Час підтверджує думку німецького філософа Іммануїла Канта (1724–1804), сформовану в його творі «До вічного миру» (1795), що «війна – цвинтар людства»… Веселість під час війни аморальна. Нею не лікують її рани. На цвинтарі усміхаються хіба що божевільні. У контексті цих світоглядних міркувань надто дивною є Національна програма ментального здоров’я українців «Ти як?», що її координує дружина Президента України Олена Зеленська спільно з Міністерством охорони здоров’я під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Власне, Україна ще 2015 року доєдналася до проєкту ВООЗ для надання допомоги людям, які потерпають від психічних розладів, спричинених великою війною росії проти України. Від її початку уряд створив разом з Офісом першої леді (не всі знають, що є й такий!) у співпраці з міжнародними організаціями, зокрема Агентством з міжнародного розвитку (USAID), Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки «Ти як?». Але з огляду на упередження щодо терміну «психічне здоров’я» його у грудні 2022-го замінили на «ментальне здоров’я».

Утім, хоч як, а в цій програмі немає нічого українського. Перше, що впадає в око, – незвичне: «Ти як?», бо традиційна для українців форма звертання дещо інакша: «Як ти?». Натомість «Ти як?» звучить якось не по-нашому, не по-українськи, задом наперед або, як мовлять старші люди, «по-жидівськи», що означає «щось не так». Тим часом наші народні традиції здатні зцілювати поранені душі значно ефективніше...

Світ стає суцільною соціальною мережею. Тут кожен пише, що хоче – мудре чи дурне, всі є фотографами, що показують себе спереду і ззаду, демонструють відео про те, як розважаються. Дарма що війна! Кажуть, нібито таким чином можна (і треба) зберегти психічне здоров’я. Це як у тій народній казці про Іванка-дурника, який переплутав, коли має плакати чи сміятися: голосно реготав під час поховальної процесії дорогою до цвинтаря...

Україною роз’їжджає експерт штаб-квартири ВООЗ у Женеві, співголова Референтної групи із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Фамі Ханна. Загалом у цьому нічого нового. Головно американські психологи так само згромаджувалися у В’єтнамі, Афганістані, Сирії, Іраку та інших країнах, де тривали війни з участю США.

Ф. Ханна вже встиг заявити: «У нас є певні оцінки щодо населення, яке страждає від психічних розладів під час війни та надзвичайних ситуацій. За нашою оцінкою, кожен п’ятий потерпає від таких умов. Це означає, що сьогодні в Україні 8,5 мільйона людей потенційно перебувають під ризиком психічних розладів, таких як депресія, посттравматичний стрес». І додає: «У нас є фахівці, які готові допомогти таким людям».

Отак американці підзаробляють у всьому світі. Тепер настала черга робити це в Україні, що стікає кров’ю у війні з москалями, з росією, яка є світовим терористом номер один. На людському горі, спричиненому озвірілим нападом ворога, вигулькують «психологи» із сертифікатами коротких курсів USAID. Вони множать число усміхненої братії з надання допомоги українцям, котрі навряд чи потребують її. Коли дивишся на обличчя тих «психологів» зі штучними гримасами усміхненості, то таке враження, що насамперед їм самим потрібна не просто допомога для зміцнення ментального здоров’я, а невідкладна спеціалізована психіатрична. У розгалуженій школі Фамі Ханна навчають їх бити себе по грудях, схрещувати руки на вилицях, розчепірювати ноги, вивертати долоні... Словом, допомагай собі сам. І неодмінно усміхайся. Горе не горе, а зуби шкір...

Передивилася десятки колективних світлин з Дніпра, Харкова, Житомира, Полтави, Миколаєва, Одеси, Івано-Франківська... Про грантові гроші необхідно звітувати. Тому на світлинах, що в медіа, а особливо по фейсбуках та всяких інстаграмах, вишикувані у вишиванках у центрі з місцевими координаторами, обов’язково з одною ногою вперед, майже всі тримають у руках сертифікати та усміхаються... Чого вони усміхаються? Якийсь нездоровий той сміх, штучний, як в американців, що є їхньою візитівкою.

Посеред світлин бовваніють двометрові банери для залучення потенційних клієнтів з написом: «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я». Це як «середня температура хворих у лікарні» – той самий «совковий» вимір, лише тепер уже по-американськи. І цією візуальною жалюгідністю та мавпуванням кишать соціальні мережі, що перетворюють людей на зомбі, без відчуттів та емоцій.

