Гурт «Rock-H» вперше виступить в Івано-Франківську із сольним концертом. Закарпатське коріння формації складно не помітити, адже музиканти грають у стилі «підкарпатський рок», популяризують закарпатську говірку, так звану «русинську бесіду», та вражають роковим виконанням народних пісень. Тож на івано-франківському концерті обіцяють подарувати глядачам весь спектр музичних емоцій та презентувати все найкраще, що було створено за 10 років його існування. Напередодні виступу в Івано-Франківську поспілкувалася з лідером та засновником гурту Віктором Янцо. Розмовляли про фольклорну складову пісень, чому творчість гурту називають неформатом, а також чи готовий «Rock-H» українізувати тексти своїх композицій. Розмова вийшла цікавою, дещо несподіваною і щирою.
– 20 березня в Івано-Франківську відбудеться ваш концерт. Чим дивуватимете і вражатимете прикарпатську публіку?
– Так. Ми давно хотіли виступити у вашому місті. Наш сольний концерт відбудеться у філармонії. 2018-го гурт «Rock-H» відзначив 10 років і ми дали з цієї нагоди декілька концертів в Україні. Тоді виступили в Ужгороді, Львові... Звичайно, хотілося б розширити аудиторію та географію своїх виступів, тому радо погодилися на пропозицію дати концерт в Івано-Франківську. Виступ також буде присвячений творчості гурту «Rock-H» за 10 років. Основна програма – це підсумок найкращих творів, доробку гурту за цей час.
– Раніше виступали на Прикарпатті?
– Звичайно. Брали участь у фестивалях, також у нас були виступи корпоративного формату. А із сольним концертом виступатимемо вперше.
– А як на Прикарпатті сприймають вашу музику?
– Чомусь так склалося, що гурт «Rock-H» найкраще сприймають на Галичині, зокрема на Львівщині. Нам завжди було цікаво: чому не Закарпаття? Тому що ми ж у цьому краї свої, виконуємо пісні «русинською бесідою», мовою (говіркою. – О. М.), котра побутує на Закарпатті, та найкраще нас сприймають саме галичани, зокрема львів’яни. І ми подумали: якщо вже так добре нас сприймають на Львівщині, то хотілося б, щоб так приймали і на Івано-Франківщині, ваша ця область межує із Закарпатською і у нас споріднені культури.
Якщо подивитися на географію популярності гурту в інтернеті, то насамперед це Львівщина, далі – Закарпаття, Київ, Тернопілля та Івано-Франківщина. Хочемо пропагувати свою культуру, розширити коло слухачів саме в Західній Україні. Думаю, що концертом в Івано-Франківську нам вдасться це зробити.
– Музика гурту – це така собі вибухова суміш року, класики та закарпатської говірки. Як виникла ідея поєднати на перший погляд непоєднуване?
– Музика – це такий жанр, в якому можна поєднувати все, будь-які стилі. Музична мова не потребує перекладу. Те, що у наших піснях поєднується академічна музика, природно, тому що я музикант з академічною освітою. Закінчив Львівську консерваторію, потім перевівся до Київської консерваторії, де закінчив аспірантуру за класом «композиція». На той час дуже багато займався фольклором, тому що писав дисертацію про його вплив на творчість композиторів академічної музики. Саме цей багаж знань дав змогу працювати в цьому жанрі, створювати матеріал, який поєднує класичну, академічну музику з фольклором.
– А як сприймають тексти пісень «русинською бесідою» в різних куточках нашої країни? Наскільки їх розуміють?
– Дякую за запитання. Думаю, що на Івано-Франківщині сприйматимуть цілком нормально. Прикарпаття, так само, як і Закарпаття, свого часу було у складі Австро-Угорщини. Наша культура була дуже змішана, дуже багато слів, які вживали і на Івано-Франківщині, і на Закарпатті. Тому, думаю, проблем із сприйняттям «русинської бесіди» на Івано-Франківщині не буде. А якщо брати інші регіони, то, скажімо, в центральній та північній Україні люди не дуже розуміють, про що ми співаємо. Але коли я запитував їх, чи не заважає їм текст сприймати музику, то вони казали, що ні, бо сприймають слова пісні, як якісь закликання. Хоча дуже часто вони розуміють їх по-своєму, думають, що ми співаємо про щось інше. Намагаюся створювати музику, щоб в першооснові були мелодія, гармонія, форма твору, щоб було музичне першоджерело, а вже потім текст. Адже якщо музика добре побудована, то її сприймає і не носій мови.
