У фінальних списках претендентів на Національну премію України імені Тараса Шевченка 2026 року в номінації «Проза» немає двох Юріїв, як це було 2015-го. Увечері 10 лютого 2015 року сайт газети «День» повідомив, що лавреатом у номінації «Література» (на той час поезія й проза були разом) став Юрій Щербак за трилогію – «Час смертохристів», «Час великої гри» і «Час тирана. Прозріння 2084 року», і цю інформацію передрукувала низка медіа, а вранці Комітет оголосив переможцем найвищої літературної відзнаки іншого Юрія – поета Юрія БУРЯКА за книгу поезій «Не мертве море».

Ось така курйозна історія Шевченківської премії за її нинішнє 65-річчя. Тоді Комітет очолював письменник Борис Олійник за президенства Петра Порошенка, який своїм указом затвердив колективне рішення...

У публічному просторі пояснень цьому непорозумінню немає, за винятком хіба що інтерв’ю лавреата Юрія Буряка.

Поновила в пам’яті раніше прочитану трилогію, ознайомилася з рецензіями – як позитивними, так і негативними. Передбачення письменника через призму людських доль насторожують, особливо про вчення Ісуса Христа та ігнорування його. Літературний жанр як застереження виправдовує себе. І все ж він має вплив на відтворення реалій. Міркувати, що Христос помер і не воскрес, є гріхом навіть більшим, ніж бути звичайним атеїстом, а не войовничим. Це не розважальне чтиво, а вдумливе проєктування майбутнього, яке деколи має здатність здійснюватися. Роман-антиутопія у трьох книгах не викликає захоплення читацької авдиторії, так само, мабуть, і в членів Комітету, через що номінант не отримав Шевченківську премію. Як художній твір, він не переконливий сюжетом через примітивне зображення героїв у їх непослідовності думок. Його сторінки – наче розкладені карти таро для ворожіння-вгадування...

Одна з умов, щоб бути справжнім дипломатом, – стежити за своєю лексикою, особливо в публічному просторі, до того ж офіційному.

Пригадую, як колишній дипломат Роман Безсмертний, який сьогодні є активним блогером і коментатором в інформпросторі, розкритикував виступ віцепрезидента США Джей Ді Венса на торішній Мюнхенській конференції з безпеки. Американський промовець порушив першочергову проблему світової цивілізації про свободу слова, якою нехтують, заполонивши людство брехнею, що нерідко, на його переконання, призводить до кривавих протистоянь. Вершина «аналітичної думки» українського ексдипломата – спеціально перекручене ім’я заокеанського високопосадовця. Він назвав його Ді Джей Венс, натякаючи на музичного розважальника під час вечірок. Ось така «дипломатія»!

Ще один ексдипломат – Дмитро Кулеба. Як міністр закордонних справ України, на мою думку, він абсолютно нічого не зробив, щоб не дати російському диктаторові путіну розпочати велику війну проти України, а також не домігся від президента Володимира Зеленського належної реакції на реальну воєнну загрозу від російської федерації. На його совісті через невідвернення війни дипломатичним шляхом – мільйони загиблих українців, геноцид нації холодом через розбиті ворогом енергооб’єктів та розкрадання коштів, виділених для їхнього захисту, руйнування міст і сіл. Професійний рівень цього дипломата характеризує бажання «воювати лопатами», якщо західні партнери не дадуть зброю. З цього висловлювання сміється цивілізований світ.

Навряд чи є хтось у будь-якій державі Європи та США, хто би після звільнення з посади міністра закордонних справ, до того ж у воюючій країні, опустився до рівня відкриття в столиці секс-шопу – крамниці інтимних речей. Але Кулеба до цього вдався. І тепер він обдаровує вібраторами чоловічої сили телеведучих та блогерок, до яких ходить на етери.

Його співмешканка піарниця Світлана Павелецька, яка теж любить публічність, як і Дмитро Кулеба, радить українцям, коли холодно в помешканнях, «обкладатися вібраторами»... Повну картину очевидного невігластва завершують розповіді ексдипломата на широку авдиторію про виведення бородавок «у бабок, які там нашіптують»... Схоже, підбір кадрів на Банковій відбувається через «відьомський коридор» керівника Офісу президента Андрія Єрмака, якого Володимир Зеленський формально звільнив, але й досі, за розслідуванням журналістів, користується його послугами.

Шукаючи світлину Ювілейного хреста миру, який 15 січня 2025 року благословив Папа Римський Франциск (чомусь у загальній мережі його немає, як і на українських релігійних сайтах), натрапила на програму «Відкрита церква» УГКЦ за 5 січня 2026 року. Її вів отець Ігор Яців. У студії – Отець і Глава УГКЦ блаженніший Святослав Шевчук і... (чого б це раптом?) колишній дипломат Данило Лубківський. І ллється необґрунтована суцільна критика на президента США Дональда Трампа, лише вряди-годи лихим словом згадують ворога номер один України – путіна.

Предстоятель УГКЦ наводить результати якогось дивного опитування, начебто почутого від представників ініціативної групи «Першого грудня», про три категорії українців. Мовляв, 30 відсотків готові віддати життя за Україну, 20 – за мирну угоду з росією і 50 – не визначились із ситуацією. У цей момент глава церкви поставав не як слуга Божий, який мав би бути за мир, а як представник «Слуги народу» – президентської партії, яку в народі називають «партією війни». Слухала двох гостей релігійної програми «Відкрита церква» і в пам’яті зринала людиноненависна радянщина, коли під час холоднечі надворі компартійці виганяли на лінійки для салютування піонерів у червоних галстуках та жовтенят з п’ятикутними зірками із зображенням леніна в центрі на грудях. Прислужникам системи було байдуже, що діти синіли від холоду...

Щойно Папа Римський Франциск укотре наголошував на припиненні російсько-української війни, як в Україні з високих трибун і в медіа лили відра брехні на Святійшого отця. Про це писала, розвінчуючи наклепницькі нападки на нього, в статті «Папа Франциск. З любов’ю через каяття. «Поразкою людства» вважає понтифік війну в Україні» («Галичина» за 15 грудня 2022 р.).

