«Ця весна в області видалася своєрідною. Спершу ми побили всі рекорди за кількістю пожеж в екосистемах – по суті, на наших теренах їх було найбільше в Україні. Бували дні, коли здійснювали до сорока виїздів на гасіння сухої трави. Та головне, що вдалося не допустити поширення вогню на ліси. А потім прийшла повінь…», – розповідає начальник управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області полковник цивільної служби Володимир ЧЕРНЕЦЬКИЙ.

Власне, з цього останнього катаклізму ми й розпочали розмову з Володимиром Володимировичем. Відстежуючи ті події, я звернув увагу, як самовіддано працювали рятувальники. Вражають цифри, скільки вони здійснили виїздів для допомоги населенню й ліквідації наслідків стихії, скільки вивезли в безпечне місце людей, врятували їхнього майна, несучи службу на рятувальних постах. Хлопці по декілька діб не були вдома. Можливо, й завдяки цьому вдалося уникнути таких жертв, які були під час повені 2008-го, хоч саме цьогорічну велику воду вважають більш катастрофічною. На жаль, усе ж одна людина загинула. Чоловік із сином намагалися розчистити потік. Тато раптом послизнувся і впав у воду. Стрімка течія підхопила його й понесла. Тут навіть якби й були поряд рятувальники, нічим би не зарадили. Але вони все зробили, щоби витягти тіло. Хоча ситуація тоді була не просто несприятлива – за нормативами діяльності рятувально-водолазної служби вони навіть не мали права пірнати у воду.

– Можна сказати, деякою мірою, це було порушення, – зізнається В. Чернецький. – Звісно, що ми вжили додаткових заходів для безпеки водолазів, бо мали зробити свою роботу. Щоправда, тоді так і не змогли знайти тіло. Наступного дня його виявили місцеві жителі. Та, однаково, наші хлопці відчайдушні. Інша річ, що у нас є проблема з водолазами. Зарплата у них не така вже й висока. А щоби підготувати фахівця, потрібно чимало часу. Школа з підготовки водолазів розташована в Одесі. Зазвичай їх запрошують туди, де є море. Там вигідніше працювати – їх використовують для пошуку затонулих кораблів, зі збору брухту з них. Лише за день на цьому можна заробити добрі гроші. Тому щойно починається сезон, як наші водолази, маючи відповідну підготовку й досвід, звільняються та йдуть на роботу деінде. Зауважу, що тепер нам доводиться набирати на службу навіть хлопців, які ще не служили в армії, – звісно, за їхнім бажанням, бо тоді взагалі нікого не набрали б. Але й їх постійно меншає. І якщо вже говорити про проблему кадрів, то наших працівників призивають на службу через військкомати. Свого часу вони мали «бронь». І це було цілком логічно. Якщо, не дай Бог, буде військова агресія, то нас переведуть на роботу в режимі особливого періоду. Так само захищатимемо державу, але в інший спосіб. А нині простіше забрати людей у нас, бо ніхто не втече і не сховається. Та в разі війни хто буде рятувати людей?..

– Саме на цьому й акцентую увагу. На прикладі Сирії та деяких інших країн бачимо, що в сучасній війні найчастіше застосовують бомбові та ракетні удари. Внаслідок цього серед цивільного населення більше жертв, ніж серед військових. Люди гинуть під завалами, у вогні…

– Ми постійно готуємо наших пожежників діяти в таких ситуаціях. Бо, справді, ніхто не знає, що нас чекає. Крім того, в Івано-Франківську є спеціалізовані підрозділи в аварійно-рятувальному загоні, розташованому на вулиці Б. Хмельницького. Є спеціальна техніка, домкрат, екскаватор, кран… І звісно, навчені працювати в таких умовах пожежники. Також маємо собак, які вміють шукати людей під завалами.

– З огляду на роботу рятувальників під час повені, ви успішно справляєтеся зі своїми завданнями. Добрі слова на адресу нашого управління ДСНС чув не тільки на офіційних нарадах, а й від простих людей, коли їздив деякими районами, що потерпіли від цього стихійного лиха. Запам’яталося, коли був на Тлумаччині, то на допомогу місцевим рятувальникам, бо була потреба в евакуації людей, худоби тощо, приїхали ваші хлопці з Калуша. Питаю заступника голови РДА, чи була аж така критична ситуація, що довелося викликати підмогу? «Ми не викликали, – відповідає, – вони десь через свої канали отримали інформацію і приїхали».

– Почну з того, що на сьогодні комунікації дуже розвинені. Очевидці подій тепер самі інформують чи не про все, що стається в області з категорії надзвичайних ситуацій, – безпосередньо нас чи в соцмережах, а ми вже відповідно спрацьовуємо. Тому ми не маємо часу розслаблятися, бо, по суті, йде пряме звітування перед людьми. Нам не потрібно якоїсь комплексної комісії з Києва, щоби вказала на якісь недоліки. Є оцінка населення...