Бібліотеки також завалені «фаміханнавськими» брошурами зі змістом, чужим для українців, які ґвалтують читачів, запрошених до них під різними приводами, аби було для звіту.

Але то все – лише «срака-мотика», згідно з літературною українською лайкою, яку вживаємо тоді, коли, як пояснюють національні словники, хочемо сказати співрозмовникові, що він «меле дурниці або каже щось не до теми».

Такі самі й численні інтерв’ю представників ВООЗ, що їх калькують обласні координатори для медіа із розповзання цієї дурні для завсідників фейсбуків у рамках грантоїдної програми «Ти як?» USAID, підзвітної відомчій зовнішній політиці США і безпосередньо – держсекретареві адміністрації президента Джозефа Байдена – Ентоні Блінкену, відомому своїми неоднозначними заявами про надання Україні тієї чи іншої зброї та її застосування, а ще грою на гітарі (руками!) в одному з київських нічних барів під час офіційно неоголошеної дводенної поїздки до нашої столиці у травні цього року.

У них – ні слова про молитву, що зцілює, про Слово, Яке від Бога, про спів, що лікує, про папір, пензлі й фарби, що надихають, про творення добра, що розкриває серце й душу для щирості почуттів, про милосердя, що здатне рятувати... А це ж наше, українське, з давніх-давен, те, чим живемо і зцілюємося від усіх ворогів, надто ж від москалів.

Ні, є. Можна ж іще: «Ме-е-е», як кози, або: «Бе-е-е», мов барани. Оце «ням-ням», хай і вийшло від науковиці із середовища любителів американських грошей, є самодіяльністю самих слухачів курсів Фамі Ханна. Бо їхні викладачі ще наразі не скотилися до такого примітивізму. А у нас придумують, що до голови налізе...

Чи не першою «спалилася» на любові до дармових грошей Яніна Соколова – близнючка у «журналістиці» Наталії Мосейчук. Це ж як треба себе не поважати, щоби брати участь у їхніх масних провокативних етерах, близьких до ворожої пропаганди з росії не лише за її змістом, а й за формою!.. Відповідний досвід Я. Соколова має від роботи над фільмом «Я, Ніна», співпродюсером якого була. В його основі – її біографічна історія про боротьбу з раком 2019 року. Держагентство України з питань кіно на створення цієї стрічки виділило майже 12 мільйонів гривень, а це понад 70 відсотків загальної її вартості, і скерувало їх поспіхом створеному ТОВ «Яніна Соколова Продакшн». Авторка задуму розповідала, що лікарі діагностували в неї онко, але вона поборола хворобу. Ведуча хотіла ще й знятися в головній ролі, та згодом чийсь здоровий глузд переінакшив ті наміри: зіграла її «іноді акторка» Ксенія Хижняк, як вона сама себе назвала, – дипломована психологиня та блогерка, котра не вилазить з таблоїдних платформ для малоосвічених людей.

Ставлення до «Я, Ніни», як і до відповідних книжки та кліпу, – неоднозначне після виходу фільму на екрани. Переважає думка критиків, що ті гроші більше принесли б користі для лікування онкохворих. Невдовзі ведуча попросила в держави ще 400 тисяч гривень для просування цієї стрічки та огляду інших у медіа…

Але недавно Я. Соколова публічно просила вибачення. Що ж такого накоїла? Схоже, вкотре відчула, що можна заробити на здоров’ї українців, тепер ментальному. Фонд Яніни Соколової подав зовнішню соціальну рекламу в Києві. На білбордах ведуча, за її публічними зізнаннями, зініціювала написи: «Життя не має сенсу», «Буде лише гірше», «З депресії не вийти», за які і взяла особисту відповідальність під час вибачення перед киянами.