Публікація вийшла в світ напередодні його 86-річчя. Це одна з моїх статей на захист Глави Римського престолу. «Мир, досягнутий шляхом переговорів, завжди кращий, ніж нескінченна війна», – казав він в інтерв’ю для «CNS News». Вважав, що «Війна – це завжди поразка людства. Завжди!». То чи варто прислухатися до ексдипломата Данила Лубківського, якщо він ратує за продовження кровопролиття, та ще й у релігійній студії?!

За повідомленням департаменту Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, Архієпископ і митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин 14 лютого цього року зустрічався з Папою Римським Левом XIV у Ватикані. Особливим знаком єдності є згаданий Ювілейний хрест миру, який прямує до України, зокрема до першого осередку «Misericordie» в Івано-Франківську.

Чи може собі дозволити лівацьку парканну риторику, яка не сприяє миру, письменник і дипломат та ще й претендент на Національну премію України імені Тараса Шевченка?! Як з’ясовується, на жаль, може. І це Юрій Щербак, той самий, який 2015 року не отримав її.

Автор політичних романів не був у Києві, коли росія напала на столицю 24 лютого 2022 року з погрозами, що за три дні завоює Україну. Перед самою війною від подався до Польщі й звідти, як каже в одному з інтерв’ю, «крутив рамку», тобто дивився телемарафон «Єдині новини», створити який розпорядився президент Володимир Зеленський Указом №152/2022 від 19 березня 2022 року «Щодо реалізації єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану» на основі відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України за підписом її секретаря Олексія Данілова. Відтоді цілодобово звучать провладні «Єдині новини» з об’єднаних телеканалів, що перетворилися на потужний пропагандистський рупор, фінансований державою, на платформі стратегічної комунікації.

Для спокійного написання книжок та статей 92-річний Юрій Щербак, за його словами, обрав Норвегію, де тимчасово проживає його дочка із сім’єю. До його біографії в частині перебування в Польщі 2022 року додалося створення того ж року Незалежного медіа форуму (НМФ), раду якого він очолює. Власне, на цій інформаційній платформі з’явилася його стаття «Прощання із Трампом» (1 лютого 2026 року), яку передрукувала «Українська літературна газета». Стаття Юрія Щербака, на моє оцінне судження, – яскравий приклад того, до якого низького професійного рівня не треба опускатися. Зрештою, чого не опускатися? Це, мабуть, і є той рівень у дзеркалі написаного письменником і дипломатом!

На початку статті, розділеній на шість частин у дусі улюбленого автором «числа звіра», Юрій Щербак каже, що він як лікар ніколи не радіє смертям і хворобам людей, навіть йому ворожих. Запитання: чому як лікар? Просто треба бути християнином, щоб цього не робити. Аби приховати свій патологічний гнів до президента США Дональда Трампа, він завуальовує його під ненависть «отруйної кобри» – путіна, причому всупереч української традиції під час війни він пише прізвище російського диктатора з великої літери. Звідки взяв цей «передбачливець», яким він себе позиціонує, що «Америка почала відкрито готуватися до політичної і фізичної смерті Доналда Трампа»?! Завважила, що Юрій Щербак пише «Доналд» без м’якого знака (у передруці також «Доналд»). Що це – незнання українського правопису та традиційної практики з написанням «Дональд» чи намагання уникнути ймовірної юридичної відповідальності за приниження честі, гідності та ділової репутації американського президента?!

У другій частині статті «Прощання із Трампом» автор згадує зустріч із колишнім послом США в Україні Вільямом Міллером, що начебто той, «обійнявши його, прошепотів»: «Юрій, ти не уявляєш, що тут діється. Це справжній фашизм». Це було 2018-го, роком перед смертю цього посла напередодні його 88-ліття.

Юрій Щербак змусив мене перечитати спогади колишнього амбасадора Вільяма Міллера і я в них не знайшла слова «фашизм», дотичного до Америки. Автор статті кидає тінь на 45-го американського президента, яким був за першої каденції Дональд Трамп – з 20 січня 2017 р. по 20 січня 2021-го.

Цитуючи слова Вільяма Міллера – свого «доброго друга» – Юрій Щербак не сказав головного про нього. Так, у цьому мовчанні – «дипломатія», але вона хитра й маніпулятивна.

Хто такий Вільям Міллер? Посол США в Україні у 1993–1998 рр., який заклав підвалини партнерства між Україною та США. Але саме він, про що свідчать біографічні джерела американця, активно схиляв Україну до відмови від ядерної зброї, саме він, призначений послом в Україні президентом США Біллом Клінтоном, відіграв важливу роль у ядерному роззброєнні нашої країни, що призвело до ганебного Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року, який підписали від України президент Леонід Кучма, від російської федерації – президент Борис Єльцин, від США – президент Білл Клінтон та від Великої Британії – прем’єр-міністр Джон Мейджор.

Логічне запитання, підтверджене істиною часу, чи напала б росія на чолі з путіним на нас, якби Україна не піддалася намовлянням таких, як Вільям Міллер та йому подібні, на ядерне роззброєння з Будапештським меморандумом?! Не треба бути «провидцем» на зразок Юрія Щербака, щоб твердо сказати: «Ні! Ніколи не було б цієї страшної війни!». Була б інша геополітична Україна, яка посідала б гідне їй місце у світопорядку. Війна не вбивала б мільйони українців, не виганяла б їх по чужинах, не перетворювала б наші будинки й вулиці в руїни!

