштованих громадян України, і на тих, хто готовий служити будь-якій владі.

Прихильникам мовної нетерпимості я нагадаю простий факт – серед героїв України, які захищають її на фронті, є багато російськомовних громадян нашої держави, а серед зрадників є й чимало україномовних. Наприклад, Янукович чудово опанував українську мову, і це не завадило йому стати зрадником. Віктор Медведчук теж був україномовним, а серед його поплічників, які також стали зрадниками, були люди, для яких українська мова є рідною (Тарас Козак і деякі інші). Не так за мовою треба оцінювати людину, як за її поглядами і позицією, її державною ідентичністю (або її відсутністю), за її справами під час війни.

Нині багато російськомовних українців самі, за власною волею переходять на українську мову. І цей органічний процес треба вітати, сприяти цій тенденції, а не займатися адміністративним примусом і мовним протиставленням українських громадян.

– Як оцінюєте шанси України завершити війну цього року і якою бачите українську перемогу?

– Я вірю в нашу перемогу. І наші можливості для перемоги поступово збільшуються. Але я категоричний критик визначення конкретних дат перемоги, щоб не було неадекватних очікувань. Війна – це не спортивне змагання. Вона не відбувається за графіком, з визначеними датами фіналів. Військові можуть і мають планувати свої наступальні операції, але вони можуть розвиватись по-різному. Наша перемога залежить від масштабів постачання нам зброї, боєприпасів, різноманітних економічних ресурсів, від нашої внутрішньої спроможності, зокрема і до тривалої війни, від ситуації в росії. Якщо, наприклад, внаслідок військових поразок росіян в Україні в рф розпочнеться політична криза, то це може створити для нас вікно можливостей для більш швидкого звільнення Донбасу і Криму. Але військові дії можуть і затягнутися, і путін, схоже, вдається саме до такої стратегії. І цей сценарій також треба мати на увазі.

Нашу повну перемогу я бачу разом з переважною більшістю українців (за даними соціологів) – як звільнення всіх окупованих територій і вихід на кордони 1991 року. Але у мене є й ширше уявлення нашої перемоги – це вступ України до НАТО і ЄС, швидкий розвиток і оновлення країни після війни, подолання наших внутрішніх ворогів – олігархії, корупції, внутрішніх чвар, бідності і надмірної нерівності. І от за цю нову перемогу нам доведеться ще поборотися після завершення війни з росією.