23 червня колектив відділення невідкладної екстреної медичної допомоги Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні відзначає 10-річний ювілей від дати його створення. «Галичина» за 21 березня цього року вже писала про особливості діяльності, про будні та свята цього медичного форпосту обласного центру Прикарпаття. Відкрите 2014-го на базі тодішнього приймального відділення ЦМКЛ, ВНЕМД стало чи не першим у західному регіоні України підрозділом медицини невідкладних станів, сформованим за взірцем розвинутих країн, за європейськими стандартами. Сюди, як і доти, й далі надходили всі хворі, котрих ургентними днями привозили карети швидкої допомоги, чи які самі прибували за направленням із поліклініки, маючи потребу в лікуванні в умовах стаціонару, але приймали їх тут уже за якісно іншою методологією. Відтоді у відділенні істотно розширили спектр послуг, досягли належного для того рівня технічного забезпечення, здійснили чималий поступ у запровадженні новітніх технологій, фахово підвищили добротність обслуговування пацієнтів...

– 10 років – це немало-небагато, а таки значний відтинок часу, десята частина сторіччя, – розповідає завідувачка відділення невідкладної екстреної медичної допомоги ІФЦМКЛ Іванна ДИДИК. – Для мене цей ювілей знаковий і тим, що 10 вересня 2024-го мине 10 років, коли я сама вперше прийшла на роботу в оновлене ВНЕМД як лікар-анестезіолог. Вважаю, що цей момент у моїй долі послужив для мене поворотним пунктом у житті. Бо хоча потім я працювала у відділенні анестезіології ЦМКЛ, все одно різні питання часто приводили мене саме сюди, доки, врешті, я не очолила відділення.

За це десятиріччя, як ми днями підрахували, до нас по допомогу звернулося майже 170 тисяч осіб, з яких до 70 відсотків було шпиталізовано. То порівняно велика кількість пацієнтів, і щороку спостерігається тенденція до збільшення їх числа. Правда, були періоди, зокрема під час пандемії коронавірусу, на початку великої війни в Україні, коли ми фіксували ситуативне зменшення напливу хворих. Адже в першому випадку багато хто боявся звертатися до лікарні, аби не набратися «ковіду», а в другому – попервах, після 24 лютого, чимало наших краян повиїжджали було за межі області й держави.

Зрештою, у «ковідний» період і в ЦМКЛ багатьох хворих не приймали, оскільки як наше відділення, так і інші підрозділи лікарні перетворили було на лікувальні структури того самого інфекційного профілю… Втім, упродовж останніх двох років спостерігаємо істотне зростання кількості хворих, які надходять до нас, зокрема орієнтовно на дві тисячі пацієнтів на рік.

Спершу відділення працювало в дещо іншому форматі, було меншим за площею – лише з кількома робочими приміщеннями: для прийому хворих і первинного обстеження. Але вже тоді воно функціонувало не як приймальне відділення, як звикли всі думати, а як модерне медичне утворення. Втім, досі борюся зі стереотипним уявленням про ВНЕМД як про приймальний покій (саме слово яке!) серед персоналу й пацієнтів. Пора забути той стереотип у розумінні-трактуванні функцій нашого відділення. Треба викорінювати радянщину зі своїх голів – ідемо ж у ногу із цивілізованим світом, по суті, перебуваємо на вістрі життя в Україні, тож і маємо говорити не так, як було в минулому, а так, як має бути, як є у розвинених країнах, а тепер уже і в нас.

Недавно побувала в США – мала можливість побачити, як там усе облаштовано в таких закладах, як наш. Тож пишаюся тим, що працюємо на такому самому рівні, як там. Ми надаємо медичні послуги дуже хорошої якості, наш колектив розумний, у нас комфортно пацієнтам…

Власне, ми завжди до цього прагнемо і постійно вдосконалюємося в тому. Як підсумок, за 10 років зробили велику й гарну роботу. Від самого 2014-го відділення поступово розширювалось. А водночас змінювалося-модифікувалося, поки поступово не набуло тих форми і змісту, якими зазвичай є аналогічні структури за кордоном – у клініках розвинених країн. Як склалося, що ми зробили такий ривок уперед? Заслуга в тому директора ЦМКЛ, а тоді головного лікаря установи Тараса Масляка, котрий часто бував як у відомих міжнародних медичних центрах, так і в клініках сусідніх країн, переймав їхній досвід, і далі провадить таку діяльність. З його ініціативи свого часу ЦМКЛ почала тісно співпрацювати з повітовою лікарнею в Бая Маре (Румунія), і наше відділення залучили до реалізації транскордонного румунсько-українського проєкту, що його виконували коштом відповідної програми Євросоюзу. У складі делегації ЦМКЛ я й мої колеги не раз бували там як на стажуванні, так і в ключі обміну досвідом.