У статті Юрій Щербак називає книги американського журналіста й письменника 82-річного Боба Вудворда, в яких «змальовується той бардак, що запанував в адміністративному серці Америки з приходом Трампа до Овального кабінету», видатними. Ох і завдав мені праці автор цих рядків! Як журналістка-розслідувачка читала книгу «Вся президентська рать» Боба Вудворда з метою ознайомлення із його професійністю у розкритті відомого «вотергейту» 1972 року. Газета «The Washington Post» за його редакторства свого часу отримала дві Пулітцерівські премії – найвищі професійні відзнаки в журналістиці. Але є український «міндічгейт»! Про нього в статті Юрія Щербака ні слова! Мої колеги – більш професійні в розкритті незаконних дій чинної влади. Відмінність лише в тому, що в США журналістів не вбивають, як це є в Україні, свідченням чого – загибель Георгія Ґонґадзе. За критику влади в США не застосовують санкції до журналістів, як в Україні...

Боб Вудворд критикував не лише президента США Річарда Ніксона, а й керівників Білого дому Білла Клінтона, Джорджа Буша, Барака Обаму, а тепер і Дональда Трампа. У цьому немає сенсацій, це нормально в демократичному суспільстві. Чи можна в Україні прочитати книгу з критикою президента Володимира Зеленського? Може, підкаже Юрій Щербак?

Тепер конкретніше про три книги американського журналіста, які, за словами українського дипломата, є сенсаційними, зокрема – «Страх: Трамп в Білому домі» (2018), «Лють» (2020) та «Війна» (2024). Боб Вудворд не покликається на джерела, будує свої характеристики на анонімності, а кого називає, то потім вони спростовують вкладені ним вигадані висловлювання. В американських медіа– чимало критики на ці та інші твори Боба Вудворда, але про неї Юрій Щербак «дипломатично» мовчить.

За датами виходу тих книжок у світ можна припустити, що вони – це звичайна передвиборна партійна пропаганда з присмаком вульгарної неправди та приклеюванням образливих ярликів. Не буду аналізувати майже суцільний замовний примітивізм «викривальних» книг. Наведу лише один епізод із «Війни». Американський журналіст дослідив, що Дональд Трамп міг сім разів мати спільну розмову з Володимиром Путіним (за авторським правописом, ім’я та прізвище – з великих літер), а за останні чотири роки як мінімум один раз з початку 2024 року». А одного разу, пише стурбований Боб Вудворд, коли президент США розмовляв по телефону з керівником кремля, то попросив свого помічника вийти з кабінету... Зміст розмови журналіст не наводить. Проте на ауді- та відео українського «міндічгейту» – всі впізнавані голоси високопосадовців, багатьом з яких уже пред’явлено підозри в кримінальних злочинах, пов’язаних зі зрадою України й корупцією.

Назагал цьому журналістові притаманний образливий стиль письма, з якого легко проглядається замовлення партійних опонентів під час виборів. Натхненний ним, Юрій Щербак вдався до копіювання зневаги стосовно керівника США Дональда Трампа, забуваючи про свій статус дипломата.

Окремої розмови потребує згадка автора статті «Прощання із Трампом» про згадану ним нову книгу «Третя світова війна України» (2025). Наїздами з Норвегії до України він проводить презентації, які часто модерує також колишній дипломат Валерій Чалий. Він, як і його окремі колеги, в тих же «Єдиних новинах» та на інформаційних майданчиках провладних блогерів не упускають можливості покритикувати президента США Дональда Трампа. Сліпа ненависть до нього не залишає місця для справедливої критики ворога номер один України владіміра путіна.

Читала й читаю романи-антиутопії Юрія Щербака з певною пересторогою, щоб не справджувалося найгірше. Розлогу позитивну рецензію на цю книгу з повною назвою – «Третя світова війна України. Перемогопоразка України і падіння Росії», – написав професор міжнародного маркетингу, ексміністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України Василь Шевчук. Героїзм українського народу – це не самоціль, не вершинність його життя, пробую заперечити рецензентові й авторові. Й аж ніяк не погоджуюся про наміри «перетворити державу на об’єднаний жорстокими правилами військовий табір» і що це може «дати змогу досягти справжньої перемоги над агресором».

Не можу зрозуміти, що йдеться про викорінення совєтсько-російських корупційних та олігархічних практик. Тоді що ж робити з українськими корупціонерами, які б’ють рекорди державного крадійництва?

Імпонують думки про відродження в Україні ядерного потенціалу, про реформування ООН, про приєднання до НАТО і ЄС, побудову новітнього союзу, здатного захистити Україну від нової російської агресії.

Сьогодні хто тільки не роздумує про варіанти закінчення російсько-української війни на рівні власного бачення без будь-яких обґрунтувань. Свій прогноз дає і Юрій Щербак. Він складається з чотирьох позицій: A) «ядерна війна»; B) «поразка Росії і ліквідація Путіна»; C) «війна переходить у затяжну фазу нічиєї. Путін залишається при владі»; D) «Україна програє війну». Як і очікувала, автор каже, що «найімовірнішим сьогодні проглядається варіант «C».

Міркування Юрія Щербака – наче підказка для Президента і Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського. «Доля України вирішуватиметься на полі бою, а не за столом переговорів. Тобто переговори будуть, але після того, як війська вичерпають свої можливості та ресурси», – пише автор. То як не критикуватимуть президента США Дональда Трампа, який хоче покласти край кровопролиттю, всякі литвини, подоляки, костенки, щербаки, безсмертні, чалі, лубківські та всі інші представники «партії війни»?!

Автор не оминає тему штучного інтелекту (ШІ). У мене склалося враження, що окремі думки книги згенерував ШІ. Зараз це поширене явище, яке, на жаль, ще не піддається розпізнаванню. На одній із презентацій Юрій Щербак розповів, як у США в нього письмово запитували про невтручання нейромережі в текст статті, яку він подавав до друку. Така процедура-анкетування обов’язково передбачена для всіх авторів. До відповідних маркувань готується й Україна з метою захисту інтелектуальної власності. У мене виникла підозра стосовно книги «Третя світова України», а також статті «Прощання із Трампом» через розрізненість думок у них, знаючи, як працює, наприклад, ChatGPT.

