– Хлопці дуже стомлені, – сказала керівник пресгрупи управління ДСНС в області Христина ПЕРЦОВИЧ. Ми розмовляли з нею в неділю, 14 лютого, коли Прикарпаття лежало у снігових заметах і фактично всі рятувальники були на роботі. Власне, то не дивина. Як зазначив керівник цієї структури полковник Служби цивільного захисту Володимир Чернецький, отримавши прогноз про ускладнення погодних умов, усіх працівників перевели на посилений режим служби.
– У бойові розрахунки ввели техніку підвищеної прохідності, зокрема автомобілі «ЗІЛ-131», на колеса яких у гірських районах одягнули ще й ланци, а також тягачі. Крім того, напередодні в Городенку та Тлумач передислокували наші снігоболотоходи «Богун», – розповідає Володимир ЧЕРНЕЦЬКИЙ . – Прогнозували вітер і мороз, а це означало, що сніг буде здувати з полів на дороги. По суті, ми вже підготувалися до ситуації. Було прийнято дуже правильне рішення щодо обмеження руху дорогою А-24. Це траса з Тернопілля, яка пролягає через Городенку, Коломию, й далі йде на Снятин. Але до того, як обмежили рух, у снігову пастку потрапило кілька десятків автомобілів. Здебільшого це були ті, що їхали з півдня держави на «Буковель», орієнтуючись по навігатору, котрий показував їм найкоротший шлях. Ми доїжджали до них «Богунами», пропонували розмістити їх або в пунктах обігріву в Городенці, один з яких облаштувала місцева влада, або в готелі. Більшість погоджувалася, але були й такі люди, які не приставали на наші пропозиції. Мовляв, вони вже проплатили гроші, номери заброньовані, залишати свої транспортні засоби наміру не мають, тож робіть, що хочете, але їх витягайте.
Крім того, ми запропонували, щоби вагітних жінок, у яких термін був десь 35 тижнів, інакше кажучи, вже наближався до пологів, перевезли до лікарень. Зокрема йдеться про Городенківщину. Ми враховували й психологічний фактор. Бо в екстремальній ситуації у жінки раптово можуть початися пологи. Знову ж таки, частина погодилася на це, а частина відмовилася. Казали, що в разі чого є кому довезти або надати медичну допомогу на місці. Ну а насправді був випадок, коли довелося залучати «Богун», щоби довезти породіллю до лікарні. Ми також пропонували, щоби шпиталізували наперед і людей з тяжкими хронічними захворюваннями, наприклад, нирок, які потребували періодичної медичної допомоги.
Ще одна проблема, з якою зіткнулися, – коли через переметені шляхи невеличкі села були відрізані від адмінцентру громади і в котромусь із них сплахувала пожежа. Як ми діяли? Найперше обладнали первинними засобами пожежогасіння «Богуни». Йдеться про вогнегасники, мотопомпи, щоби, прибувши на місце пожежі, було чим забирати воду і здійснювати гасіння. Крім того, в багатьох населених пунктах вже є добровільні пожежні дружини, і ми доручили сільським старостам та керівникам територіальних громад привести їх у готовність. Бо поки надійде в таких умовах допомога, може бути вже пізно. Тож потрібно було мобілізувати місцеве населення.
Завдяки цьому й не сталося якихось летальних випадків, навіть не надходило інформації про обмороження людей, котрі потрапили в снігові замети. Ми реагували на всі виклики, бо розуміли, що суть не в ситуації, яка склалася, а саме у вчасному реагуванні на неї. Принагідно хочу відзначити високий рівень нашої взаємодії з усіма службами – і дорожниками, і поліцією, й медиками… Скажімо, ми з Центром медицини катастроф так налагодили співпрацю, що перед тим, як «швидка» виїжджала на виклик, нас вчасно повідомляли. Було, наприклад, і таке, що безпосередньо перед «швидкою», яка прямувала до Гостова на Тлумаччині, де медичної допомоги потребувала дитина, інженерна машина розчищала дорогу.
І ще виникла було потреба надіслати нам на допомогу два зведені загони ДСНС з інших областей. Зокрема з Центру швидкого реагування з Дрогобича і УДСНС у Чернівецькій області. Це рішення було прийнято на рівні міністерства близько 18-ї години в суботу, 13 лютого, а вже другого дня зранку техніка працювала на дорогах. Уявіть собі, повна вага машини розгородження – близько 50 тонн. Щоби її завести, потрібно десь з годину розігрівати з допомогою спеціальної пічки в картері масло. А потім ще потрібно подолати 200 кілометрів, котрі відділяють Дрогобич від Тлумача. Бо саме там у дорожників склалася важка ситуація, коли снігом замело два грейдери... Голова ОДА подякував обом загонам за допомогу.
Крім того, ми долучалися ще до пошуків туриста-лижника, який з товаришем відпочивав у туристичному комплексі «Пилипець», і в умовах обмеженої видимості вони обоє пішли в гори. Збилися з траси, бо, на жаль, вона не була обгороджена, і коли сильно мете, то дуже легко втратити орієнтування. Тим більше, в районі, в якому вони заблукали, – буреломи, хащі і близько 30 кілометрів довкола жодного населеного пункту. Одного туриста вдалося знайти, а доля другого ще не відома. Для його пошуків задіяли навіть гелікоптер ДСНС, який три дні здійснював обліт території. З висоти бачили на снігу якісь предмети, котрі були схожі на одяг туриста. Ми відправляли туди наземні служби, але то не підтверджувалося.
– Здається, 2013 року нас також сильно замело, і найбільше – Городенківський та Тлумацький райони. Пригадую, чи не найголовнішою причиною було те саме, що й нині, – вітер здував сніг із полів. Раніше, розповідали, були якісь снігозатримувальні бар’єри або насадження, яких у тому році вже не бачив. Отож ще тоді можна було зробити відповідні висновки, але минуло вісім років – і знову наступаємо на ті самі граблі.
– Власне, це зона відповідальності дорожників, за яких, звісно, я говорити не буду. Але ми разом із керівником Служби автомобільних доріг Василем Буджаком та директором підприємства «Дороги Прикарпаття» Андрієм Сазоновим мали прямий ефір на телебаченні «Галичина», де порушували це питання. Як вони розповіли, вже розглядають шляхи вирішення цього. З економічної точки зору більш ефективні саме зелені насадження. Але тут зіткнулися ще з такою проблемою, що деякі земельні ділянки, розташовані вздовж доріг, де саме мають бути захисні зони, вже у приватній власності. Тож це питання, очевидно, доведеться вирішувати в юридичній площині.
– Звернув увагу, що рятувальникам доводилося витягати машини в населених пунктах, де не так уже й багато було снігу. Це ж не на трасі між селами, де нікого немає. А тут є якісь сусіди, котрі б допомогли… Пригадую своє дитинство у Воркуті. Там нас могло засипати по другий поверх. Ну виходили, наскільки могли, відкопувалися... Такої техніки, як тепер, і таких служб, як ваша, тоді не було.
– На жаль, є такі неприємні факти. Люди звикли, що є рятувальники, але не розуміють того, що поки ми приїдемо копати сніг, в іншому місці може статися більш серйозна подія, котра потребує нашої присутності. Та загалом була відчутна допомога й місцевого населення, приватних фірм. Навіть у більш розвинених країнах у таких умовах виникають проблеми. Головне – вчасно на них зреагувати.
