Скандал довкола розкрадання коштів у державній компанії «Енергоатом» викликав широкий суспільний резонанс. Ідеться не лише про фінансові втрати, а й про потенційні політичні наслідки для влади, особливо напередодні виборів та на тлі зростаючої уваги західних партнерів до антикорупційних зусиль України. В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО прогнозує, як цей випадок може вплинути на політичну ситуацію в країні.

– Пане Володимире, як Ви оцінюєте масштаби та політичну вагу скандалу навколо «Енергоатому»?

– У цьому випадку йдеться про розслідування Національного антикорупційного бюро. І це надзвичайно важливо саме в міжнародному контексті. Часто можна почути запитання: «А як же тепер це виглядатиме? Чи не сприйматимуть це як свідчення поширеної корупції в Україні?» Насправді, це боротьба з корупцією. Те, що проблема корупції існує, не є секретом ні для нас, ні для наших міжнародних партнерів. Але важливо, що нині ми бачимо дії – і це саме боротьба, а не замовчування.

Якщо говорити про масштаб, то це, мабуть, найзначніше розслідування НАБУ за весь час існування відомства. Раніше теж були гучні справи й високопосадові фігуранти – достатньо згадати арешт голови Верховного Суду Князєва за хабар. Це було безпрецедентно. Але нинішнє розслідування, враховуючи рівень посадовців і галузь, якої воно стосується, – енергетику, – має ще більшу вагу. По-перше, воно є дуже масштабним і значущим. По-друге, має очевидний політичний резонанс. У справі фігурують два міністри, а також люди, близькі до президента. Це додає гостроти й підвищує суспільну увагу.

Крім цього, є емоційний вимір. Ідеться про корупцію в енергетичній сфері – у той час, коли країна переживає блекаути, коли люди годинами без світла, а потім бачать повідомлення про зловживання саме в цій галузі. Це викликає сильне обурення.

Отже, ми маємо справу з резонансною подією – як у контексті антикорупційної політики, так і в політичному вимірі. Це розслідування вже впливає на політичні процеси й, без сумніву, матиме наслідки й наступного року. Як саме – залежатиме від того, як розвиватиметься сама справа.

– Чи вплине цей скандал на довіру до влади, зокрема до Президента, особливо в передвиборчий період?

– Якщо війна завершиться, і Україна ввійде у виборчий цикл, то, безумовно, цей скандал стане одним із аргументів опонентів у критиці Володимира Зеленського. Навіть якщо сам Президент не має жодного стосунку до цієї історії, сам факт того, що фігуранти були з його близького кола, – це вже політичний фактор, який, безперечно, використовуватимуть під час виборчої кампанії.

Водночас ми бачимо, що Зеленський намагається чітко дистанціюватися від причетних до цієї корупційної схеми. Його реакція демонструє, що для нього ці люди – порушники, які мають бути покарані. Це не лише політична позиція, а, думаю, й особистісна реакція. Адже ці люди фактично зрадили його довіру й створили серйозні проблеми як для нього особисто, так і для всієї влади. Тому нинішня реакція Президента – це й сигнал суспільству про його негативне ставлення до цієї корупційної історії, і водночас емоційна реакція на зраду з боку тих, кого він вважав своїми людьми.

– Чи може ця справа перерости у політичну кризу, враховуючи її масштаб і суспільний резонанс?

– Певний ризик політичної кризи справді існує, але наразі про саму кризу говорити рано. Зараз ми спостерігаємо радше підвищену політичну турбулентність – посилення напруги, невдоволення, обурення в суспільстві. Це природна реакція на подібні події, особливо з огляду на масштаб скандалу.

Втім, політична криза – це більш системне явище. Вона настає тоді, коли, скажімо, у парламенті розпадається коаліція або влада втрачає більшість. Або коли уряд іде у відставку, й немає нового складу Кабміну. Або ж коли починаються масштабні вуличні протести з вимогою зміни влади. Поки що таких ознак ми не бачимо. Але потенціал до ескалації є. І це залежатиме від подальшого розвитку розслідування, реакції влади та того, наскільки переконливо вона зможе показати, що реально бореться з корупцією, а не лише реагує на скандали.

– Опозиційні політичні сили вже активно використовують тему корупції у своїй риториці. Чи може це змінити політичний баланс?

– Теоретично – так, але ключове не те, хто кричить про корупцію, а яка буде суспільна реакція. Якщо з’являться достовірні докази прямої причетності Офісу Президента, самого Президента чи його родини – ризики зростуть істотно. Масова протестна хвиля з чіткими політичними вимогами може призвести до серйозних змін.

Але варто пам’ятати: під час війни параліч в роботі ключових державних інституцій має надто високі ризики – втрату керованості та ослаблення здатності до опору. Найгірший сценарій – вакуум влади в умовах війни – поки малоймовірний, але надзвичайно небезпечний.

Тому діяти треба обґрунтовано: конкретні звинувачення – конкретні рішення. Штучні кризові ініціативи заради політичних дивідендів зараз просто небезпечні.

– Як ця історія відобразиться на іміджі України в очах західних партнерів, особливо в контексті післявоєнного відновлення? Чи може ця справа похитнути довіру до українських інституцій і стати аргументом для гальмування західної фінансової допомоги?

– Частково довіра справді підточиться. Проте ключове: наші партнери бачать не лише сам скандал, а й те, що навколо нього відбувається, – масштабне розслідування. Сам факт розслідування працює на нашу репутацію, бо відповідає європейським вимогам боротьби з корупцією.

Отже, пряма зупинка допомоги малоймовірна: безпековий інтерес партнерів у перемозі України значно переважає. Але форма підтримки зміниться – посилений контроль, цільові гранти і закупівлі через прозорі механізми замість безумовних трансферів. Імовірно, частина повоєнних програм працюватиме через фонди чи проєкти, контрольовані донорами, з жорстким аудитом і чітким цільовим призначенням.

– І на завершення: чи справа «Енергоатому» стане каталізатором реформ у сфері контролю за держпідприємствами, чи, як це часто буває, усе закінчиться інформаційним шумом без наслідків?

– Це питання накопичувалося десятиліттями, оскільки «доїли» «Енергоатом» ще з часів Кучми. Після завершення війни нас, без сумніву, очікує непроста дискусія про майбутнє державного сектору. Є два протилежні підходи: один – за посилення контролю над державними підприємствами, інший – за їхню приватизацію або максимальну автономію.

Ми вже бачили, що повна незалежність не завжди гарантує доброчесність – приклади з надмірними преміями в окремих держкомпаніях це підтверджують. Але й надмірний контроль може перетворюватися на інструмент тиску чи джерело корупції. Тож питання не лише у формі власності чи підпорядкуванні, а в ефективній системі запобігання зловживанням.

Боротися потрібно не лише з конкретними корупціонерами, а з самими корупційними схемами – з тими «майданчиками», через які роками відбувалося розкрадання. Один із таких, схоже, зараз зруйновано, і дуже важливо, щоб на його місці не з’явилися нові «смотрящі» чи «посередники».

Наше завдання – побудувати антикорупційну систему, яка працює не точково, а системно: виявляє і знищує типові схеми, незалежно від того, хто на посаді. Якщо з цієї історії буде зроблено висновки, вона справді може стати відправною точкою для оновлення державного управління і вивести боротьбу з корупцією на якісно новий рівень.