Освітня мережа України загалом та Івано-Франківщини зокрема стоїть на порозі найрадикальніших трансформацій за часів незалежності. Відокремлення старшої школи від початкової та середньої, поділ на академічні ліцеї та професійні коледжі, впровадження 12-річного навчання та поява пришкільних пансіонів – це вже не теоретичні плани профільного міністерства, а реальність, яка настане у 2027 році. Саме тоді стартує фінальний етап реформи Нової української школи (НУШ). Чим менше часу залишається до старту, тим гучнішими стають політичні дискусії про доцільність «паузи» у реформі. Мовляв, під час війни це «не на часі». В інтерв’ю з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА/ОВА Віктором КІМАКОВИЧЕМ говоримо про наслідки відтермінування цих процесів, планову мережу профільних ліцеїв на Прикарпатті, боротьбу за вмотивованого учня, демографічні та кадрові виклики.

Цифри та мережа

– Пане Вікторе, на якому етапі нині формування мережі академічних ліцеїв на Прикарпатті? Чи вже визначено остаточний перелік закладів, що функціонуватимуть як профільні ліцеї (10-12 клас), а які залишаться гімназіями (5-9 класи)?

– Хотів би наголосити на тому, що план такої роботи прив’язаний до методики формування мережі та до рішення засновника закладу освіти. Створюючи ліцей, територіальна громада має врахувати безліч чинників: стан приміщення, кількість учнів, спроможність педагогічного колективу та, найголовніше, демографічну ситуацію. Саме демографія найбільше лімітує систему освіти та впливає на неї. Навіть якби не було жодної реформи, структуру шкіл все одно довелось би змінювати. Адже в області є громади, де торік народилося всього 11 дітей. Як у таких умовах можуть функціонувати десятки шкіл, які там є?!

Окрім рішення засновника, майбутнє закладу значною мірою залежить від батьків. Саме вони ухвалюють рішення про вибір школи, і можуть обрати для своїх дітей заклад як у своєму, так й в іншому населеному пункті, що створює реальну конкуренцію між ліцеями.

Питання не лише в тому, який саме ліцей оберуть родини, а й у виборі типу освіти: професійного коледжу чи академічного профільного закладу. Від того, чи прийдуть батьки із заявами у конкретну школу, залежить її подальше існування. Тому для будь-якої територіальної громади стратегічно важливо відверто говорити з людьми про те, що саме чекає на дитину в тому чи іншому закладі. Уже десять років поспіль статистика в області стабільна: 50% випускників 9-х класів ідуть у 10-й клас, а інші 50% обирають коледжі та професійно-технічні заклади. Саме на основі цих статистично усереднених даних і формувалася мережа. Проте припускаю, що коли батьки почують про всі зміни, частка тих, хто обере коледжі, зросте і перевищить 50%. Такі тенденції спостерігаємо протягом останніх років, і вони лише посилюватимуться.

– Все ж яку загальну кількість профільних ліцеїв планують створити в області?

– У плановій мережі наразі закладено 40 ліцеїв. Проте ми знаємо про бажання органів місцевого самоврядування також створити такі заклади. Однак тут є чимало ризиків. Насамперед, наповненість класів і надходження державних субвенцій. Наприклад, якщо у STEM-кластері до математичного класу наберуть менше ніж 16 учнів, такий ліцей вважатимуть некомплектним. Чи матиме він право на субвенцію – під питанням. Це серйозний виклик для маленьких ліцеїв, які статистично перебувають на демографічній межі через спад народжуваності.

Важливо розуміти, що ми формуємо мережу старшої школи не на один рік, а з великою перспективою, щоб вона була життєздатною та функціонувала ефективно. Можна спробувати штучно зберегти 10-12 класи, але якщо там не буде дітей і фахових педагогів, такий заклад все одно з часом припинить своє існування.

– А як щодо наукових та мистецьких ліцеїв, скільки їх буде на Прикарпатті, і в чому їхня особливість?