Коли в статті Юрія Щербака дійшла до прізвища «Портников», з яким він себе поєднує, то підтвердила свій критичний тон до його всюдисущої «публіцистики», не зважаючи, що він є Шевченківським лавреатом за скандального головування Комітету Юрія Макарова, про що писала в статті «Трюк Юрія Макарова, або Неоковирність не лише мови, а й розуміння ним української журналістики» («Галичина» за 15 березня 2023 року). Цитувати Віталія Портникова, який стосовно Дональда Трампа «наполягає на підлеглості завербованості Москвою – якщо не прямій, як агента ФСБ, то в глибокій духовній залежності...», означає себе не поважати. Де факти?! Як бути, коли той же Віталій Портников здобував фах журналіста в москві, потім там же навчався в аспірантурі, тривалий час працював пропагандистом у ворожій країні? Хіба це не насторожує дипломата в його, Портниковій, «підлеглості москві»?

Упевнилася в недипломатичності дипломата (вибачте, за свідомо вживану тавтологію), коли він у третій частині статті цитує образливі коментарі про американського лідера. Мало хто і що може писати, що засвідчує про низький культурний рівень на межі кримінального правопорушення того, хто без будь-яких застережень друкує анонімну вульгарщину на платформі «НМФ» з її поширенням в «УЛГ». Уперше відчувала гидливість до написаного Юрієм Щербаком, коли він описував «медичний діагноз» керівника заокеанської країни з приниженням його людської гідності. Хто такий цей письменник, дипломат ще й лікар за професією, щоб писати – «Жити йому, за прогнозами спеціалістів, залишилося 2-4-6 місяців». І це пророкує 92-річна людина, яка покликається нібито на повідомлення американських ЗМІ. Цим він остаточно принизив себе як письменник та дипломат, який удруге претендує на Національну премію України імені Тараса Шевченка. Тепер стає зрозуміліше, чому він не став Шевченківським лавреатом 2015 року...

Четверту частину статті Юрій Щербак поділив на знову «число звіра» звинувачень президента США Дональда Трампа. Вони дуже схожі на ті, що подає росія, – і про Венесуелу, і про Іран, і про Кубу... Хотілося прочитати професійний погляд про Гренландію (звичайно, критичний), а не на рівні базарних балачок. Де він узяв, що «республіканці думають про те, як вижити після краху свого президента»? Думаю, адміністрація Білого дому зуміє захистити свого президента від необґрунтованих образливих нападок українського письменника й дипломата. Його необізнаність зі свідомою неправдою підтверджують маніпулятивні думки про реконструкцію і розширення Овального кабінету з бальним залом у ювілейний рік США – 250-ліття Незалежності. Керівник Білого дому робить це за свої гроші задля, як каже, «повернення краси, сили й престижу».

Якби Юрій Щербак, добре володіючи англійською мовою, справді, як пише, дивився виступи президента Дональда Трампа, його пресконференції та відкриті для журналістів засідання Кабінету міністрів, а також зустрічі з пресою на борту літака, то він ніколи б не написав статтю «Прощання із Трампом». Я дивлюся в прямій трансляції всі ці заходи, а також пресконфереції комунікаційниці Білого дому Керолайн Левітт і стараюся відділяти зерна від полови. Звичайно, що президент США робить деякі помилки, але він працює для своєї країни, ламає все старе й прочищає дорогу новому, через що має чимало ворогів, що є також нормальним за такої ситуації. Чи не на кожний рядок очорнювальної статті »Прощання із Трампом» є обґрунтовані спростування. Принаймні її автор мав би знати, що США не створили «міністерство війни», а «воєнне міністерство», що є додатковою назвою до міністерства оборони США.

Про ці та інші інформаційні маніпуляції окремих українських пропагандистських медіа писала в контексті статей у рамках авторського проєкту «Війна хрестами чорніє» – «Усі Янголи світу, розгорніть свої крила» («Галичина» за 2 квітня 2025 року; «Золота Пектораль», 2 квітня 2025 року); «Чи бачив ти, як плаче камінь...» («Золота Пектораль», 28 жовтня 2025 року, «Галичина» за 13 і 20 листопада 2025 року); «Б’є поклони клонований світ...» («Золота Пектораль», 15 грудня 2025 року, «Галичина» за 24 січня 2026 року).

Лівацька американська журналістика – така ж, як і російська й українська. Здебільшого її фінансує світовий глобаліст 95-річний мільярдер Джордж Сорос і його син Алекс (Александр), якому той передав правління фондом.

Президент США судиться з окремими американськими виданнями, а також із зарубіжними. Стаття Юрія Щербака «Прощання із Трампом» має всі шанси потрапити до списку судових позовів. Як приклад з багатьох наводжу правовий захист, до якого вдався Дональд Трамп щодо «BBC» через монтаж його промови 6 січня 2021 року. До того редакція вибачилася перед ним і публічно визнала «помилку в судженні», внаслідок якої авдиторія отримала «помилкове уявлення, що Дональд Трамп прямо закликав до насильницьких дій». Про це повідомляє «BBC News Україна» 14 листопада 2025 року. Адвокати американського президента заявили про компенсацію моральної шкоди в розмірі мільярда доларів. Уже подали у відставку генеральний директор «BBC» Тім Дейві та керівниця новинного відділу Дебора Тернесс. Цю тему висвітлює Нур Нанджі. Журналісти «BBC», замість суцільної промови, змонтували її уривками так, що в ній прозвучав заклик до штурму Капітолію...

Навела лише один приклад, як нова адміністрація захищає себе та американців від свідомої брехні. В інтерв’ю «Fox News» Дональд Трамп сказав, що його промову «пошматували» і «спосіб її подання обурив глядачів». Ось так американські журналісти «клеїли» переворот. Адвокати лідера США вивели нечесних медійників на чисту воду. І вони переконані, що так буде з усіма, хто перетворює журналістику в маніпулятивний брехливий рупор.

Є ще судові позови Дональда Трампа проти «The Wall Street Journal» та інших медіа лівацького спрямування, що їх спонсорують Демократична партія США, яка була при владі за президентства 83-річного Джозефа Байдена, а також уже згаданий фонд «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса, фінансові потоки якого перекочовують до України, зокрема її продажних медіа. Настане час, що цей світовий інформаційний спрут буде розвінчано з конкретними адресами та назвами, а також із засудженням підозрілої кримінальної фінансової диктатури зразка «мої гроші – моя і думка».