Мета реклами названого фонду – спонукати жителів столиці та її гостей у час війни звертатися по психічну допомогу. У Києві, інших містах – хоч греблю гати американцями, що надають цю «допомогу» українцям «у форматі» лапання руками й тупцювання ногами з усмішкою – за курсами Фамі Ханна, який уже розробив дорожню карту з надання такої «допомоги». Виправдання фонду Я. Соколової – у притаманному йому стилі на межі аферистської затії: мовляв, людина, котра прочитає на вивісках ті констатації-заклики, «синхронізує свої думки з ними і побачить, що вихід є, та набере психологів»…

Світлої пам’яті Ірина Фаріон офіційно заявляла про позови до суду на українські медіа про захист честі, гідності й ділової репутації. Однією з перших у списку була ведуча, яка спровокувала розмову в етері, на ймення, як любила казати відома мовознавиця, «якась Яніна Соколова». Чи доведе до логічного справедливого завершення мамин великий біль її донька Софія, покаже час. Українські медіа надто далеко зайшли у неправді про Ірину Фаріон. Навіть далі, ніж російська пропаганда зі своєю одвічною брехнею...

Підхопили аферу хизувань окремі завсідниці «ТаблоІДу», що продукує «Українська правда». Відтепер, крім популяризації ботоксних губ-«вареників», цицьок та інших сороміцьких частин плоті, радять з місць відпочинку за межами України бити-побивати долонями себе по тілу. Млосні і зголоджені за ласками чоловіків, вони думають, що маніпулюваннями за Фамі Ханна допомагають українським захисникам. Я майже рік запитую у поранених наших воїнів, що їх наснажує в окопах. Мушу розчарувати таблоїдних панянок, зокрема співачку Злату Огнєвіч, яка вхопилася за «Ти як?», що нітрохи не вони додають їм наснаги, а надихають їх дитячі малюнки з чистотою і щирістю почуттів. За щасливе майбутнє українських дітей вони й воюють з москалями. Звісно, без штучних американських усмішок на своїх обличчях...

Уже стає не смішно, коли в окремих бібліотеках малюють... на манці. Насипають крупи в паперові коробки і пальцями виводять серця, мишки, котиків... І нібито від того їм легшає, й це має оздоровлювати інших. При цьому дуже люблять себе фотографувати і виставляти свої зображення у соцмережах. Якась суцільна неадекватність! Шкода манки... Чи не краще в’язати шкарпетки, балаклави для наших воїнів, готувати сухі борщі, вітамінні батончики?! Ось де корисна терапія для ментального здоров’я! «Галичина» розповідає про таких українців у проєктах «Людина у війні», «Війна хрестами чорніє» та інших…

22 липня, коли у Львові велелюдно прощалися з Іриною Фаріон, в одній із бібліотек нашої області, як повідомив її офіційний сайт, розхвалювали себе місцеві літстудійці в капелюшках (як же без фотографії?), котрі на березі річки спілкувалися про «поезію», якої немає за кволим римуванням з їхнього віршомазання. І жодного слова про відому мовознавицю, застрелену серед білого дня, в день її поховання, яка великою працею і талантом творила такі програми на ютуб-каналі, як «Ген українців», «Велич особистості», «Мовно-літературні виклади». Зрештою, вона зустрічалася з громадами під час презентації своєї нової книжки «Англізми й протианглізми». Це як? Мабуть, тут і манка не допоможе, і ляпання себе по грудях. Якщо у головах засіялася самозакоханість з уже набутою хворобливістю якнайчастіше бачити себе в соціальних мережах...

Коли читаю інтерв’ю керівниці Координаційного центру з психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів «Ти як?» Оксани Збітнєвої, то запитую: «Звідки в таких, як вона, закорінена «совковість»? Чи це не та сама американська «совковість», про яку довідуємося у час війни, коли світ і США ховаються за Україною, що самотою воює з лютим ворогом і за себе, і за світ, і за США... Америка навіть після ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні не вийшла з обіцянок. Стає очевидним, що Північноатлантичний альянс допомагає Україні лише воювати, але не перемагати. Як підтвердження цього – слова Президента Володимира Зеленського в інтерв’ю Британській компанії суспільного телерадіомовлення «ВВС» про обіцяні винищувачі F-16, який сказав, що вдячний партнерам за допомогу, але «минуло 18 місяців, а літаки до нас не долетіли».

Та О. Збітнєва координує й роботу територіальних громад. Гінці зі столиці та областей насідають на органи місцевого самоврядування і разом з їхніми керівниками плескають себе де попало, імітуючи якесь зцілення. І ті ж соцмережі тут як тут: підхоплюють ці виверти. «Щоб заспокоїтися, схрести руки на грудях у вигляді метелика і постукай себе по ключицях» – такі рекомендації можна прочитати на височезних плакатах, внизу на яких красується «Ти як?».USAID». Який доречний до цієї дурні здоровий український гумор – «срака-мотика», ото «мекання» та «бекання» з приплюснутим «ням-ням»...