– Палітра старшої школи буде різноманітною. Також ще будуть так звані спеціалізовані заклади: спортивні, військово-спортивні, безпекові та наукові ліцеї. Їх уже чимало, і ставатиме ще більше. Фактично наукові ліцеї – це колишні гімназії, які раніше називали «закладами нового типу». Це осередки для обдарованих дітей. Їх в області заплановано небагато – сім–вісім. Кожен із них має свою історію, здобутки та потужний викладацький склад. Проте розуміємо, що скоріше за все «правила гри» для них ще будуть змінюватися. Якщо сьогодні ці заклади переважно набирають дітей із 5-го класу, то з 2027-го цей поріг, імовірно, зміститься до 7-го класу. А для фізико-математичного спрямування – навіть до 8-го.

Нині міністерство розпочало роботу з «фундаменту» і не вносить змін до законодавчої бази. Наразі триває напрацювання навчальних програм для наукових ліцеїв. І це правильний підхід, тому що спочатку маємо чітко визначити, чим програма наукового ліцею буде відрізнятися від програми звичайної профільної старшої школи. Це має бути якісно інший рівень освіти, що передбачає й відповідні вимоги. Тільки після затвердження програм зможемо встановити чіткі критерії відбору учнів, вимоги до викладацького складу та методики навчання.

– А як учнів зараховуватимуть на навчання в академічні ліцеї? Це будуть якісь іспити?

– Планується, що конкурсний відбір запроваджуватимуть лише тоді, коли кількість охочих перевищуватиме кількість місць. Наприклад, якщо ліцей може прийняти 100 учнів, а заяви подали 104 дитини. В інших випадках на цьому етапі жодних відбіркових іспитів не передбачено. Але це не стосується наукових ліцеїв, бо там відбір є обов’язковим, він існує в них і сьогодні, й залишиться надалі.

Логістика в горах і пансіони

– Як вирішуватиметься питання малокомплектних шкіл у сільській місцевості та гірських районах області? Чи не призведе реформа до того, що діти з таких населених пунктів втратять доступ до якісної профільної освіти через складну логістику?

– Логістика в горах має свої особливості. Серйозним викликом є як сам довіз дітей до шкіл, так і його організація. Тому передбачається, що гірські ліцеї матимуть пришкільні пансіони. Це місце, де дитина зможе перебувати з понеділка по п’ятницю або залишатися на ніч через негоду чи велику навчальну завантаженість.

У такому пансіоні мають бути всі умови: належні гігієнічні приміщення, місця для відпочинку та підготовки уроків, безперебійний доступ до зв’язку та необхідні технічні засоби. Це великий виклик для нас, адже наразі пансіонів або взагалі немає, або їхній стан не відповідає вимогам НУШ. Маємо лише два роки, щоб виправити ситуацію, і цього критично мало.

Ми вже провели попередні обрахунки: дітей у таких пансіонах буде небагато. Це не будуть величезні інтернати на 100 місць. Мова йде про компактні заклади, розміщені або в окремому «крилі» ліцею, або у невеликому приміщенні поруч.

Це складне питання. Самостійно, як область, ми з цим не впораємося, та й громади не мають на це достатнього ресурсу. Очевидно, що на створення пансіонів повинна бути державна субвенція. Маємо чесно говорити про проблему і вже сьогодні шукати приміщення для пансіонів. Ідеальний варіант – будувати їх, але на це немає ні часу, ні коштів.

Математично розуміємо, що у певних населених пунктах планується певна кількість учнів, які мали б проживати у пришкільному пансіоні, але скільки їх буде насправді – невідомо. Потрібно ретельніше аналізувати інформаційну та демографічну ситуацію в кожній громаді. Ті органи місцевого самоврядування, які визначилися і розуміють, що на їхній території функціонуватиме ліцей, мають уже сьогодні рухатися в цьому напрямі.

– Однією з головних ідей реформи є можливість учня обирати профіль навчання. Але профільність – це не лише назва, а й відповідне обладнання. Чи передбачена окрема програма фінансування для створення STEM-просторів та лабораторій у майбутніх ліцеях області?

– Процес триває вже другий рік поспіль. Торік, окрім Бурштинського ліцею ім. Ольги Басараб, який є пілотним і має окреме фінансування на ремонт, закупівлю обладнання та створення освітнього простору, ще чотири заклади отримали державну субвенцію на STEM-освіту. Це Івано-Франківський ліцей ім. Романа Шухевича, Надвірнянський ліцей №1 ім. В’ячеслава Чорновола, Тисменицький ліцей та Богородчанський ліцей №1 ім. Олекси Гірника. Йдеться про закупівлю обладнання, облаштування лекційних аудиторій та сучасних лабораторій.

