Не знаю, як вас, а мене слова одного із найвідоміших українських художників Івана Марчука, що їх останнім часом часто можна зустріти у мережі інтернет, завжди шокували. Це ж якщо саме так думає людина відома і непересічна, саме так почувається у власній країні, то ж чи можемо ми дорікати тим, хто залишає усе і виїздить за кордон у пошуках кращої долі? Зрозуміло, що не так для себе, як для своїх дітей. Бо починати на новому місці усе з нуля найперше означає прирікати себе на понаднормову працю, на нерозуміння чужої мови, на потребу адаптуватись до чужої культури і чужого побуту, навіть чужого і часто злиденного способу харчування.
«Шкодую, що приїхав з Америки до України...»
«Сьогодні Україна – найгірша в Європі країна для життя», – так сказав І. Марчук в інтерв’ю «Громадському радіо». «У нас абсолютно правди немає, законів немає, порядку немає. А як немає законів і порядку, то і держави немає. Україна народжує найбільше талантів на квадратний метр у світі, але вона їх не поливає, вони їй не потрібні, – вважає художник, котрий лише у 2001 році повернувся на Батьківщину. – Чому тікають люди з України? Тому що жити хочуть...».
Втім, наведемо ще кілька цитат за публікацією «Нової тернопільської газети».
«Я прожив життя чисто, не написав жодної непотрібної, непотребної картини, й у мене, крім однокімнатної квартири, нічого немає: ні лімузинів, ні дач... Я взагалі не пристосований до життя.
Як митець із певними регаліями маю найгіршу майстерню серед українських художників. У мене були президенти, мери й інші відомі люди, були на п’ятому поверсі в тісній майстерні, ледве піднімалися туди... Всі обіцяли допомогти з новим приміщенням, але нічого так і не зробили...
Я за останні півтора року відвідав 11 країн, зробив 165 виставок. Був торік у листопаді у Таїланді: мав виставки у Королівській галереї і в художньому музеї. Бачили б ви, як мене там приймали!
...Йде до гіршого і до гіршого. Ми навіть не уявляємо, в якому болоті сидимо... Мене пригнічує те, що влада робить із нашим народом. З найкращої країни в Європі зробили смітник. Тут панують зло, глупота, чорна заздрість, здирництво...
Люди дуже розхристані, не люблять один одного. Нема того, що об’єднує. Як українці хочуть мати державу, якщо вони один одного з’їдають? Добрі люди не пропустять мене, щоб не привітатись, гарного слова не сказати, але загалом в країні панують злоба і заздрість.
Я жив у світі, де не знав, що це таке. Там немає такого. Там усі тішаться твоїм успіхом, більше того, чужий успіх стає поштовхом до власного розвитку.
У нас не може достойним чином проявити себе якийсь геніальний, великий талант: вони або в’януть, або повертаються в землю, або спиваються, чи змушені тікати в інші країни, де роблять славу для будь-якої нації, народу і світу, а Україні вони не потрібні...».
Звичайно, у цій ситуації можна казати і про особисту трагедію митця, і про його надто загострене сприйняття реальності (як сказав якось в одній розмові франківський митець Богдан Бринський, «художники – люди тоненькі...»). Втім, маємо у підсумку один незаперечний факт – українці масово, якщо вірити держчиновникам, зі швидкістю мільйон осіб на рік, виїжджають, аби шукати кращої долі за кордоном. і схоже на те, що саме українська влада все для цього робить.
Багаті чиновники бідної країни
Свого часу, в середині 90-х років минулого століття, я мав можливість працювати у Луганську. Пригадую розмову з місцевим чиновником, котрий, вперше відвідавши Польщу, ділився враженнями. Тож, за його словами, найбільше, що його вразило – доброзичливість людей, які усміхались та щиро розповідали про себе. Його польські співбесідники стверджували, що серйозні зміни у сприйнятті власного життя настали тоді, коли середня заробітна плата в їх країні досягла рівня у 300 доларів США. Це на тлі тодішніх 17 доларів США середньої зарплати в Україні у 1992 році і до 63 дол. у 1996-му (на серпень 2018 р. – близько 320 дол.).
Якщо ви думаєте, що відтоді багато чого змінилося, то мушу вас розчарувати: згідно з даними з нового звіту МВФ, Україна є найбіднішою країною Європи. Про це повідомив економіст, керуючий приватним інвестиційним фондом на фондовому ринку США Володимир Компанієць. Отож, за його словами, за показником ВВП на душу населення Україну обійшла Молдова. У новому звіті МВФ за жовтень, порівняно з квітневим, не тільки збільшено показник ВВП України, а й оновлено дані про ВВП інших країн. Кардинально змінилися показники Молдови, що привело як до істотного покращення її результатів, так і до істотного покращення показника ВВП на душу населення. Тепер Молдова посідає 133 місце у світі з 2 694,47 долара ВВП на душу населення, а Україна – 134 місце із 2 656,01 долара ВВП на душу населення.
Офіційна зарплата в Молдові також значно більша, ніж в Україні, зазначає згадане джерело. Середня офіційна зарплата в другому кварталі 2018 року: Молдова – 375,82 дол. (6 369,8 лея); Україна – 325,53 дол. (8 529 грн.).
