Кілька тижнів усі ключові гравці в українському політичному полі перебували в певному збудженні, бо йшлося про зміну складу Кабінету міністрів. А це означало насамперед можливість для когось отримати посаду міністра, для когось – мати свою людину на цій посаді або хоча б на посаді заступника міністра чи іншого, більш чи менш важливого, чиновника. Потрібно віддати належне чинній владі, бо, інтригуючи всіх можливим призначенням керівником уряду «старого кадра» Сергія Тігіпка, насправді на цю посаду В. Зеленський запропонував тепер уже колишнього чільника Івано-Франківської ОДА та міністра розвитку громад і територій Дениса Шмигаля. Погодьтесь: кар’єра карколомна. Лише пів року – головою обласної адміністрації далеко не провідної області та місяць на посаді віце-прем’єра. І відразу – в прем’єри.
Нагадаємо також і про інших новопризначених міністрів та тих, хто залишився на своїх посадах. Дмитро Кулеба, котрий був віцепрем’єром з європейської інтеграції, у новому уряді помінявся місцями з тепер уже колишнім міністром закордонних справ Вадимом Пристайком. Михайло Федорів зберіг за собою посаду віцепрем’єра та міністра з цифрової трансформації. Новим міністром оборони став Андрій Таран. Олексій Резніков став віцепрем’єром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Незмінним міністром внутрішніх справ залишається Арсен Аваков. Тимофій Милованов, котрий очолював Міністерство з розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, від запропонованої посади відмовився. Оксану Маркарову на посаді міністра фінансів замінив Ігор Уманський. Новим міністром соціальної політики обрано Марину Лазебну. Міністром розвитку громад і територій став Олексій Чернишов. Міністерство охорони здоров’я очолив Ілля Ємець, Міністерство у справах ветеранів – Сергій Бессараб, створене знову Міністерство молоді та спорту – Вадим Гутцайт. Міністром інфраструктури залишився Владислав Криклій, як і міністром юстиції – Денис Малюська. Міністром Кабінету міністрів став Олег Немчінов.
Тим часом вакантними залишилися ключові міністерства – економічного розвитку, сільського господарства, енергетики, культури, освіти.
Що стосується причин зміни складу уряду, то нині не бракує різних версій – від падіння рейтингів чинної влади до намагання олігархів призначити на посади потрібних людей. Прикметно, що навіть голову уряду Дениса Шмигаля різні «екперти» записують у підконтрольні як Рінату Ахметову (на тій підставі, що він певний час очолював Бурштинську ТЕС), так і Ігореві Коломойському (на підставі добрих стосунків з Ігорем Палицею, який точно близький до олігарха). Хоча, видається, річ насамперед у поганих справах з українською економікою. Скажімо, коли свого часу призначали прем’єром Олексія Гончарука, його запал та обіцянку домогтись 40-відсоткового зростання валового внутрішнього продукту протягом п’яти років вважали певним нахабством. Однак уже незабаром, коли затверджували черговий кошторис країни, стало зрозуміло, що обіцянки залишаться порожніми.
Далі ми мали падіння того ж таки ВВП у четвертому кварталі минулого року, падіння промислового виробництва уже протягом тривалого часу, істотне невиконання бюджету країни насамперед через недобір коштів на митниці. Було також нерозуміння ситуації із медичною реформою, якої нині бояться як потенційні пацієнти, так і самі лікарі, пересторог щодо закриття туберкульозних, психіатричних та шкірно-венерологічних лікувальних закладів і т. д. Тож запитань до уряду ставало все більше, а відповідей на них не було. Тому намагання Президента В. Зеленського в такій ситуації змінити уряд виглядає цілковито вмотивованим.
Що стосується версій на кшталт того, що у такий спосіб Президент намагається скинути на колишніх урядовців весь негатив та покращити свій рейтинг, то, видається, тут політологи намагаються оцінювати позасистемну владу за звичними мірками. Як на мене, для людини, котра запевнила, що йде лише на один термін із наміром покращити ситуацію в країні, а саме так стверджував свого часу Зеленський, рейтинги взагалі не мають бути предметом особливого зацікавлення. Найімовірніше, йдеться про те, що осяжний результат реформ владі потрібен уже тепер. І стосується це не лише самопочуття українців та товщини їхніх гаманців, а також і обіцянок про гучні кримінальні справи. Саме тому наступною «жертвою» глави держави та більшості у Верховній Раді став генпрокурор Руслан Рябошапка.
Нині політологи й журналісти намагаються зрозуміти курс, який буде провадити новий уряд, виходячи із висловлювань глави Кабміну та міністрів на різних ток-шоу. Однак приклад із водою для Криму, яку спочатку начебто прем’єр був не проти постачати, а потім дезавуював свої слова, свідчить, з одного боку, про певну недосвідченість Шмигаля у загальноукраїнській політиці, а з другого – про те, що, найімовірніше, він буде виконувати ті завдання, які перед ним ставитиме Президент. Бо після відставки уряду Гончарука всі, здається, розуміють, що у такий самий спосіб може бути змінено і новий уряд. Наразі ж залишається незрозумілим, яким чином відбуватимуться реформи в Україні, коли ключові міністерства, котрі, власне, і потребують найбільшої уваги, нині залишились без чільників. Тому, аби розібратись, що буде далі, слід дочекатись нових призначень в уряді.