Керівники громад та координатори з надання допомоги для ментального зцілення також полюбляють себе у соцмережах. Не втрачають нагоди сфотографуватися біля банерів із «Ти як?», а фотошоп робить з них мало не голлівудських зірок... Замість того, щоб потурбуватися про організацію в кожній громаді сучасних реабілітаційних центрів для українських військових. Не скрізь же вони є на тлі розпіареної українською владою та американцями програми «Ти як?».

Ще мені «подобається», коли тренери з ментального здоров’я радять заплющити одне око, коли йдеш посеред ночі до вбиральні, щоб не переривати сон... Без коментарів, як кажуть у схожих випадках.

Підлаштовується під гранти USAID міжвідомча координаційна рада в Україні, про що свідчить її офіційна сторінка. І вона «зафаміханналася»! Об’єднує майже всі міністерства та відомства з центром у МОЗ. Олена Зеленська мандрує світом, як і її чоловік – Президент, задля підтримки держави у війні з росією. У неї своя місія в налагодженні контактів і допомоги в ментальному оздоровленні українців. Прикро, що журналісти більше звертають увагу, як вона одягнена, який у неї «лук» і «аутфіт», тобто по-українському, – комплект одягу із взуттям та прикрасами, ніж те, як представляє Україну світові.

Одну з перших закордонних поїздок О. Зеленська здійснила до Ізраїлю, де зустрілася з дружиною президента країни Іцхака Герцога – Міхаль. Ішлося про досвід у сфері ментального здоров’я в найбільшій дитячій лікарні. Це було в червні 2023-го. 7 жовтня того ж року терористичний ХАМАС несподівано напав на Ізраїль. Не спрацювали саморозхвалені розвідки з національної безпеки ні цієї держави, ні США. Відтоді Америка різко скоротила обсяги постачання зброї для України, бо почала посилено допомагати Ізраїлю. Це відчула росія й озвіріла в натискові на Сили оборони України, через що побільшало смертей наших героїчних захисників. О. Зеленська в телефонній розмові висловила співчуття першій леді Ізраїлю М. Герцог і в її особі всьому ізраїльському народу.

Але події надалі розгорталися в іншій площині. Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі (МКС) Карім Хан 20 травня 2024 року видав ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, міністра оборони цієї країни Йоава Галанта і трьох лідерів руху ХАМАС – Ях’ї Сінвара, Мухаммада Дейфа та Ісмаїла Ганії. Особи, котрих назвав МКС, за його юридичним висновком, причетні до воєнних злочинів та злочинів проти людяності на території Сектору Газа та Ізраїлю.

Це саме той прокурор, який раніше видав ордер на арешт міжнародного злочинця володимира путіна, а також уповноваженої з прав дитини ворожої країни марії львової-бєлової.

Відомо, що 123 країни визнають легітимність МКС. Проте на росію вона не поширюється, хоча та скоює воєнні злочини, злочини проти людяності, геноциди й, за класифікацією МКС, найтяжчий міжнародний злочин – агресію проти України. До цієї міжнародної юридичної інституції Україна подала понад 40 томів матеріалів кримінального провадження про незаконну депортацію більш як 16 тисяч дітей з Донецької, Луганської, Харківської і Херсонської областей.

Так, «без справедливого правосуддя зцілення після війни ніколи не настане», – повторюю за американською колегою Джанін ді Джованні, яка впродовж 30 років є легендою розповідей про війни у світі. Тепер вона документує воєнні злочини росії в Україні та навчає цього наших журналістів з єдиною метою: «Говорити правду». В Україні Джанін ді Джованні працює над книгою з короткою назвою «Зло».

Карім Хан офіційно заявляє, що його рішення продиктовано доказами. Він приїжджав до України, був на лінії фронту. «Це залишиться зі мною назавжди, коли в тій тиші, у тій страшній тиші, я побачив порожні дитячі ліжечка, одяг, складений купкою...», – ділився враженнями від побаченого.