Другий важливий напрям – осередки предмету «Захист України». Фактично це також спеціалізовані простори, створені коштом державної субвенції. Майже всі заклади, що стануть ліцеями в майбутньому, уже мають таке фінансування, а один отримає його цього року. Отже, ми на 100% закриваємо майбутню мережу ліцеїв у частині облаштування кабінетів «Захисту України», навіть із невеликим запасом.

Крім того, цього року пілотування реформи в нашій області розшириться. Ще 4-5 ліцеїв, які подали заявки, отримають кошти на забезпечення освітніх просторів. Якщо ми плануємо мережу з 40-45 ліцеїв, то для четвертої частини з них базу вже створено. Міністерство запевняє, що фінансування триватиме. Адже наша мета – стовідсоткове забезпечення кожного ліцею.

Кадрові виклики

– А як щодо кадрів? Чи вистачить в області вчителів, здатних викладати поглиблені профільні курси, і як саме організують їхню перепідготовку?

– Ми передбачали, що залучатимемо до ліцеїв найкращих фахівців, і планувалося, що відбір буде конкурсним. Як це виглядатиме на практиці – побачимо, але, думаю, це питання не сьогоднішнього і навіть не завтрашнього дня. Це перспектива «післязавтра», тож ми ще маємо час. Наприклад, уже сьогодні триває перепідготовка викладачів з військової підготовки. Цей процес охоплює й інші предмети.

На сайті МОН уже затверджено типові програми, тож кожен педагог може ознайомитися з ними й зрозуміти, що на нього чекає. Це дуже цікавий досвід. Наприклад, програма з філософії передбачає аналіз контенту блогерів. І тут постає питання: чи готовий вчитель до цього? Чи має він акаунт у соцмережах, щоб на рівних обговорити з дитиною такі речі? Або візьмемо вищу математику, якщо раніше теорію відносності могли пройти побіжно за одне-два заняття, то тепер її доведеться розбирати на глибинному рівні.

Це зовсім інший виклик. У ліцеї матимемо вмотивованого учня, який точно знає, що хоче стати, наприклад, журналістом, і чітко розуміє, які знання йому потрібні для цього. Якщо ліцей не забезпечить належного рівня викладання, такий учень просто перейде до іншого закладу. І не обов’язково в межах громади. Він може, наприклад, з Яремча поїхати до Івано-Франківська, Львова чи Києва.

– Але і знайти таких учителів, які зможуть викладати ту ж «Журналістику» не просто…

– Це питання особистого вибору. Якщо ти фаховий філолог, то за бажанням зможеш викладати й спецкурс із журналістики. Це нагадує ситуацію з впровадженням НУШ у початковій школі, коли вчитель мав буквально сісти на килимок із дітьми, бавитись з ними, зацікавлювати.

Так само і в профільній школі. Вчитель вмотивованого учня вже не може бути просто авторитарною фігурою, яка каже: «Відкрийте зошити, запишіть тему або прочитайте параграф». Сьогодні педагог має бути тим, хто вчиться разом із дітьми та постійно розвивається. В епоху штучного інтелекту та нескінченних потоків інформації вчитель стає наставником, ментором, тренером – тим, хто навчає вчитися та надихає.

– Чи не спровокує реформа масову втрату роботи педагогів як наслідок реорганізації закладів освіти?

– На мою думку, основною причиною масової втрати роботи вчителями стане саме демографічна ситуація. Це значно більша загроза, ніж будь-які наслідки реформи. Річ у тім, що пік народжуваності в Україні припав на 2011–2013 рр. Після цього розпочався спочатку поступовий, а згодом – катастрофічний спад. До того ж близько 10-12% дітей виїхали за кордон. Дітей, які приїхали до нас із тимчасово окупованих територій, значно менше за тих, хто виїхав. Тож про жодне «заміщення» чи компенсацію втрат не йдеться.