Президент Володимир Зеленський оновив цьогорічні номінації Національної премії України імені Тараса Шевченка своїм Указом за №553/2025 від 26 липня 2025 року. Він розширив їх список до 13, додавши 6 нових. Після публічно розкритого «відьмакування» екскерівника ОП Андрія Єрмака неможливо не звернути увагу на «чортову дюжину» та «число звіра», навіть якщо й вважати це збігом. Тепер замість однієї номінації «Література» є дві – «Проза» та «Поезія». До короткого списку й потрапила книга підсумків і пророцтв «Мертва пам’ять. Голоси і крики» Юрія Щербака. Після прочитання його майже одноманітних романів не мала бажання гортати сторінки нового «потойбіччя». Але для висловлення своїх оцінних суджень, як і про майже всі твори Юрія Щербака, мусила поринати в книжкове дійство. До того ж зацікавила мене рецензія на номінований роман голови НСПУ, головного редактора «Української літературної газети», лавреата численних престижних премій Михайла Сидоржевського за 15 лютого 2026 року – «Мертва пам’ять. Шоковий ландшафт України 2045 року». Звернула увагу на вдале уточнення Юрія Щербака – «Мій голос і мій крик. І моя жива пам’ять».

Можна погоджуватися або ні з автором книги про розгортання подій в Україні 2045 року. Про них коротко йде мова і в рецензії з густо переплетеними думками про адміністрацію президента США Дональда Трампа і його самого. Тепер зрозумілішим є передрук статті Юрія Щербака «Прощання із Трампом» ( в «УЛГ» – «Прощання з Трампом»). Майже однаковий стиль, схоже, витягнутий із шухляди радянських зразків, що сьогодні в інформаційному просторі з пропагандистськими провладними «Єдиними новинами» вже не дивують, а обурюють.

Право рецензента робити ті чи інші порівняльні характеристики, називати, наприклад, Раду миру з дописом імені Дональда Трампа, вважати її «абсурдною» і «мертвонародженою». Так само, як особисто приписувати пропозицію путіну про тунель, щоб принизити Дональда Трампа. Насправді це колективна думка нової адміністрації президента США.

Коли перечитувала окремі фрагменти «Мертвої пам’яті», то перед очима, як і раніше під час читання інших творів Юрія Щербака, поставала така собі Марія Тиха з колодою карт таро. Та більше! На мою думку, до серіалу «Слуга народу» студії «Квартал 95», головну роль у якому зіграв теперішній Президент Володимир Зеленський, створеного московськими вояжерами, додаються книги дипломата. Його літературні «передбачення», схоже, стають планами дій для Банкової. Чи не тому такі грубі нападки на керівника США, який намагається зупинити російсько-українську війну як посередник між двома країнами та нібито вкрай ворожих один до одного владіміра й Володимира. Кажу «нібито», бо після «міндічгейту» з російськими паспортами й виїзду за кордон високопосадовців із найближчого президентського оточення викликає сумнів така «ворожість»...

Отакі собі баркаси-буксири. Безпам’ятство веде до свідомого знищення людства. Цій складній темі присвятила суб’єктивні думки в статтях «Облуда, що руйнує Україну» («Золота Пектораль», 28 серпня 2025 року) та «Облуда, що руйнує Україну зсередини» («Галичина» за 11 вересня 2025 року).

Американці знають усе про корупцію в Україні, зокрема у справі, означеній як операція «Мідас» за підозрою у скоєнні кримінальних злочинів на Банковій. Цікаве ймовірне походження назви. З давньої грецької літератури міфологічний Мідас – жадібний цар, такий, що залишає за собою нищівні наслідки... Федеральне бюро розслідувань міністерства юстиції США, співпрацюючи з українськими Національним антикорупційним бюро України (НАБУ) та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП), донесло цю інформацію до Конгресу США в рамках аудиту американської допомоги. Але ні в статті Юрія Щербака, ні в рецензії на номінований його роман на Шевченківську премію немає й легкого натяку на корупцію в Україні.

Кожний читач сприймає по-своєму літературного героя Бориса Баркаса, який скасував уроки історії в школі та в університетах. Мені спав на думку випуск в березні минулого року підручника для одинадцятикласників «Історія України. Рівень стандарту», який видало Міністерство освіти й науки України, з перекрученням подій початку великої війни росії проти України із возвеличенням Президента Володимира Зеленського та його «ефективних 5-6 менеджерів», про що писала в згаданій статті «Облуда, що руйнує Україну зсередини». Чи це не є найбільшою небезпекою в налагодженні процесу безпам’ятства, перетворення людей у зомбі та слухняних рабів?!

Диктатура Бориса Баркаса є заразним прикладом для наслідування, вже готовий літературний сценарій, як із серіалу «Слуга народу». Якщо Юрій Щербак пише про Україну, то й фраза «Держава – це я!» стосується її, а не є переведенням стрілок на США. Хай американці самі турбуються про свою долю й волю.

Дональд Трамп бореться з глобалізмом, породженим і укоріненим по світу зокрема й родиною Соросів, утверджує сімейні цінності на основі шлюбу чоловіка й жінки, проголошені в інавгураційних документах 20 січня 2025 року, викорінює нетрадиційність в інтимних стосунках та пропаганду лгбтк+спільнот... США за його президенства позбуваються цих суспільних вад. Натомість Україна за сприяння Джорджа Сороса з його фондом «Відкрите суспільство», який фінансує й МФ «Відродження», живе часами Джозефа Байдена, за президенства якого Америка котилася до моральної прірви.

Заступник міністра культури України Іван Вербицький, який посів цю посаду 25 вересня 2025 року, на всі голоси інфопростору розносить, що він відкритий гей, про що публічно заявив (зробив камінг-аут) ще 2019-го. І від нього це вже звучить як пропаганда лгбтк+спільнот, яка в Україні заборонена. Схоже, він більше захищає сексуальні нетрадиційні меншини, ніж культурну спадщину, що передбачено його посадовими обов’язками.