В Ізраїлі обурилися, мовляв, виданий ордер на арешт Б. Нетаньягу є «моральною образою історичного масштабу». США й особисто їхній президент Джозеф Байден виступили проти К. Хана, висловлюючи йому недовіру. Їм не сподобалося, що звинувачено Ізраїль і ХАМАС в одній злочинній сув’язі. Особливо активно діє проти нього вже згаданий держсекретар США Ентоні Блінкен, за повідомленнями «Reuters». «Ми завжди будемо на боці Ізраїлю і протистоятимемо загрозам його безпеці», – заявив Дж. Байден. Більше того, США погрожують вжити санкції проти МКС та самого К. Хана через арешт Б. Нетаньягу. І знову ж таки Е. Блінкен помітно ініціативний у цьому.

Позиція ж прокурора МКС у Гаазі Каріма Хана є непохитною. Він витримує шалену критику і не відступає від свого рішення щодо Ізраїлю, бо впевнений: «Ніхто не стоїть вище закону». До речі, Палестинська адміністрація ратифікувала Римський статут 2015 року. Україна досі цього не зробила, що убезпечує її колишніх і теперішніх керівників від відповідальності перед МКС. Ізраїль, США та росія також не ратифікували Римський статут і заявляють, що юрисдикція МКС на них не поширюється...

То як тепер бути?! Один і той самий прокурор МКС видав ордери на арешт путіна та Нетаньягу. Якщо Ізраїль за потужної підтримки США відмовляється виконувати рішення МКС стосовно свого прем’єра, висловлюючи недовіру К. Хану, то таким чином ставлять під сумнів арешт президента росії як міжнародного терориста, яким його визнав той же МКС! Чи це, бува, не є прихованою грою на користь рф та її воєнного злочинця, щоб уникнути відповідальності перед Україною за криваве місиво на її землях?! На цьому тлі обмовка президента США Дж. Байдена, який у рамках Вашингтонського саміту НАТО назвав Президента України... путіним, не така й безневинна.

За повідомленнями закордонних медіа, позов проти Ізраїлю розглянула й інша судова інстанція, розташована в тій же Гаазі, – Міжнародний суд ООН. Він звинуватив Ізраїль у геноциді у зв’язку з бойовими діями в Секторі Газа. Міжнародний суд ООН назвав Ізраїль окупантом і наказав негайно вийти з Палестини. Йдеться про три палестинські території: Східний Єрусалим, Сектор Газа та Західний берег Йордану. Суд визнав незаконною присутність Ізраїлю на окупованих палестинських територіях і закликав негайно припинити там будівництво ізраїльських поселень. Висновок на 80 сторінках зачитав голова Міжнародного суду ООН Наваф Салам, і цю справу розглядала судова колегія у складі 15 суддів. Про це детально 20 липня 2024 року розповіло найбільше у світі американське інформаційне агентство «The Associated Press».

З огляду на ці резонансні міжнародні факти навряд чи варто переймати досвід Ізраїлю щодо ментального здоров’я. Це все одно, що позичати його в росії, позаяк у неї майже той самий почерк воєнних дій та окупації українських земель...

Коли вивчала тему про міжнародну діяльність USAID, зокрема і в Україні, то визріла слушна думка про деяку її спрощеність у теперішніх реаліях. Це незалежне агентство федерального уряду США не адаптоване до надання послуг зі зцілення ментального здоров’я українців. Здебільшого все залежить від організації цієї роботи на місцях, а вона, як правило, хибує з багатьох причин. Створене 1961 року, агентство підтримує міжнародну торгівлю сільгосппродукцією, розвиває гуманітарну сферу, заохочує до демократії у понад 100 країнах світу. Проте, на думку більшості міжнародних експертів, USAID мало б ретельніше сприяти запобіганню збройним конфліктам, тоді істотно зменшилась би потреба у наданні решти послуг.

Голова USAID Саманта Павер – лавреатка престижної Пулітцерівської премії в номінації «нехудожня література» за працю «На гребені полум’я»(2003) – вперше побувала в Україні 2015 року й під час свого виступу виголосила українською мовою: «Україна понад усе!». Вона є кандидатурою, яку запропонував президент США Джозеф Байден і йому підзвітна. На посаді затвердив її сенат, і свою діяльність у USAID вона координує з держсекретарем Ентоні Блінкеном.

