У видавництві «Лілея-НВ» побачила світ унікальна книга «Вітовські в боротьбі за українську державність» Володимира Великочого й Сергія Адамовича. У монографії відображено діяльність двох представників родини Вітовських – батька й сина. Батько – один з організаторів створення Легіону Українських січових стрільців, син – активний учасник Української повстанської армії. А днями відбулася велелюдна презентація книжки, в якій взяли участь і захисники 102-ї окремої бригади територіальної оборони ім. полковника Дмитра Вітовського. Прикметно, що військові отримали у подарунок від видавництва книжки з автографами авторів для передачі командному складу бригади в зону виконання бойових завдань.
Доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, декан факультету туризму Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Володимир Великочий, який є співавтором книжки «Вітовські в боротьбі за українську державність», зокрема її частини про Дмитра Вітовського-батька, у розмові з журналісткою «Галичини» підкреслив, що необхідність появи цієї монографії була викликана низкою причин. «Про Дмитра Вітовського-старшого написано чимало, у тому числі багато писали і його сучасники, побратими, свідки тих подій, – розповів В. Великочий. – Але ідеться про інше, зокрема про те, що книжка, яка вийшла зараз – це такий синтез наукової праці й за стилем історичного роману, який читається достатньо легко, й водночас добре опрацьовано науковий апарат, що дає можливість навіть робити покликання на цю книжку з точки зору наукової роботи.
Цінність цієї праці полягає в кількох речах. Насамперед у тому, що минуло 27 років із часу появи першого видання цієї книги. Багато води спливло, багато нових джерел виявлено й опубліковано, зокрема львівські вчені під керівництвом Ярослава Малика виявили «Волинський щоденник» Дмитра Вітовського. І його частково опубліковано у цій монографії з посиланням на авторство Я. Малика. Також опубліковано низку документів вперше, зокрема ті, які пов’язані з перенесенням праху Дмитра Вітовського на Батьківщину, бо це, безумовно, було обов’язком свідомої української політичної еліти. Поява такої книги важлива й тому, що цьогоріч відзначаємо 110-ту річницю створення Легіону УСС, до чого мав безпосередній стосунок Дмитро Вітовський.
І ще одна вартісна сторона цієї книжки полягає в тому, що мій співавтор Сергій Адамович написав про Дмитра Вітовського-сина, який був керівником Служби безпеки одного з відтинків УПА і мав величезний авторитет серед своїх побратимів та добрий військовий вишкіл. І завдяки йому в позитивній атмосфері відбувалося формування УПА на справжніх військових принципах.
Цікава деталь: і батько, і син були пластунами. Тут ми бачимо тяглість поколінь, громадських молодіжних організацій. Ще книжка цікава й тим, що її можна читати з двох різних боків: з одного читаємо про старшого Вітовського, перевертаємо догори ногами і читаємо про молодшого Вітовського…»
Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового юридичного інституту ПНУ ім. В. Стефаника, координатор ГО «Поступовий гурт франківців» Сергій Адамович як співавтор книжки «Вітовські в боротьбі за українську державність», зокрема її частини про Дмитра Вітовського-сина, присвятив кілька років вивченню документів в архіві СБУ.
«Книжка цінна тим, що фактично показує шлях боротьби українців за незалежність на прикладі однієї родини. І цей приклад є зразком служіння українській державності, – зазначив С. Адамович. – А стосовно мого героя – Вітовського-молодшого, то обставини в його житті складалися так, щоб він зламався і перестав відстоювати українську позицію. І польський офіцер, який став чоловіком його матері, заперечував існування української державності, і радянська військова машина, частиною якої сам він став, отримавши навіть офіцерське звання, і важкі умови боротьби в УПА, і полон, де, найімовірніше, були надзвичайно важкі тортури, про які можемо тільки здогадуватися… Але молодший Вітовський залишився на позиціях української державності, не зганьбивши ні свого, ні батькового імені.
Ця книжка демонструє лінію неперервності української боротьби. Крім того, ми говоримо про людину, яка вперше в новітній історії запропонувала дисциплінарний статут для української армії, розробила шифри для підпільників, розбудовувала військово-польову жандармерію, здійснила успішний рейд на територію Словаччини... І все це Вітовському-молодшому вдалося зробити за дуже короткий час, оскільки його життя було перервано розстрілом за вироком радянських спецслужб».