– Завдяки творчості гурту «Rock-H» дуже багато народних творів зазвучало по-новому: роково і сучасно. А чим саме Вас приваблює фольклор?
– Гадаю, що кожен митець, котрий позиціонує себе представником своєї культури, держави, в якій він зріс, сформувався як особистість, повинен зберігати традиції культури того народу, де сформувався його менталітет, його дорослий світ. Бажано, щоб він і далі втілював цю культуру, модернізуючи її в своїй творчості. Мені не подобається, коли музиканти, які народилися в Україні, маючи такий багаж, культуру, забувають про це і користуються американською чи європейською традицією в музиці, не звертаючи уваги на широкий пласт культури в Україні. В тій музиці немає нічого українського. На мою думку, яскравий музикант з України має бути українцем не територіально, а за духом. Є чимало гуртів, котрі стали всесвітньо відомими, але не втратили свого національного коріння. Скажімо, гурт «System Of A Down» має вірменське коріння. Хоч усі музиканти живуть в Америці, але вони втілили в музиці свої походження, ментальність. Навіть в англомовних піснях «System Of A Down» в їхньому звучанні та структурі відчувається вірменський рок.
Горан Брегович також підніс свій «малий сербський народ» на високий рівень. Вважаю, що і українські музиканти це дуже вдало роблять. Торік найпопулярнішим став гурт «Kazka», музика якого також грунтується на фольклорі. Коли слухаєш їхні пісні, одразу розумієш, що це український гурт, бо там чітко відчувається українська інтонація.
– Наскільки складно з пісні, яку століттями наспівує народ, зробити сучасну версію?
– Це досить важко, тому що людям, котрі знають пісню в оригінальному, народному виконанні, дуже важко переламати стереотип сприйняття цієї композиції, тексту. Навіть говорили, що гурт «Rock-H» зіпсував народні пісні, бо в народі не так співається. Завжди кажу, що ми беремо інтонацію, певний мотив, зворот, який характерний для певних народів. Також беремо народні тексти, змінюємо їх, осучаснюємо, забираємо архаїзми та підбираємо свій варіант мелодії. Дуже часто можемо побачити, що один текст пісні має багато варіантів мелодії в різних регіонах Закарпаття. Гурт «Rock-H» створює свій варіант. Це перший момент. Другий – це те, що молодь вже не знає фольклору і не дуже сприймає пісню такою, як вона побутує в народі. Якщо ми хочемо, щоби це збереглося, то, звичайно, треба, особливо молоді, подавати народну пісенну творчість у тому звучанні, до якого вона природно прагне: експресивнішому, енергійнішому, більш танцювальному та роковому.
Зазвичай в народних піснях немає приспіву. Якщо є, то, як правило, це авторська пісня, де ім’я автора загубилося. Народна пісня – це переважно куплетна форма, тому на її основі треба писати приспів, бо за законами шоу-бізнесу, в пісні має бути куплет і приспів. Доводиться повністю видозмінювати народну пісню, виокремлювати певні фрази, слова і на їх основі створювати форматний твір.
– Як саме шукаєте ті народні пісні, котрі будете опрацьовувати, їздите у фольклорні експедиції?
– Коли навчався в аспірантурі і писав кандидатську дисертацію, то вивчав фольклор, було багато експедицій, слухав чимало архівних записів, тому маю надзвичайно великий багаж знань саме із закарпатської народної пісні.
– А яка Ваша улюблена народна пісня?