Водночас розрахунки Міністерства освіти і науки показують, що у потужних ліцеях із великою кількістю класів створюється значно більше вчительських ставок. Це пояснюється тим, що класи з наповненістю 16 учнів легше ділити на групи, що створює додаткове навантаження для педагогів. Зважаючи на нові вимоги до вчителя, думаю, що ми ще будемо шукати фахівців, які погодяться викладати в таких умовах. Для маленьких ліцеїв це стане справжньою проблемою. Через невелику кількість дітей педагоги не зможуть там працювати на повну ставку, їм не вистачатиме навантаження.

Я аналізував розрахункові таблиці, і там колосальна відмінність у цифрах. Коли ліцей розрахований лише на один клас, навантаження становить приблизно шість учительських ставок. А коли на паралелі є чотири класи – це вже 38 ставок. Це ще один аргумент на користь великих закладів.

Ключ до популярності професійної освіти

– Реформа поділяє старшу школу на академічний та професійний напрями. Як планується популяризувати професійну освіту, щоб її сприймали як престижний шлях до кар’єри, а не як «запасний варіант» для тих, хто не потрапив до профільного ліцею?

– Нам потрібно нарешті позбутися стереотипу, ніби професійно-технічна освіта – це «запасний» вибір. Ми кардинально змінюємо підходи. По-перше, усі професійно-технічні заклади стануть професійними коледжами. Незалежно від того, чи готує заклад молодшого бакалавра, чи надає робітничу професію, він матиме статус коледжу.

По-друге, змінюється саме освітнє середовище. Вже є чіткі рекомендації щодо того, як мають виглядати сучасні простори. Навчальні кабінети та лабораторії у них буде обладнано на такому ж високому рівні, як і в академічних ліцеях.

Програми також зміняться відповідно до компетентнісного підходу НУШ. Головна відмінність в тому, що більшість предметів будуть інтегрованими. Це дозволить вивільнити час для ґрунтовної професійної підготовки. Учень має не просто вивчити фізику та інші предмети для отримання атестата, а й паралельно здобути диплом.

Ці заклади будуть потужними, із сучасними професіями та стипендіями. Власне, перед дев’ятикласником постане вибір: де саме продовжити навчання? Або обрати три роки за інтегрованими програмами, здобути фах і стати «вільною людиною», готовою до роботи. Або ж піти шляхом поглибленого навчання: три роки в академічному ліцеї, потім три роки бакалаврату та ще півтора – магістратури. А якщо йдеться про медичний університет, то додайте ще й інтернатуру – і ви отримаєте професію лише через шість, а то й дев’ять років. Саме тому між коледжами та ліцеями також точитиметься серйозна конкуренція за кожного учня.

Важливо наголосити, що вступ до професійного коледжу – це шлях, що відкриває безліч можливостей, зокрема, й продовжити навчання у закладах вищої освіти.

– Чимало батьків учнів, котрі навчаються за старою програмою хвилюються, що їхні діти не зможуть довчитися у «рідних» школах. Чи дійсно таким старшокласникам доведеться завершувати своє навчання уже в академічних ліцеях?

– Це болюча тема, яка неабияк хвилює батьків, тому ми спільно з органами управління освітою в територіальних громадах працюємо над цим питанням. Наша мета – зробити перехід максимально безболісним. Наразі шукаємо рішення, щоб діти могли спокійно довчитися у своїх закладах, і щоб ані вони, ні їхні батьки не відчували дискомфорту. Ті, хто планує чи бажає перейти до іншого закладу, мають таку можливість. Для решти ми моделюємо «дорожні карти» та шукаємо оптимальні виходи. Ці механізми непрості, але цілком реальні.

Я переконаний, що в кожній громаді це питання вирішуватимуть за власним сценарієм. Наприклад, там, де є потужний заклад профтехосвіти, ситуація простіша, бо зазвичай 70–80% випускників 9-х класів і так обирають цей шлях. У громадах, де таких закладів немає, маємо велику кількість десятикласників, що потребує іншого підходу.

Ціна відтермінування

– Нещодавно Івано-Франківська міська рада звернулася до МОН із пропозицією призупинити реформу. На думку депутатів, вона ускладнює доступ до освіти для тисяч українських дітей і перекладає фінансове навантаження на місцеві громади. Схоже звернення підтримала й обласна рада. Як Ви прокоментуєте таку позицію?