Історик, почесний краєзнавець України, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Іван Монолатій у розмові з журналісткою «Галичини» звернув увагу на те, що книжка «Вітовські в боротьбі за українську державність» є важливою з кількох причин. Передовсім вона з’явилася до 110-ї річниці створення Легіону УСС. І це істотно, тому що Дмитро Вітовський-батько – перший персонаж цієї двосторонньої монографії, – є знаковою постаттю в історії українських визвольних змагань, особливо Першої світової війни. І відтак він, як творець Листопадового чину 1918 року, відіграв таку легендарну роль. «Половина книжки професора Великочого говорить якраз про формування Дмитра Вітовського як державного, політичного, військового діяча, – акцентував І. Монолатій. – Звісно, є дуже цікаві документи, які стосуються вже його діяльності як секретаря військових справ ЗУНР і його трагічної загибелі разом з його ад’ютантом Чучманом. За часів Незалежної України їх було з почестями перепоховано на Личаківському кладовищі у Львові. Ця книжка в додатку містить документи, які стосуються процесу перевезення їхніх останків. Водночас частина книжки про Вітовського-батька має дуже багато додатків, котрі стосуються документальних свідчень не лише про визвольні змагання українського народу на початку XX ст., тут чимало цікавих спогадів, у тому числі й самого Дмитра Вітовського. Наприклад, його відомий «Волинський щоденник», де він описує свої враження як січового стрільця, коли вони йдуть через Волинь, становище українського населення Волині... Дуже часто ці зауваження є критичними. Він говорить про вплив московського православ’я, про вплив тогочасного москвофільства і «руського міра». І дуже важливо, що саме нині з’являються друком ці тексти, тому що читач може побачити тяглість антиукраїнських настроїв й антиукраїнської політики москви.
Інша частина цієї книжки – це монографія професора Адамовича, яка розповідає про Дмитра Вітовського-сина, легендарного учасника національно-визвольної боротьби від 30-х років минулого століття і до часу його загибелі у совєтських лабетах, який також є відомою особистістю в історії визвольних змагань УПА, зокрема закордонних рейдів цієї української армії. Це чудово показав професор Адамович, тому що він користувався неопублікованими документами, які зберігалися в архіві СБУ».
Якщо говорити про книжку загалом, зазначив І. Монолатій, то «її побудовано за хронологічним принципом, тобто вона розповідає історію життя батька й сина Вітовських від народження до смерті (загибелі), базується на архівних документах, що дуже важливо не лише для істориків, а й для всіх, хто хоче пізнати історичну правду. Книжку написано зрозумілою мовою для масового читача, а це дуже важливо тепер, бо в нас є маса наукової літератури, яку в принципі неможливо читати, оскільки там є засилля термінів, понять, вказівок на джерела… Вона логічно поєднала й посилання на історичні документи, й емоційну розповідь, а також показує наше прагнення бути незалежними від будь-якої окупації. Ця книжка – своєрідний маніфест того, що треба нині вивчати, показувати молоді задля відновлення історичної правди, оскільки наша історична пам’ять дуже часто була замулена, а наших героїв свідомо забували».
Доктор історичних наук, професор, завідувач Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, голова українсько-польської історичної комісії НАН України Микола Литвин наголосив: «Насамперед відзначу більш як двадцятилітню працю видавництва «Лілея-НВ» і його харизматичного директора Василя Іваночка щодо популяризації української історичної та політичної думки йзагалом національних військових традицій.
Нова студія франківських науковців Сергія Адамовича і Володимира Великочого ще раз доводить, зокрема на прикладі родини Вітовських, безперервність і силу українських військових традицій, загалом соборних прагнень нашого народу. Це ще раз демонструє героїчний літопис сучасної України, яка бореться з окупантом.
Автори нової книги – також харизматичні постаті. Професор історії Сергій Адамович тривалий час досліджує комеморативні практики (під цим терміном розуміють увесь комплекс дій та об’єктів, як-то ритуали та церемонії, пам'ятники та меморіальні комплекси, спрямованих на репрезентацію певного історичного наративу, який є значущим для значної частини спільноти, – ред.) Першої світової та новітньої російсько-української війни, укладає мартиролог українського вояцтва цих війн.
Професор історії Володимир Великочий піддає сумніву численні радянські історичні та історіографічні стереотипи, вважаючи, що українську революцію започаткував збройний чин Легіону УСС у 1914 році, а її завершенням став 1923 рік, тобто окупація Східної Галичини і саморозпуск еміграційного уряду ЗУНР. Щодо нової книги, то вона є закликом до подальших реконструкцій життєвих роздоріж родини Вітовських та інших галицьких родин. А чому б детальніше не з’ясувати причину несподіваної відставки героя Листопадового чину, творця українського війська? Це була втома чи психологічний тиск на нього амбітного отамана Гриця Коссака?
Це побажання на майбутнє амбітній молоді, яка теж хотіла б вивчати новітню історію України».
Крім цього, М. Литвин звернув увагу на те, що Івано-Франківська обласна рада – це єдина державна інституція, яка відзначила стрілецький чин, початок новітніх українських визвольних змагань і формування новітнього українського війська. Також Микола Литвин підкреслив, що було б добре, якби в Україні проблематику стрілецтва, депортацій розглядали все-таки не на регіональному, а на національному рівні. Проте чомусь вище державне керівництво постійно тікає від історії.