– Це закарпатська пісня на злобу дня «Червена ружа трояка». Вона досить популярна, і не лише на Закарпатті, а й у Словаччині, Угорщині, країнах колишньої Югославії. Зробив авторський варіант цієї композиції. Паралельно з гуртом «Rock-H» займаюся продюсуванням гурту «Анця», котрий також співає авторські твори на народні слова. В репертуарі гурту є ця пісня, тож можна послухати, як вона звучить у моєму трактуванні.
– Чи часто Вам кажуть, що музика «Rock-H» – це неформат?
– Нам постійно кажуть, що музика «Rock-H» – неформат, особливо коли хочемо пробитися, достукатися до українських радіостанцій, які мають високий рейтинг та широке покриття в Україні. Дуже часто нам кажуть, що «русинська бесіда» заважає, бо люди не сприймають і не розуміють наших текстів, радять українізуватися, мовляв, так легше буде завоювати ширшу аудиторію в Україні. Ми експериментуємо і прислухаємося до таких порад, але є дуже великий ризик втратити власне обличчя, той колорит, який маємо. Гурт «Rock-H» вже вийшов на той рівень, коли я можу займатися улюбленою справою і від всього отримувати задоволення, утримувати сім’ю, спокійно почуватися. І якщо таким неформатним способом не зраджую себе, свої принципи, почуваюся комфортно, то можу й далі працювати в такому напрямі. Якщо говорити про те, щоб розширити ринок, то неважко буде українізувати свої пісні, якщо це допоможе. Але не в цьому річ. Ще до війни з Росією такі українські гурти, як «Океан Ельзи» та «ВВ», – абсолютний неформат для російськомовного слухача, котрий не розуміє української мови – зуміли пробитися.
Що таке неформат? Це те, що не є популярним. Те, що завойовує популярність, стає форматом, тому, напевно, музика «Rock-H» ще не на часі, можливо, ще недостатньо якісні композиції. Але ми маємо своє коло слухачів, не скажу, що воно досить широке, але вірне, і його достатньо, щоб спокійно розвиватися і працювати.
– Як за 10 років змінилася творчість «Rock-H»?
– Було дуже багато змін. З усіх учасників, котрі заснували гурт, залишився лише я. За цей час через гурт перейшло десять учасників. Так сталося, що не завжди вдавалося довго зберігати співпрацю з музикантами, але це не заважає гурту розвиватися. Єдине, що можу сказати: на записах почали звучати трохи легше, «попсовіше», форматніше. Адже якщо гурт хоче, щоб його запрошували на корпоративи, то бажано творити музику не такою лякаючою, тому останні пісні стараємося робити легшими, але лише в записі. Адже на корпоративах до нас підходять люди і кажуть, наприклад: «Слухав одну з останніх ваших пісень, ну така вже «попса», але тепер заграли її наживо і вона дуже роково звучить». Так є, що музикант мусить йти на компроміс із собою і полегшувати звучання пісень. Спілкувався з музикантами «Океану Ельзи», зокрема з клавішником і саунд-продюсером гурту Мілошем Єлічем, з яким навчався в консерваторії на композиторському факультеті, то він казав, що дуже часто треба робити м’якше, «попсовіше» звучання пісень для того, щоб радіостанції та широка аудиторія їх сприймала. Але на концертах вони все одно грають рок.
– Чи не плануєте творити авторську музику, повністю відкинувши фольклор?
– Якщо будете слухати наші останні композиції, наприклад, «Оксано», «Катерино», то не почуєте там жодного слова з народної пісні, адже це авторські твори, написані в стилі народної пісні. Вже настільки відчуваю колорит і звучання народної пісні в плані тексту, що спокійно можу створювати таку композицію, що люди й не здогадуються, що то авторська. Насправді дуже важко зробити так, щоб пісня з авторським звучанням сприймалася, як народна.
– І насамкінець – Ваші побажання читачам газети «Галичина».
– Читачам «Галичини» хочу побажати насамперед весняного настрою. На концерті разом з гуртом зробимо все для того, щоб вам ще більше його підняти, надихнути, щоб ваше відчуття життя було радісним, весняним і розквітало, як перші весняні квіти.