– У депутатів можуть бути власне бачення чи політичні мотиви, але технічно не бачу можливості зупинити цю реформу. Що ми маємо сказати майбутньому десятикласнику: «Забудь усе, що ти вчив за програмою НУШ! Ось тобі старий підручник і стара програма – повертайся до вивчення колишніх предметів?».

Так, існують певні незручності: доїзд, проживання в пансіоні чи відсутність ліцею безпосередньо у вашому населеному пункті. Але подивімося на це інакше. Коли людина хоче стати перукарем чи журналістом, вона все одно їде вчитися туди, де дають цей фах. Дитина має зробити цей перший крок і поїхати в той ліцей, який у межах кластера пропонує відповідну програму та профіль. Підхід змінюється, він вимагає певних зусиль, але, зрештою, це робиться для поліпшення якості освіти.

Звісно, ми можемо прийняти будь-яке звернення, але як це реалізувати на практиці? Відтермінувати реформу – означає забрати у дитини шанс навчатися за новими програмами. Я переконаний, що варто нарешті відокремити популізм від реальних кроків. Якщо ми щось пропонуємо відкласти, то маємо пропонувати й конкретні механізми.

Зупинка процесу, на мою думку, нашкодить і дитині, й усій системі освіти. Адже коли ми нарешті завершимо цю перебудову, нова система подолає хронічні проблеми: розвантажить учнів від зайвих предметів, а також значно покращить профорієнтацію та профілізацію навчання.

– Які наслідки матиме пауза в реформі на цьому етапі для системи освіти в довгостроковій перспективі?

– Депутатам варто бути послідовними. Якщо ми відтермінуємо реформу, то давайте відмовимося і від коштів на модернізацію кабінетів. Адже ми оновлюємо їх не просто так, а саме для профільного вивчення хімії, фізики чи біології. Якщо не збираємося впроваджувати поглиблене вивчення предметів, то тоді не берімо всі 100% субвенції.

Я розумію таку реакцію, адже непопулярні кроки завжди даються важко. Проте вирішити цю проблему можна лише через відверту й чесну комунікацію з батьками. Ми маємо говорити про переваги реформи, про майбутні успіхи дітей та їхню конкурентоспроможність. Натомість нині дискусію штучно зводять до тез про «руйнування шкіл», «занепад сіл» чи «вчителів без роботи». Бачимо політичну складову у рішеннях, коли ухвалюють відповідні заяви, а паралельно все ж таки проводять підготовчі роботи, беруть участь в експериментальних проєктах і готуються до впровадження реформи.

Перехід від «знаннєвої» школи до школи компетенцій потрібно завершити. Лише коли діти, які пішли в перший клас НУШ, закінчать дванадцятий, зможемо робити ґрунтовні висновки. Зупинятися на півдорозі – це вкрай безвідповідальний підхід, адже в нашій історії й так надто багато незавершених реформ.

Якщо ми поставимо реформу на паузу, то й надалі залишатимемося в освітньому полі росії та білорусі з їхньою «одинадцятирічкою» та іншими пережитками. Натомість наші діти, які сьогодні живуть і навчаються в країнах Євросоюзу, на власному досвіді знають, що для вступу до тамтешніх університетів необхідно мати дванадцятирічну освіту. Це фактично обмежує права наших дітей на здобуття вищої освіти за кордоном.

– Є побоювання, що 2027 рік стане «шоковою терапією» для вітчизняно

– У чому саме проявляється «неготовність»? Насправді йдеться про страх перед непопулярними рішеннями, про те, що в маленькому селі більше не буде старшої школи. Але що ми бачимо сьогодні? Вісім учнів у десятому класі, десять – в одинадцятому. Ми ж говоримо про те, що дітям потрібна соціалізація, вміння працювати в команді, повноцінне шкільне життя у великих колективах. Зрештою, щоб просто зібрати футбольну команду, потрібна певна кількість людей, а тут зовсім інша реальність. Коли ми відвідуємо закордонні школи, то захоплюємося тим, що там є власний театр, хор чи потужна спортивна секція. Чи можливо це реалізувати у маленькому ліцеї? Ні, неможливо. Тому наша мета – не просто оновити обладнання, а змінити саму функцію школи.