Президент Володимир Зеленський нагородив Саманту Павер орденом Княгині Ольги І ступеня (2022). Колишню соратницю президента США Барака Обами вважають «новим голосом совісті» для зовнішньополітичної американської еліти, і вона належить до 100 найвпливовіших людей планети.

Емблемою USAID обрали зображення потиску рук, і це певним чином виправдовує себе. Але є в діяльності цього агентства факти, які воно саме визнає, – співпраці з Центральним розвідувальним агентством США, і його агенти нерідко працюють під прикриттям USAID, маскуючи секретні операції.

У липні 2023-го С. Павер знову завітала до України – вперше як керівниця агентства США з міжнародного розвитку USAID – і заявила про грантову програму на 1,5 мільйона доларів для малих і середніх сімейних та жіночих організацій. Офіційний сайт USAID розповідає про американську щедрість з міжнародної програми. Мою увагу привернула інформація за 11 липня 2024 року про поїздку його керівниці до Ізраїлю, в рамках якої виділено 100 мільйонів доларів гуманітарної допомоги для... палестинців у Газі. З початку конфлікту між Ізраїлем та ХАМАС США надали для них понад 774 мільйони доларів. А ще є Південний Судан, де голод косить людей...

USAID контролює реалізацію своєї програми в ментальному оздоровленні. І за цим усім важко розгледіти справжність та фальш. Радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк кинув клич блогеркам-«мільйонницям» про залучення їх до Національної програми ментального здоров’я «Ти як?». Страшнішої ганьби та дискредитації USAID годі й шукати. Це навіть не пришелепкувате «ням-ням» чи манка, а щось незмірно дурніше і шкідливіше, з огляду на підозру про можливу співпрацю М. Подоляка з ворогом через свою родину... Це знущання з українців. Майже всім блогеркам на зразок Ксюші Манекен самим потрібна допомога, причому, судячи з їхніх дописів на особистих платформах, як для пацієнтів палати номер шість. В Івано-Франківській області є дві чи три такі «мільйонниці» з пустодзвонами в головах і роздутими губами, які добре заробляють на переглядах їхніх сторінок і зверхньо хваляться цим, виставляючи власну розкіш напоказ. Вони доти й паразитуватимуть на ментальному здоров’ї українців і, що найстрашніше, влізатимуть у зболені війною душі українських захисників, доки серед нас знаходитимуться ті, що підписуються на їхні акаунти. Прикро...

У час страшної нескінченної війни – «урок щастя»?! Це наче з божевільні... Від того Іванка-дурника! Але він з народної оповіді, а тут – факт! Слухачки зі своїми «меканнями» й «беканнями» курсів експерта штаб-квартири ВООЗ Фамі Ханна, який, укотре повторюю, навчає оздоровлюватися мацанням різних частин тіла, до такого не додумалися. Вони, очевидно, ще припасли «няв-няв», «гав-гав», «ко-ко-ко»... Он скільки «мокрих курок» у чеканні надавати послуги для оздоровлення, прикриваючись USAID! До якого цинізму треба дійти, щоб у час війни з москалями на нашій рідній землі, які нищать нас і Україну, з 1 вересня цього року запроваджувати новий предмет у школах – «урок щастя»?! Це не ініціатива USAID, а виплід окремих урядовців та керівників від освіти. Дитяча психіка чутлива до фальшу. Навряд чи вона сприйматиме те, що для неї готують. Хіба що з метою розтлівання душ дітей. Можливо, навіть спеціально, щоб і далі калічити їх, зранених війною.

Потрібен увесь спектр емоцій, а не лише штучно зображувати щастя: коли сміятися, а коли плакати. І це нормально! Усе інше – від лукавого... Упевнена, українські діти не сприйматимуть нав’язані їм «уроки щастя», бо знають, що таке смерть тата чи брата на війні, бо знають, що таке задушливі укриття з виттям сирен, бо знають, що таке бути без електрики по більш як пів доби... Упевнена, бо бачила львівських хлопчиків і дівчаток, які стояли навколішки й зі складеними в молитві долонями на розпеченій сонцем кам’яній бруківці на Личаківській вулиці у Львові під час поховання Ірини Фаріон. Діти мудріші за нас, їм жити і відбудовувати Україну. Самим! Без ворогів і заздрісників! Заколисування «уроками щастя» не для них!