Власне, наше ВНЕМД і створено на взірець такого самого відділення в лікарні Бая Маре. Звісно, повторюю, попервах воно було меншим, ніж тамтешнє, і яким є зараз. Але за структурою – тотожне. Зокрема вже з моменту відкриття у ВНЕМД функціонували і протишокова палата – ще не повноцінне реанімаційне відділення, але вже його зародок, й УЗД-кабінет, і лабораторія. Тобто все було в одному відділенні, й наші пацієнти мали порівняно повний спектр, так би мовити, дошпитального обслуговування – від визначення діагнозу до надання належної первинної і швидкої медичної допомоги в екстрених випадках.

Тобто, повторюю, це вже не було суто приймальне відділення, де відвідувачів лише приймали й розподіляли у лікувальні підрозділи ЦМКЛ. Тут уже оглядали-обстежували пацієнтів, визначали, чи справді доцільно їм, як мовлять, лягати в лікарню, чи, може, ліпше лікуватися амбулаторно, а то й суто в домашніх умовах. І так й досі ми самі в межах нашого ВНЕМД не лише консультуємо всіх, хто надходить до нас, а й вирішуємо, що далі робити з кожним зокрема. А це дуже добре, бо ж не всіх, хто прибуває до нас, слід обов’язково шпиталізувати. Такий підхід, такий, образно кажучи, відбір хворих зменшують навантаження на систему охорони здоров’я ЦМКЛ загалом і її стаціонарів зокрема.

2021-го ж у рамках президентської програми «Велике будівництво» ВНЕМД знову розширили, модернізували-модифікували – відкрили в ньому гіпсово-перев’язочний кабінет та операційну за принципом «хірургії одного дня», палату інтенсивної терапії на шість ліжок, ввели до його штату своїх анестезіологів, лікарів медицини надзвичайних ситуацій, тобто воно стало таким, яким і є нині.

Звісно, відтоді довелося пережити різні метаморфози. Скажімо, у часи коронавірусної пандемії відділення було цілковито перепрофільовано в одну велику палату інтенсивної терапії – лише для «ковідних» хворих, а інших не приймали. Й без них у нас постійно перебувала просто величезна кількість пацієнтів – і то здебільшого вкрай тяжких реанімаційних – бувало, по дві-три доби ми звідси не виходили. Накопичили просто гігантський досвід боротьби з інфекційними захворюваннями та важкими наслідками для здоров’я людей, заражених вірусом в умовах пандемії.

Велика війна, яка триває, – це знову й повсякчас нові виклики, бо, по-перше, пацієнтів різко побільшало за рахунок внутрішньо переміщених осіб, і це було для нас істотним навантаженням, оскільки число персоналу ВНЕМД не зростало, а навпаки, дещо й поменшало, тому що й наші краяни, в тому числі й наші колеги, своєю чергою втікали від війни… Але ми впоралися з тими тенденціями, і вже за кілька днів призвичаїлися до таких обставин, виробили собі схему роботи в нових умовах. Зрозуміло, що складно й важко, але в нас немає іншого виходу, крім як працювати з оптимізмом...

Невеличкий екскурс у дещо глибшу історію нинішнього ВНЕМД – часи, коли воно ще було таки приймальним покоєм ЦМКЛ – пропонує принагідно здійснити Олена ХАБЕР, котра очолювала його у 2014–2022 рр. До речі, в січні сповнилося 30 років, відколи вона незмінно працює в цьому підрозділі лікарні – і від початку, як і тепер, на посаді лікаря-терапевта.

