Уночі на 24 червня останні захисники Сєвєродонецька на Луганщині покинули свої бойові позиції й організовано вийшли з міста. Цим вони виконали відповідний наказ командування сил оборони України (СОУ) з тим, аби уникнути цілковитого оточення. Хоча могли й далі успішно відбивати всі атаки рашистів, як робили це доти, перемелюючи живу силу й техніку ворога. Але й так своїми героїзмом і стійкістю захисники Сєвєродонецька, як перед тим оборонці Маріуполя, поламали всі плани москви захопити місто до тієї чи іншої дати (останньою було 22 червня), довели, що москалі без десятикратної переваги в артилерійських та ракетних системах залпового вогню нічого не варті супроти українських бійців, і здали без бою останні міські квартали лише тому, що далі захищати їх з огляду на оперативну обстановку на цій ділянці російсько-українського фронту не було сенсу.
Тепер останнім бастіоном української Луганщини залишається місто Лисичанськ, затяжні бої за яке стають дедалі інтенсивнішими. Днями Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний повідомив у фейсбуці, що під час телефонної розмови з головою Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США Марком Міллі вони обговорили й хід постачання міжнародної технічної допомоги для СОУ. «Я загострив увагу на необхідності встановлення вогневого паритету з противником, що дасть змогу стабілізувати ситуацію на найбільш загрозливому Луганському напрямку», – заявив він.
Що означають слова «вогневий паритет»? Лише либонь те, що ситуація на тому фронті дуже критична саме через нерівність можливостей українських сил, надто ж у технічному співвідношенні, порівняно з потугою агресора… Власне, в українському політикумі вже кілька тижнів поспіль акцентують на тому, що США дають явно недостатньо того важкого озброєння, яке потрібне Україні, щоби вистояти проти навали ворога на Донбасі. Скажімо, програму лендлізу для України на 40 мільярдів доларів, затверджену президентом Сполучених Штатів Джо Байденом ще 9 травня і появі якої ми всі так раділи, наші західні партнери й досі не почали реалізовувати.
Важко сказати, в чому причина такого затримування. Якщо загалом, то представники майже півсотні країн – донорів військової допомоги Україні на своєму недавньому форумі з умовною назвою «Рамштайн-3» відзвітували про чимале постачання зброї для СОУ, хоч українські високопосадовці кажуть, що ті надходження покрили лише 10-15 відсотків потреби. А от із лендлізом справді щось не те. Різні українські й закордонні військові оглядачі висувають усілякі версії – від припущень, що Президент Володимир Зеленський не виконав якихось вимог Вашингтона в обмін на таку істотну підтримку, що Білий дім побоюється московитських провокацій у відповідь супроти Польщі чи Литви як членів НАТО, до тверджень, що насправді Заходові не потрібна швидка перемога України, тож, мовляв, вони розтягують «задоволення»...
Та, мабуть, істина в іншому. Річ у тім, що, як з’ясувалося в битві за Донбас, яка триває впродовж останніх кількох місяців, нинішня війна в Україні довела, що можливості військової промисловості країни, яка воює, є важливою складовою для її перемоги. Масове застосування техніки, транспортних засобів і боєприпасів потребує й великомасштабної виробничої бази для їх поповнення – тут якраз кількість і має значення.
«У війні росії проти України на полі бою протистоять не лише армії двох країн, а й військово-промислові комплекси їхніх союзників, які прямо чи опосередковано підтримують сторони. Основним постачальником зброї до України є ВПК Сполучених Штатів, а фактичним гарантом того, що російські запаси не буде виснажено, виступає Китай», – вважає, приміром, ветеран військових операцій СРСР в Кореї, Іраку та Афганістані Алекс Вершинін. У своїй статті на сайті Королівського інституту об’єднаних служб з питань оборони та безпеки (Велика Британія) з промовистою назвою «Чи вистачить у Заходу потужностей, щоб підтримати Україну? Розрахунки свідчать про певні проблеми» він розмірковує, чи готова військова промисловість США до довгого протистояння в Україні, й висновує, що радше «ні», аніж «так».
