Американський письменник і журналіст Марк Твен (справжнє ім’я і прізвище – Семюел Ленґгорн Клеменс) радив: «Усе, що написано, можна надрукувати ще раз без жодного коректування й уточнення». Це якраз той випадок із моєю публіцистичною статтею «Лівацька парканна риторика не сприяє миру» з авторського проєкту «Війна хрестами чорніє», що з’явилася на сайті газети «Галичина» 26 лютого 2026 року (https://galychyna.if.ua/analytic/viyna-hrestami-chorniye-livatska-parkanna-ritorika-ne-spriyaye-miru/).
Написана декількома днями раніше, вона після публікації потребувала «Післяслова», а тепер їй необхідне… «Передслово». Суспільні події шалено змінюються, попри те, що триває кривава російсько-українська війна, розпочалася й нова – на Близькому Сході з ознакою ймовірної Третьої світової, в якій росія підтримує Іран…
Попри рясноту пестливих і веселкових епітетів у коротких промовах на церемонії вручення Шевченківської премії в Києві президента Володимира Зеленського та голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Євгена Нищука війна сочилася кров’ю українців у кожному їхньому реченні...
Не обійшлася без критичного обговорення в суспільному просторі й цьогорічна ювілейна Шевченківська премія, утворена 65 років тому. Уперше розділена номінація «Література» на категорії «Поезія» і «Проза» «осиротіла» на українських поетів, гідних цієї найвищої літературної відзнаки. Тим часом з-поміж номінантів-поетів чи не кожний вартує високої премії знакового Всеукраїнського конкурсу. Ось список усіх двадцятьох претендентів: Олекса Бик, В’ячеслав Гук, Микола Гриценко, Михайло Жайворон, Павло Коробчук, Валерій Кулик, Дарія Лісіч, Леонід Логвиненко, Василь Махно, Василь Мойсишин, Юлія Мусаковська, Станіслав Новицький, Віктор Оліфіров, Ігор Павлюк, Андрій Сем’янків, Зореслава Стасюк, Богдан Стельмах, Станіслав Стриженюк, Сергій Чирков та Ірина Шувалова.
Поділяю думку військовослужбовця ЗСУ Олекси Бика – автора збірки «Вірші на руці», за яку 2017 року отримав Всеукраїнську літературну премію ім. В. Симоненка, котрий цього року номінувався на Шевченківську премію з книгою поезій «#приголосніголосні» (2025). Він вважає, що Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка не позбавлений політичних уподобань, а також певних внутрішніх зв’язків. За його словами, додався йому «згусток болю», тепер уже з тилу...
Власне поет Олекса Бик, а також його колеги по перу В’ячеслав Гук та Ігор Павлюк ввійшли до фінального списку, про що офіційно повідомляв вебсайт Комітету.
Цікава цьогорічна хронологія присудження Шевченківської премії, що свідчить про її ймовірні внутрішні дискусії на межі суперечок, а також, можливо, про втручання ззовні – з боку окремих радників президентської команди. Комітет засідав 18 лютого. Вже тоді мали б назвати лавреатів. Звісно, не публічно, а для подання їх переліку президентові Володимирові Зеленському, щоб той затвердив його. Президентський указ про присудження Шевченківської премії датовано 5 березня, але він з’явився на сайті глави держави лише ввечері 9 березня – в день 212-х роковин Тараса Шевченка. Таке запізнення трапилося чи не вперше. І лише тоді стали відомі імена Шевченківських лавреатів.
А вебсайт Комітету відповідний президентський указ надрукував аж 10 березня. Причому навіть не зранку, як це зробила більшість медіа, зокрема літературно-мистецького профілю, а надвечір. Суспільство відреагувало на це негативно, про що свідчать коментарі не лише в соцмережах.
До честі порталу про культуру читання і мистецтво книговидання «Читомо» – він повідомив своїх читачів про присудження Шевченківської премії 9 березня. До того ж цей портал – один із небагатьох, які зазначили, що в номінації «Поезія» не названо лавреата, натомість два письменники стали володарями престижної премії у категорії «Проза». В цей час інші медіа подали тільки перелік імен без цієї обставини. Крім того, в «Читомо» прочитала: «Переможців 2026 року в категорії «Проза» оприлюднили ще до офіційного оголошення премії».
Ось так! Чи це, бува, не повторення із казусом Шевченківської премії 2015 року з однією і тією самою дійовою особою – письменником та дипломатом Юрієм Щербаком?! Тоді також було передчасне повідомлення, що лавреатом став Юрій Щербак. Але наступного дня Комітет оголосив справжнього переможця – поета Юрія Буряка, який не бере нахрапом, що притаманне його конкурентові, й заслужено отримав Шевченківську нагороду.