– Чи завше та оцінка адекватна? Завжди ж знайдеться хтось незадоволений.

– Ми працюємо незалежно від того, чи нас викликають, чи ні. Самі оцінюємо ситуацію й реагуємо. Тобто наше завдання не в тому, щоби не було надзвичайних ситуацій, а в адекватному реагуванні на них. Спершу йде ліквідація самої ситуації, а відтак її наслідків. Тоді ми спокійні, що свою роботу закінчили, і все передаємо органам влади, які оцінюють збитки.

– Власне, ці ситуації тому й називають надзвичайними, бо їх фактично не можливо спрогнозувати…

– Прогнозувати справді дуже важко. Якщо надзвичайна ситуація природного характеру, то тут орієнтуємося на гідрометеоцентр. Скажімо, ранньої весни готуємося до льодоходу, паводків. На стику весни-літа загрозу несуть зливи, грози. Маємо вже певний досвід. Якщо, наприклад, часті зливи, то можна очікувати зсувів ґрунту у Косівському та Верховинському районах. Щодо повені, то, наприклад, якщо сильний дощ випав на Рожнятівщині чи Калущині, то вода вже через вісім годин дійде до Галича, а через 12 досягне Нижнева Тлумацького району. Тож моніторимо ситуацію, виставляємо пости. Або візьмемо річку Ворону на Тисмениччині. Знаємо, що вода в ній піднімається зазвичай на третій день після рясних дощів і дуже стрімко. І, так би мовити, в зону ураження цього паводка підпадають села Слобідка та Підпечари названого району і сам райцентр.

– Склалося враження, що під час цьогорічної повені рятувальники працювали і вдень і вночі?

– Звісно, в таких ситуаціях ми працюємо цілодобово й мобілізуємо усі сили. Бувало, що хлопці не змінювалися і по дві доби. Крім того, бойові розрахунки чергували безпосередньо в пожежних частинах, бо різне може трапитися. Не тільки вода загрожувала небезпекою. У нас є таке поняття, як «збір-аварія». Це коли в найкоротший термін на пункт призначення прибувають люди, маючи з собою так звані «тривожні» валізи з запасом продуктів, змінною білизною тощо. І вони мають бути готові за розпорядженням керівника виїхати у будь-який момент туди, де потрібна допомога. Як і було тоді в Тлумачі. Там виникла загроза населенню, тим часом, як у Калуші такої проблеми не було, тож за сигналом «збір-тривога» рятувальники зібралися і виїхали в пункт призначення, як на штатному, так і нештатному транспорті.

– Якщо проаналізувати оперативні зведення управління з питань цивільного захисту ОДА, то ви рятуєте все, що рухається й дихає. Котиків знімаєте з дерев, песиків витягуєте з каналізаційних люків тощо…

– Згідно з положенням про ДСНС ми повинні надавати допомогу в усіх ситуаціях. Інша річ, що не у всіх випадках реагуємо миттєво. Хоча раз на раз не випадає. Ось напередодні нашої розмови ми двічі виловлювали в самому центрі Івано-Франківська рої бджіл, котрі залетіли в готель. Зрозуміло, що була реальна загроза для людей і ми повинні були оперативно відреагувати.

– Ви рятуєте людей, а чи є зворотна реакція, певна допомога від населення? Адже рятувальників на всіх не вистачить.

– За останні роки ситуація дещо змінюється. Там, де територіальні громади – об’єднані, люди більш згуртовані, самі намагаються вирішити певні проблеми. Звісно, що ми їх залучаємо, хоча поки що ініціатива в таких випадках йде здебільшого від нас. Хотілося б, щоби органи місцевого самоврядування працювали над запобіганням виникнення таких ситуацій. Скажімо, під час цієї повені серйозно постраждав Микуличин. Вода пішла через дорогу, позаливала подвір’я, підвали, навіть хати. Чому? Бо люди скидали в стічні канави сміття, ніхто їх не чистив. Під мостом утворилася загата, і вода пішла на село. Отож до органів місцевого самоврядування є питання.

Друге. Громада обрала керівника, і, як прописано в законі, він цілковито відповідає за неї, зокрема й за безпеку людей на її території. Тож має працювати і над тим, щоби в разі чого люди були попереджені про небезпеку. Маю на увазі систему оповіщення. Крім того, на місцях має бути резервний фонд. Якщо коротко, то коли на території громади є комунальне підприємство, котре має відповідну техніку, то можна її залучити для ліквідації надзвичайної ситуації. Коли такого підприємства немає, то потрібно укласти відповідні угоди з підприємцями. Приміром, так, шановний, маєте екскаватор? В разі якоїсь біди – ти на телефоні і в разі потреби тебе залучаємо. Якщо запитає, а хто буде платити, то у нас є резервний фонд. Можемо компенсувати його витрати або пальним, або коштами.