При цьому за розміром офіційної середньої зарплати Україна також посідає останнє місце в Європі.
Ще одна інформація останніх кількох тижнів стверджує, що Україна посідає 123 місце у світі за рівнем особистого багатства громадян. Про це свідчать дані Global Wealth Report, підготовлені на замовлення Credit Suisse. Відповідно до згаданого звіту, Україна займає 123 позицію із 140 країн із рівнем багатства на одного жителя у розмірі 1 563 долари США. Найближчі наші сусіди – Непал (2 054 дол.), Камерун (2 282), Кенія (2 306). Позаду у цьому списку – Білорусь (1 563), Таджикистан (1 364), Замбія (1 197), Сирія (1 190). При цьому на першому місці щодо багатства громадян перебуває Швейцарія (понад 530 тис. дол. на одного жителя), Австралія (411 тис.) та США (404 тис.). До десятки найбагатших входять також Бельгія, Норвегія, Нова Зеландія, Канада, Данія, Сінгапур та Франція.
За рівнем багатства загалом Україна посідає 80 місце у світі із сукупним його обсягом (тут охоплено як депозити, кошти на рахунках, так і вартість нерухомості) у розмірі 55 млрд. доларів. Прикметно, що за кількістю супербагатих людей, котрі володіють статками понад 50 млн. дол. США, Україна зі 135 багатіями посідає 53 місце у рейтингу. На першому місці тут США, де таких громадян 70 540. Другий – Китай із понад 16,5 тисячі супербагатих.
Цікавими, на нашу думку, є і дані, що їх не так давно опублікувало видання «ZN.UA», посилаючись на інформацію «Business Insider». За їхньою інформацією, найбільш точним показником може бути ВВП на душу населення, перераховане за так званим паритетом купівельної спроможності (пригадуєте, свого часу ми писали про так званий індекс «Біг-Мака», де економічна ситуація в країні і вартість її валюти перераховуються за тим, скільки у цій країні можна придбати виробів всесвітньої мережі закладів швидкого харчування. – О. Б.). Отже, на цей рік ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності становить 9,21 тис. дол. Це тоді, коли у країнах, що розвиваються, цей показник становить 12,51 тис., а у розвинутих – 51,42 тис. доларів. За даними згаданого видання, Україна в загальносвітовому рейтингу за паритетом купівельної спроможності – на 114 місці у світі – між Бутаном і Марокко.
За межею моралі
Розрахунки про те, яке місце у світі посідає Україна зі своєю економікою, важливі для розуміння наших суто внутрішніх реалій. Наприклад, для мене ситуація, коли чиновник заробляє за місяць близько 100 тис. грн. і при цьому у той чи інший спосіб причетний до визначення прожиткового мінімуму в країні на рівні близько 1,5 тисячі гривень на місяць, лежить за межею моралі та її розуміння. Бо коли різниця в оцінці життя не є такою непристойно різною, ми ще можемо говорити про єдину націю. Однак нині, як виглядає, час для порозуміння уже давно закінчився. Бо, скажімо, нині місячна заробітна плата державного чиновника у «Нафтогазі України» (понад 2 млн. грн.) – це фактично сім років служби звичайного солдата на передовій. Чим важить чиновник? Втратою посади. А солдат щодня важить своїм життям. Таким чином, цей згаданий чиновник за річну зарплатню може, навіть без багатомільйонних премій, про які стало відомо не так давно, утримувати цілий підрозділ на передовій. Лише не доводилось чути про такі ініціативи посадовців. Так само, як і міністр соцполітики із місячною заробітною платою у близько 100 тис. грн. може гарно пояснювати нам усім, що ми цілком можемо прожити і з новою ціною на газ, яка, за тисячу кубометрів, перевищує середню заробітну плату в країні. і вже зовсім безсовісними виглядають апеляції наших державних мужів до європейських цін. Так, із зарплатою міністра у 100 тис. грн. (або близько 3,5 тисячі доларів на місяць) такі ціни не лякають. Однак вся країна живе за іншими стандартами. Переважно пересічні громадяни нині шукають товари за знижками у супермаркетах, одяг – у крамницях секонд-хенду та можливостей зекономити на житлово-комунальних послугах. Звичайно, це тебе не стосується, коли ти отримуєш захмарні кошти за рахунок платників податків.
Можемо припустити, що саме такі зневага та відірваність від того, як живуть пересічні громадяни країни, диктують чиновникам нинішні рішення. Та чи має майбутнє така держава? Країна, з якої виїжджають її найактивніші громадяни, де не можуть знайти собі місця всесвітньо відомі художники, де не можуть знайти роботи молоді люди. і це при тому, що Україна багата чорноземами, має чимало працьовитих людей, залишки доброї освіти, відомих науковців. Єдине, чого їй по-справжньому бракує – це сумління у державних чиновників, а ще розуму для державних мужів, які поводяться нині так, ніби не розуміють, що за кілька десятків років уже не буде кому заробляти їм високі зарплати, оплачувати їхню «законотворчість» та «правосуддя». Зрештою, думаємо, вони і це передбачили, бо свої кошти зберігають за кордоном і там таки навчають своїх дітей.