Я ознайомлена з творчістю всіх претендентів у номінації «Поезія». Ще раз перечитала їхні твори, подані до Комітету. Зрозуміло, що лише йому надано право колективним таємним голосуванням визначати найкращих. За моїми узагальненими оцінними судженнями, в них переважають світлі думки про мир, без патетики, з приземленням до реалій... Поетичні рядки наповнені любов’ю до Бога, до людини з її радощами й смутком. Різноманітний художній стиль, не всі твори в книгах поезій – однакові, є сильні й не дуже, що характеризує творчість як таку... Але щоб не обрати жодного з когорти талановитих поетів – це не лише дивно, а й підозріло…
Українське літературне товариство з повагою сприйняло те, що вибір Комітету впав на Павла Белянського («Паштета») з його майже автобіографічним романом «Битись не можна відступити» (2024) в номінації «Проза». Для себе відзначила правду його історій з фронту, таку, що вириває серце з грудей, яку знаю із розповідей поранених українських захисників, з котрими часто зустрічаюся.
В інтерв’ю журналістці Ганні Волковій («Факти» за 12 березня 2026 року) Павло Белянський розповів, як просив Бога залишити його живим. «Я пообіцяв Богові, якщо виживу, то щодня писатиму про нашу війну – чесно й відверто». Це було під час щільного ворожого обстрілу, який тривав декілька днів. Поет молився і просив: «Боже, збережи мене. Я буду писати. Щодня буду писати. Тільки залиш мене живим. Усе, що хочеш, забери. Ногу візьми, руку... Хоча руку – ні, бо рука мені потрібна, щоб писати. Буду живий – буду писати!».
Цьогорічний Шевченківський лавреат у номінації «Проза» – із шахтарської Луганщини, з якої переїхав до Києва і боронив його від ворога в перші дні нападу. «Я б дуже хотів, щоб роману «Битись не можна відступити» не було. Як не було б і війни. Та щоб герої книги залишилися живими», – каже Павло Белянський. На жаль, більшість із них загинула.
Це та книга, перший наклад якої знищила російська ракета, що 23 травня 2024 року влучила в харківську друкарню «Фактор-Друк», яка майже згоріла вщент, і вбила семеро працівників та багатьох поранила...
Хтось із медійників назвав Шевченківських лавреатів, які по двоє вийшли у фінал в одній номінації, – «доплюсованими». Це зокрема в категорії «Проза», в якій, крім Павла Белянського, названо і Юрія Щербака за книгу «Мертва пам’ять. Голоси і крики»; в номінації «Літературознавство й мистецтвознавство», в якій Сергій Тримбач отримав високу професійну відзнаку за книгу «Іван Миколайчук. Містерії долі», «додалася» Олеся Авраменко, навколо творчості котрої розгортається дискусія з акцентом на привласнення чужої фрагментарності, та в категорії «Творче кураторство культурно-мистецьких проєктів», де перемогли Валерій Сахарук і група творчих осіб, яка працювала над створенням проєкту про Аллу Горську. Уважні глядачі церемонії вручення Шевченківської премії звернули увагу на стильну вишиванку голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Євгена Нищука із орнаментом «Боривітру» художниці-шістдесятниці Алли Горської...
Долю номінантів у категорії «Поезія» розділили претенденти в номінаціях «Музичне мистецтво» та «Дизайн». А загалом із фінансами ніби все зійшлося: лавреатів визначили у 10 номінаціях із 13-ти, але у трьох не вибрали жодного, зате в інших трьох – по два переможці. Отож і вийшло: 13 номінацій і 13 лавреатів. Наче в арифметиці: від переміни доданків місцями сума не змінилася! Але це найгірше, що могло спіткати ювілейну Шевченківську премію з її дивним перетасуванням імен – наче хтось наврочив-наворожив. Тоді як вона покликана, за словами того самого Євгена Нищука, «відображати процес, через який проходить українська культура під час війни».
Так звані «доплюсовані» лавреати не додали Комітету літературно-мистецької ваги. Навіть якщо, як вважає той же Євген Нищук, «важливим є те, що Юрій Щербак очолював Комітет з присудження Шевченківської премії 2016–2019 роках»... Чи це має значення для визначення лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка?! Ні! Тим, хто голосував за кандидатуру Юрія Щербака чи, схоже, «доплюсовував» її до списку лавреатів, сподобалася, очевидно, його підлабузницька до «партії війни» стаття «Прощання із Трампом»?! Можливо, з часом хтось із членів Комітету наважиться розповісти правду про задвірки премії, до якої, на жаль, через її ймовірні закулісні ігри знижується довіра, попри самовтішні заяви його очільника...