З якогось дива нас чомусь має турбувати надуманий «феномен Трампа». Краще розібратися з українським феноменом – з тими, хто вже накрався по вуха на смертях і стражданнях українців.

Лексика статей переповнена вульгарним обзиванням керівника іншої країни. Так робили хіба що в добу комуністів та кадебістів, коли боролися за панування людиноненависної системи в усьому світі. У цій лексиці – лють і ненависть, якими палає українська влада, котра, схоже, прагне вічної війни і своє вістря критики спрямовує не стільки на путіна, який розпочав її, як на Дональда Трампа. Це й підсилює думку про небажання офіційного Києва домогтися спільно із США припинення кровопролиття в Україні.

Письменники завжди стараються бути суспільними поводирями під орудою НСПУ. На жаль, не всі виконують високу місію. Багато хто підтакує владі, заколисаній брехнею.

Приклад, що надихає, – письменник, випускник факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка Мирослав Дочинець – лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за «високу духовну силу Андрія Ворона». Недавно на екрани вийшов фільм «Вічник» за його однойменною книгою – «Вічник. Сповідь на перевалі духу». Колега уникає слово «перемога» і надає перевагу терміну «визволення» – тим реаліям, які сповідують українці, не обтяжені зомбуванням через телемарафон. Вважає, що не треба «сліпо-глупо обнадіювати людей». На цей фільм держава не дала жодної гривні. Тоді як на низькопробну стрічку «Всі відтінки спокуси» Держкіно не пошкодувало майже дев’яти мільйонів гривень, що становить половину бюджету. Ще й жанр придумали – історичний трилер/еротична драма. Журналіст, медіаексперт Юрій Луканов, він же письменник, сценарист і продюсер, назвав цю кадрову мішанину, помножену на вульгарність, – «Всі відтінки божевілля: Культпарківський тріумф над здоровим глуздом». Видання «Детектор media» надрукувало його думки 17 лютого 2026 року. Свою статтю він закінчує так: «Троє сценаристів (Ірина Громозда, вона ж режисерка, Сергій Коротун та Катерина Маєвська) створили справжній шедевр... для вивчення в закритих медичних закладах. Палата номер шість аплодує стоячи».

Ніхто з численних рецензентів не назвав суму, яку вклало в цей фільм Державне агентство України з питань кіно. У мережі є відео примітивної пісеньки з матюкливою образою президента США Дональда Трампа, яку виконує під недоладне бренькання гітари Володимир Дантес, справжнє прізвище якого Гудков. І цей співак у стрічці «Всі відтінки спокуси» грає головну роль. Отакі в нас секс-символи з квір-нахилами кохатися парами... Можливо, Держкіно й профінансувало фільм як віддяку за брутальну образу Дональда Трампа – підтримку пропрезидентської лінії «партії війни».

Письменник і дипломат Юрій Щербак та окремі прихильники його творчості переходять межу людяності. А все – через старання догодити своїм брутальним обзиванням керівника США, обраного американським народом, інформаційній індустрії президента Володимира Зеленського, яку ведуть його політтехнологи, зокрема радник ОП Михайло Подоляк, один із тих «ефективних 5-6 менеджерів», за словами керівника нашої країни, а також інші антитрампівські коаліційники й лівацькі зразка Джорджа Сороса глобалістські інтернаціоналісти. Відкриті «плівки міндіча», які вже відомі й за океаном завдяки аудиторам США, можуть за суспільним резонансом перевершити американські «файли епштейна». Це просто питання часу.

Цілковито підтримую автора статті «Мертва пам’ять. Шоковий ландшафт України 2045 року» в однозначній оцінці диктатора путіна, а також у прагненні зрозуміти Європу на сучасному етапі, яка здебільшого на словах – з Україною, але не залишає економічні береги росії. Тому чимраз очевиднішим стає новий термін сучасної Америки – економічний націоналізм, що виражає популярний політичний заклик президента США Дональда Трампа та його послідовників – «Зробімо Америку великою знову!» («Make America Great Again»).

Знаковим у цьому контексті є виступ державного секретаря США Марка Рубіо на цьогорічній Мюнхенській конференції з безпеки. «Європі треба проснутися і розпочати боротися за себе. США завжди будуть поруч з Європою» – таким є головне посилання Америки, яка на своєму шляху оновлення після багатьох років стагнації відчуває спротив, зокрема й від України. Складається враження, що на Банковій чогось більше воюють з Трампом, ніж з путіним.

Так, американський президент буває різкий у висловлюваннях і непередбачуваний у діях з огляду на тактику й стратегію. А ще він любить зчаста цікаво піджартовувати, його тонкий гумор не всі розуміють. Деколи Дональд змушений вдаватися до крайніх заходів. Наприклад, він розмістив у соціальних мережах листи генерального секретаря НАТО Марка Рютте та президента Франції Емманюеля Макрона, адресовані йому з підтримкою дій нової адміністрації. Водночас названі лідери в колі «коаліції охочих» висловлюють інші думки, майже протилежні. І показав цим дволикість політиків, які загралися у війну заради грошей.

Як відомо, за ініціативою Дональда Трампа НАТО є посередником закупівлі зброї для України. Посередницька роль Північноатлантичного альянсу, схоже, вигідна для продовження російсько-української війни. Відтепер уже не лише для послаблення росії через смерті українців, а й для фінансового зміцнення цього міжнародного договору. Часті відвідини України Марком Рютте аж ніяк не сприяють зупиненню кровопролиття. Цей скептицизм підсилює відповідь генсека НАТО на запитання журналістів під час Мюнхенської конференції з безпеки 14 лютого 2026 року про його візит до Києва після ворожих обстрілів. З його вуст прозвучало таке: «Я подивився в очі псу Патрону і мені здалося, що він сказав: «Ми ніколи не здамося». Звісно, що це звучить як насмішка з боку високопосадовця НАТО і не має нічого спільного із розумінням того, що насправді відбувається в Україні на фронті й у тилу.