Принаймні російський наступ в Україні використовує-споживає боєприпаси в темпах, які значно перевищують прогнози США з їх виготовлення. Якщо в рашистів ще досить величезні ресурси снарядів і ракет для систем залпового вогню, попри те, що вони щодня випускають по українських позиціях до семи тисяч смертоносних «болванок», то обсяг річного виробництва артснарядів у США в ліпшому разі здатен забезпечити від 10 днів до двох тижнів бойових дій в Україні.
США – не єдина країна, яка постає перед таким викликом. У недавніх навчаннях, у яких брали участь військові зі США, Великобританії та Франції, скажімо, сили Сполученого Королівства, як заявив офіційний Лондон, «вичерпали» наявні національні запаси найважливіших боєприпасів за вісім днів бойових дій.
Отже, Заходові може й забракнути власних промислових можливостей для великомасштабної війни. Бо ж ніхто не готувався до неї. Гадали, що все скінчиться за три дні… Й очевидно, там тепер застановилися над тим, а що буде, якщо допомога Україні у війні проти рф, що обіцяє затягтися на пів року-рік-два, спустошить ресурси зброї й боєприпасів у її союзників, а рашисти почнуть інтервенцію супроти однієї з країн Балтії, наприклад? Чим тоді допомогти їй або чим самим воювати на її боці?
Словом, то аксіома, що «перемога у довгій війні залежить від того, яка сторона протистояння має сильнішу промислову базу, – вкотре стверджує А. Вершинін. – Країна мусить мати або виробничі потужності, щоб створювати величезну кількість боєприпасів, або інші галузі, які можна швидко перевести на їхнє виробництво. На жаль, на Заході, схоже, відсутні обидві опції. Якщо США планують знову стати «арсеналом демократії» насамперед для захисту України, то можливості їхньої військово-промислової потуги, як і основні напрями її зміцнення й розвитку, доведеться переглянути заради й налагодження технічно розвиненого й масового промислового виробництва нової зброї та боєприпасів до неї».
P. S.
Поки матеріал готували до друку, у США опублікували узагальнений звіт-прогноз своїх розвідок, у якому йдеться зокрема, що російська армія зробила висновок зі своїх помилок, допущених на ранніх етапах вторгнення до України. Зокрема, росіяни працюють над поліпшенням як координації повітряних і наземних атак, так і логістики й ліній постачання. Отже, як вважають американські офіційні особи, російські сили планують продовжувати інтенсивні атаки на сході з потужними артилерійськими та ракетними ударами. Рашисти прагнуть виснажити СОУ й ослабити рішучість країн НАТО у справі надання Україні військової допомоги.До того ж, у спецслужбах США й не приховують, що не очікують, від нових систем озброєння, нещодавно поставлених українським силам, у тому числі й систем залпового вогню типу HIMARS, негайної зміни ситуації на полі бою. Адже надсилають лише ті види цього важкого озброєння, в яких обмежені як дальність стрільби, так і кількість ракет до них, щоб українці не «працювали» ними по території Росії. Крім того, як стверджує авторитетне CNN, росіянам уже вдалося знищити частину нової зброї, що її постачає Захід, у тому числі й ряд гаубиць M777.
Загалом ті передбачення малюють вельми похмурий образ майбутнього війни в Україні – з великими втратами особового складу військових частин і техніки з обох боків. У CNN також зазначають, що в Пентагоні й НАТО вже починають думати про обмеження власних постачань певної передової зброї, зокрема навіть і «популярних» протитанкових ракет Javelin. Ці системи озброєння мають власні складні лінії постачання. А це означає, що можуть знадобитися роки, щоб замінити тисячі таких ракет, які вже поставлені українським збройним.