Курс соціально-емоційного навчання «урок щастя», за словами головної координаторки всеукраїнської програми «Ти як?» Олени Зеленської, «це українська адаптація американського курсу «Well Being» (в перекладі з англійської – «добробут, процвітання», – авт.), що враховує українські реалії. Освітня ініціатива покликана розвинути знання та навички, які допоможуть українським дітям створити щасливе, змістовне та плідне життя».

Програма шкільного курсу дещо приваблива за змістом і формою. Що за ними – невідомо. Чи це, бува, не взірець одурманення дітей тим «уроком щастя» на кшталт того, як українців назагал зомбують «телемарафоном»?! Невже Україна не здатна розробити свою програму для дітей, їх майбутнього, щоб не копіювати американську чи ще якусь іншу чужинську, далеку від української ідентичності, яку москаль хоче знищити?!

З наближенням нового навчального року наші медіа ряснітимуть недолугими інтерв’ю з тими, хто «пригрівся» на грантових грошах, і хвалитимуть нововведення – «урок щастя». Досі ми мавпували москалів у способі життя й ледве відходимо від цього, а нині намагаємося сліпо наслідувати інших чужинців. Не треба з наших дітей робити Іванків-дурників! Чи не є це великим безглуздям у наскрізь корумпованій країні, яка несе тягар війни з москалями, розплачуючись життями своїх людей, руйнуванням міст і сіл, нищенням економічно-соціальної та культурної сфер життєдіяльності суспільства?!

Лише одна музична композиція «Барабан» з авторського проєкту «Твої вірші, Мої ноти» Артема Пивоварова із загадковою виконавицею Klavdia Petrivna дає більше для ментального здоров’я, ніж усі курси «психологів» із програми «Ти як?» та «уроками щастя». Як ідеться в пісні: «Підіймай булаву, отамане!» – ось що «тут і тепер», за давнім мудрим висловом, є головним! «Барабан» співають чи не на кожному дитячому майданчику. За три місяці пісню на музику Артема Пивоварова і слова поета «розстріляного відродження» Гео Шкурупія прослухали понад 26 мільйонів людей з України та багатьох країн. Понад 12 тисяч коментарів! Це стук сердець на висоті мистецтва, що робить нас людьми – щирими й адекватними, додає сили долати ворога. Це й гартує наш незламний дух. І бути йому! Він випереджає час. Наш час, господарями якого будуть діти без «уроків щастя» і припасованих чужих штучних усмішок...

Випадкова зустріч із пораненим воїном з позивним «Шустрий» у дворі багатоповерхівки – промовистий приклад того, що на нас чекає велика праця. Праця сердець і душ, яку ніколи не замінять «психологи», поспіхом підготовлені на курсах Фамі Ханна під егідою USAID для програми «Ти як?» та «уроки щастя».

Звернула увагу, що чоловік ішов босий, а брендові полотняні мешти ніс у руках. Худющий, виснажений і трохи напідпитку. Лише очі світилися добротою. За ними я й упізнала українського захисника. Чотири контузії. Знана в Дніпрі лікарня для важкохворих з її головним лікарем від Бога Сергієм Риженком. Далі – Львів, місяць за місяцем реабілітація. Болять рани, а найбільше – простягнута душа. Йому б виговоритися, стрясти пережите пекло... Я вмію слухати. Бо з розповідей із перших вуст чимало знаю про російсько-українську війну. «Ви наче були на фронті», – завважує «Шустрий». А я кажу йому: «Можна вас попросити, щоб ви не пили?». «Ні, буду пити... Так мені легше», – тихо відповідає.

Ми йшли й розмовляли. Він ніс свої стильні мешти в руках, босими ногами ступав нагрітим від спеки тротуаром. Зненацька опускав їх на землю, підіймав, знову вони падали, знову тримав у руках... Вітався майже з усіма. Рідко хто відповідав. Люди озиралися на нього. Дехто з неприхованою огидою... Тільки мені чи не одній не було соромно йти поряд із ним! Він думками тримався мене, як мале кошеня за ногами! Війна робить із воїнів філософів, бо щомиті вони йдуть назустріч смерті. «Шустрий» та ще один побратим – лише двоє, хто зосталися живими з усієї бойової бригади...

На прощання я вдруге попросила його не вживати спиртне. І несподівано почула: «Обіцяю».

Уже декілька днів не бачу «Шустрого». Що з ним?