Іншою й не може бути поінформованість керівника НАТО, коли донедавна Україну в ньому представляла блогерка із розважальних програм Раміна Есхакзай, котра в інтерв’ю своєму колезі такого профілю Дмитрові Гордону сказала, що вже в час російсько-української війни хотіла й далі працювати в росії, як це вона робила доти й мала непогані успіхи в кремлівському інфопросторі. Саме вона зустрічалася з лідерами НАТО в Брюсселі з нагоди 1000 днів великої війни. Мета цієї її зустрічі, як й інших у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, про що повідомляли офіційні інформаційні джерела, – «зміцнення солідарності з НАТО». Викликає, м’яко кажучи, подив її участь за круглим столом в обговоренні «пріоритетної підтримки НАТО України заради безпеки миру та свободи». І Марк Рютте підтвердив Раміні Есхакзай «незмінну підтримку України»...

На мою думку, гіршої дискредитації України у світі годі придумати. Правда, ще є представниця вітчизняного міністерства закордонних справ посол України в Болгарії Олеся Ілащук, останнім місцем праці перед призначенням якої було надання нею консультацій із сексуальних утіх... І тут, схоже, український «епштейн» може перевершити американський із ретельним документуванням.

Цікава епопея з датами закінчення російсько-української війни із ворожим вторгненням 24 лютого 2022 року. Спочатку президент США Дональд Трамп і його команда називали їх, бо, як вважають, вона розпочалася за президентства Джозефа Байдена, і її можна було не допустити. Американська розвідка, крім офіційного повідомлення, має у своєму розпорядженні повну інформацію про зустріч Джозефа Байдена і владіміра путіна в Женеві 16 червня 2021 року. Очевидно, вона й дає підстави Дональдові Трампу повторювати, що ця велика війна ніколи не розпочалася б за його президенства. Вона виявилася найскладнішою в дипломатичному вимірі з багатьох причин, які він називає під час пресконференцій у Білому домі, на зустрічах із журналістами на борту літака та в соцмережі «Truht Social» («Соцмережа правди»).

Тепер, схоже, українська пропаганда за прикладом російської вмонтовує у публічні виступи президента Володимира Зеленського інформацію про дати, які й придумують на Банковій, щоб компрометувати американського президента. Посол США при НАТО Метью Вітакер публічно заперечив слова Володимира Зеленського про нібито встановлення Дональдом Трампом чергового кінцевого терміну для укладення мирної угоди України. Зокрема, 9 лютого 2026 року в британській щоденній газеті «The Guardian» він заявив: «Ми хочемо, щоб бойові дії припинилися. Ми хочемо, щоб дві сторони зібралися разом і домовилися про мирну угоду. Ми хотіли б, щоб це сталося якомога швидше, і ми просто хочемо, щоб страждання і вбивства в Україні припинилися».

У статті «Прощання із Трампом» її автор Юрій Щербак з насмішкою ставиться до економічних санкцій США, накладених на росію, і не згадує, що низка європейських країн закуповує в неї нафту за прямими поставками або через посередників. Донедавна вуглеводні Венесуели потрапляли на російський ринок, який постачав їх до тієї ж Європи. Американська операція «мадуро» змінила ситуацію. путін не зумів захистити «свого друга», що свідчить про правильність тактики і стратегії Дональда Трампа. Завдяки цьому рішучому кроку президента США вдалося знайти спільну мову з Індією, щоб та відмовилася від російської нафти заради мирної угоди для України, про що розповів 8 лютого цього року «Reuters». Індійські нафтопереробні заводи припиняють закупілю російської нафти. Діють лише старі плани, нових не укладають. В МЗС Індії наголошують на прагненні до енергетичної незалежності від росії. Країну, яка була одним із основних ринків закупівлі російської нафти, тепер задовольняють постачання її з Венесуели та США. Ці процеси потребують деякого короткого часу для логістичних рішень. Помітний добовий спад закупілі Індією російської нафти. Наразі лише Китай є її великим ринком збуту. І над цією проблемою також працюють у США.

Занадто важку ношу взяла нова американська адміністрація. Стиль керівництва не всім подобається як у США, так і в світі. На перешкоді окремих починань зі здоровим глуздом стоять судді, які є більше політиками, призначеними президентом Джозефом Байденом, ніж слугами Феміди. Конкретний приклад – визнання незаконними Верховним судом США тарифів для всіх торговельних країн-партнерів, запроваджених президентом Дональдом Трампом. Під час зустрічі із журналістами він анонсував «сильніші альтернативи» для економічного захисту Америки.

Ще є Рада миру, створена ним і яку запросили його очолити, з відбудови Гази після війни на Близькому Сході, яку він зупинив. Офіційна публічна презентація Ради миру, як відомо, відбулася на Всесвітньому економічному форумі в Давосі 22 січня 2026 року. І тут доводиться йому долати перепони критиканів. Як засвідчило її установче засідання 19 лютого цього року, керівник Білого дому Дональд Трамп констатував про перших сім мільярдів доларів внесків для відбудови Гази, ще десять мільярдів доларів окремо додадуть США.

Видворення нелегальних мігрантів із США, викорінення корупції зі схем на їх державну фінансову підтримку, запровадження нових правил голосування на виборах з посвідками особи, а не анонімно через пошту зі здатністю їх фальсифікувати. Власне прихильником виборів через пошту є Демократична партія США та колишній президент Джозеф Байден. Сьогодні в Україні також хочуть ввести голосування поштою через воєнний стан на ймовірних президентських виборах, що не може не насторожувати.

Є, звичайно, помилки 80-річного президента Дональда Трампа, за які треба конструктивно критикувати, а не вдаватися до надуманих особистих образ, неприйнятних на міжнародному дипломатичному рівні та з грубим порушенням стандартів журналістики, передбачених Міжнародною федерацією журналістів і Європейською федерацією журналістів, офіційним членом яких є Національна спілка журналістів України.