Третє. Якщо цей населений пункт розташований у небезпечній зоні з підтоплення, то в ньому має бути запас гравійної суміші і мішків, щоби можна було зупинити воду. Головне, щоби люди були навчені, як їх складати. Ми готові це показати.

Ви правильно кажете, що рятувальників на всіх не вистачить. Так, до речі, і в світі. Мені часто доводиться спілкуватися з іноземними партнерами, зокрема з німцями. Розповідаю, скільки у нас підрозділів, за що відповідаємо… А що громада, питають? Кажу так, як є: здебільшого люди чекають, коли ми приїдемо. То у вас багата держава, кажуть німці. Тепер уже моя черга запитувати, чому. Виявляється, у них державні рятувальні служби працюють лише, так би мовити, в масштабних ситуаціях. Урегулювання ж локальних – цілковито в компетенції самої громади.

– Ви вже дев’ять років очолюєте обласне управління ДСНС в області. А якщо врахувати весь Ваш досвід роботи, то знаєте усі больові точки служби. Зрозуміло, що найбільша з них впирається в фінансування, але є й інші питання?

– Є стратегія реформування Державної служби надзвичайних ситуацій, затверджена Кабміном. Її прописано за розділами. В одному з них ідеться про запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, зокрема, мова про так звану дерегуляцію. Скажімо, держава має дбати про безпеку громадян, це так. А от щодо майна, наприклад, якогось підприємця, яке згорить, але люди при цьому не потерплять, то це вже суто його питання. Щоправда, коли говоримо про заклади освіти, охорони здоров’я, місця з масовим перебуванням людей, то тут справді має бути присутність держави, тобто нашої служби. Продовжуючи тему щодо запобігання, скажу коротко про контроль за будівництвом об’єктів народного господарства, промисловості, житла. Зараз ота прогалина, котра виникла років чотири тому, коли фахівці Держпожежнагляду не погоджували проєкти, не брали участь у здачі об’єктів, потихеньку починає відновлюватися. Просто побачили, як збільшилася кількість пожеж, причому з багатьма людськими жертвами, коли перестав діяти нагляд з нашого боку.

Якщо говорити про реагування на різні стихійні лиха, то на одному з перших місць, звісно, є забезпечення нашої служби сучасним рятувальним обладнанням. Наприклад, ми нещодавно отримали два тепловізори, котрі надзвичайно допоможуть нам у роботі. Уявіть собі ситуацію, що горить дах площею метрів сто квадратних. Звідусюди валить дим, і на око осередок загорання визначити неможливо. А з допомогою тепловізора з цим проблем не буде: відповідно з одного боку – відрізали шлях вогню, з другого – не дали йому поширитися і загасили.

– Власне, це і безпека самих пожежників, котрі вже не будуть йти навмання в дим.

– Безперечно. Якщо загалом взяти систему цивільного захисту населення, то у нас вона одна з найдосконаліших. Хоча не все оптимізовано. Маю на увазі, що, спілкуючись із іноземцями, чув запитання, скільки зі співробітників нашої служби безпосередньо беруть участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. У нас приблизно 50 відсотків, а у них ця цифра становить 80. Йдеться про те, що у нас є чимало допоміжних структур. Скажімо, поки що не переведено на електронну систему документообіг, бухгалтерію. У нас у кожному районі є посада диспетчера, а оптимальніше було б зробити таку систему зв’язку, щоб усі сигнали сходилися в один центр.

Повертаючись до питання про запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, зокрема пожеж, хочу зазначити, що мають бути серйозні санкції за порушення правил безпеки. Мінімальний штраф у розмірі 34 гривні нікого не лякає. Легше його сплатити, ніж витрачати кошти на відповідні заходи. А що маємо в результаті? Скажімо, в Одесі горить лікарня. Головний лікар каже на камеру, що, мовляв, було дотримано всіх норм, дерев’яні конструкції оброблено вогнетривкими розчинами, а та сама камера показує, як вони палають. То є питання, а чим обробляли, якщо взагалі це було. І другий момент полягає в тому, щоби такі випадки розслідували скрупульозно і покарання відбували справді винні особи. Пам’ятаємо резонансний випадок із пожежею в санаторії «Вікторія». Прокуратура винним зробила інспектора – мовляв, недостатньо вжив заходів. Просто знайшли «стрілочника». Тож на закінчення хочу звернутися до громадян, посадових осіб: дбайте про безпеку власну і тих, хто навколо нас. А ми завжди прийдемо на допомогу і все зробимо, навіть ризикуючи життям, щоби вас врятувати, але безпека – це спільна справа.