За Юрієм Щербаком до української мови ввійдуть нові поняття, зокрема, «материк зла», «материк добра», «перемогопоразка» та інші, змодельовані думками автора та монологами героїв із передбачливим майбутнім України з його політичних тригерів («спускових гачків»). Для себе вперше довідалася, що таке «перемогопоразка». За тлумаченням письменника й дипломата, це коли «Україна перемогла у цій війні і одночасно її програла. Це зветься перемогопоразка».

На Національну премію України імені Тараса Шевченка книгу підсумків і пророцтв «Мертва пам’ять. Голоси і крики» Юрія Щербака подало видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», де й друкували її. Очолює його поет і видавець, лавреат Шевченківської премії 2017 року за книгу поезій «Подорожник з новими віршами» Іван Малкович. За його участю і творчого представлення відбуваються зустрічі з Юрієм Щербаком. Читачі також мають можливість спілкуватися з письменником і дипломатом завдяки колезі Валерію Чалому в рамках проєкту «Геополітичні діалоги».

У творчій біографії претендента на Шевченківську премію 2026 року є повість «Чорнобиль» (1987–1991), перекладена 30-ма мовами. Він писав її російською мовою, бо, за його словами з того часу, «боявся, що в Україні цензори відредагують». Як на мене, то трохи незрозуміле пояснення з огляду довіри до москви, яка й призвела до світової катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Презентабельною була зустріч у Києві в Українському кризовому медіацентрі, подана на YouTube-каналі 16 травня 2025 року. Запам’ятався виступ Олександра Сушка, виконавчого директора МФ «Відродження», який, про що писала вище, є частиною фонду Джорджа Сороса «Відкрите суспільство». Минулий рік був ювілейним для МФ «Відродження» – 35 років діяльності в Україні. Протокол про його заснування датований, за словами О. Сушка, 8 квітня 1990 року, з-поміж його підписантів є і Ю. Щербак як голова Партії зелених України. Письменник видав понад сорок книг, і майже всі з них спонсорував МФ «Відродження».

Політична пропаганда, як підтверджує світова практика, один із чинників виникнення воєн. За словами американського підприємця-мільярдера, політичного і громадського діяча Ілона Маска, «Сорос ненавидить людство», він уявив, що володіє світом, що, на жаль, так і є. 2023 року інформаційний канал «Foks News» оприлюднив список медіа, які фінансує Джордж Сорос. Упродовж чотирьох років (2016 – 2020) він виділив 131 мільйон доларів для 253 медіагруп. Впливовим журналістам платив готівкою, «щоб вони висвітлювали світові новини так, як хоче Сорос». Не останню роль у цьому відіграє український політик-мільярдер Віктор Пінчук. Ось чому президент США Дональд Трамп підтримує рух «Стоп Сорос!».

Джордж Сорос – член Демократичної партії США, за власними публічними зізнаннями, є атеїстом. Він зустрічався з Петром Порошенком у Києві 17 червня 2014 року, на десятий день після його інавгурації. А 12 листопада 2015-го той нагородив американського гостя-візитера орденом Свободи.

З 2023 р., коли Сорос-старший передав управління фондом «Відкрите суспільство» Соросу-молодшому, своєму синові Алексу (Александрові), той зачастив до України – був уже тричі. Наприклад, 11 грудня 2024 року він зустрічався в Києві з тодішнім першим віцепрем’єр-міністром Юлією Свириденко, міністром енергетики Германом Галущенком, керівником Офісу президента Андрієм Єрмаком... Можна б знехтувати «коридорною» думкою, що «Сорос зриває мир», але підозру годі зняти, як із книг і статей Ю. Щербака.

Події розгортаються надто стрімко. Після написання статті в час її підготовки до друку 24 лютого Україна розпочала п’ятий рік свого визволення від російських загарбників з тираном владіміром путіним, наближаючи справедливий мир для України.

Цього дня в Нью-Йорку (США) відбулося засідання надзвичайної спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН, приурочене четвертій річниці повномасштабного вторгнення рф в Україну. За резолюцію Генасамблеї ООН «Підтримка тривалого миру в Україні» проголосували 107 країн. 12 – виступили проти, зокрема росія, Білорусь, Іран і Куба, 51 – утрималася, з-поміж яких Америка. Заступниця постійного представника США при ООН письменниця й журналістка Теммі Брюс публічно заявила, що США прагнуть завершити війну в Україні. Білий дім з президентом Дональдом Трампом не відступлять від свого слова про закінчення війни в Україні, дев’ятої числом, яка виявилася найскладнішою з тих восьми, які йому вдалося врегулювати та укласти мирні угоди. Вона пояснила, чому американська делегація утрималася від голосування цього міжнародного документа, ініційованого Україною, бо в ньому «немає дипломатичних шляхів для укладення мирної угоди», в той час як «США хочуть покласти край цій варварській війні раз і назавжди».

24 лютого 2026 року відбулася ще одна подія – президент США Дональд Трамп виступив у Конгресі зі щорічним зверненням до нації та посланням Конгресу.

Пряма трансляція засідання Конгресу під головуванням його спікера Майка Джонсона та віцепрезидента Джей Ді Венса спростовує всі українські інформаційні повідомлення в дусі пропаганди на продовження кривавої війни. Майже двогодинну промову без письмових нотаток американського президента переповнена зала сотні разів переривала тривалими оплесками стоячи, бо йшлося про відродження Америки, її економічного, воєнного і культурного потенціалу, про відновлення віри, релігії та християнства під благословенням Бога. У залі була мама вбитої нелегалом-рецидивістом у Північній Кароліні українки-біженки Ірини Заруцької, яка теж вшановувала пам'ять її дочки стоячи. Незмінна позиція США і до укладання мирної угоди в Україні.

Демократів і республіканців у залі Конгресу під час виступу президента США Дональда Трампа об’єднало вшанування хокеїстів – володарів золотих медалей зимових Олімпійських ігор в Італії.