– Тобто починала працювати ще тоді, коли відділення розташовувалось, як хтось із читачів «Галичини», можливо, пригадує, у підвальному приміщенні лікарні, – розповідає пані Олена. – 2008-го ми звідти перебралися на перший поверх того корпусу, в якому нині розташована консультативна поліклініка ЦМКЛ. Розмістилися там лише у трьох кабінетах і приймали всіх підряд – і планових, і ургентних хворих…

А коли переїхали сюди, у просторіше приміщення, й розпочали працювати в новому статусі – як, нагадаю, відділення невідкладної екстреної медичної допомоги, – то майже відразу зрозуміли, що все одно потрібно ще більше розширюватися. Потік хворих зростав, причому нашим відвідувачам, хто коли і в який спосіб до нас не потрапляв, сподобалося, що все необхідне для їх обстеження й діагностування, надання їм нагальних чи первинних лікувальних послуг – в одному місці. Через рік-два питання розширення вже було головним на порядку денному функціонування відділення.

2021-го ми досягли того, що медичне обслуговування у ВНЕМД стало універсальним. Ми тоді функціонували, так би мовити, як держава в державі, як окрема невеличка, але цілком самодостатня клініка у стінах ЦМКЛ. Наші пацієнти вже нікуди не мусили ходити чи їздити на додаткові огляди чи процедури. Рентген, УЗД, медична лабораторія, операційна, реанімація з відповідними спеціалістами – все було локалізовано в нас. Та інша річ, що через воєнні обставини ми змушені були дещо ущільнитися. Скажімо, поза стінами ВНЕМД тимчасово опинилися рентген-кабінет, операційне й гіпсо-перев’язочне відділення. Та віримо, що з часом повернемо собі можливість надавати й такі послуги. Зостається чекати…

Співробітниця відділення Надія ВОВК працює на посаді старшої медичної сестри приймального відділення із 2012-го, а в самій його структурі– з 1996 р.

– На час дії «Великого будівництва», – пригадує вона, – у медичній сфері держави акцентували на необхідності сформувати в українських лікарнях ВНЕМД за єдиним європейським взірцем, які скрізь працювали би в однакових форматі, умовах, за тотожними стандартами, з рівним обсягом препаратів, обладнання, техніки тощо. Отож на 2014-й ми стали чи не одним із перших таких сучасних відділень невідкладної допомоги в усьому західному регіоні України. І до нас прибували делегації з різних областей, аби переймати цей передовий на той час досвід. Навіть з Києва приїжджали. Були всі здивовані тим, що звичайна лікарня у невеликому провінційному місті змогла досягти такого.

Чим же ми відрізнялися від аналогічних медичних закладів в інших регіонах, де й далі функціонували приймальні покої? Не лише відповідними кабінетами різного медичного профілю, а й сучасною апаратурою: все у нас було нове й досконале, все було зроблено для забезпечення якнайвищої ефективності нашої роботи. Та найголовніше, на чому варто ще раз наголосити, в чому сенс відділення невідкладної допомоги, – опинившись у нас, пацієнт одразу отримує відповідне обстеження й одночасно невідкладну допомогу, а в разі потреби призначаємо й первинне лікування. Тобто ми не втрачали дорогоцінний час – мовляв, проведемо обстеження хворого, а відтак, вже у профільному відділі, йому пропишуть лікування. Ми самі й одразу робили все на відповідному рівні. І це було для наших колег з інших регіонів справжньою дивиною, навіть сенсацією.

Аби досягти такого медичного рівня, лікарі й медсестри відділення часто проходили стажування за різними спеціалізаціями – з терапії, анестезіології – і не лише в Румунії, а й у Польщі, Німеччині, США, Іспанії. І не завше це були стажування коштом лікарні чи міського бюджету. Дуже часто наші лікарі самостійно оплачували свої закордонні студії заради підвищення власної кваліфікації, задля професійного зростання. Правда, «сприяли» їхній самопожертві й чимало бюрократичних питань, які ускладнювали процедуру оплати за те навчання на рівні юридичних осіб, простіше було робити це самотужки…

Відверто і щиро скажу: якби мені 10–15 років тому хтось сказав, що наше відділення так розшириться, так виросте, не повірила б. Утім, поступ триває. Щомісяця, щотижня апробуємо у своїй роботі щось нове. Варто наголосити у цьому ключі й на особливостях медичних сестер нашого ВНЕМД. Загалом медсестер колись розділяли за спеціалізаціями, профілями. Були, скажімо, операційна, постова, маніпуляційна медсестри. Наші ж сестри медичні – фахівці універсальні. З часу відкриття оновленого відділення кожна з них виконувала все, що було потрібно в той чи інший момент її праці, – робила перев’язку чи кардіограму, асистувала хірургові чи провадила реанімаційні заходи… Ми й доти запроваджували в медсестринську практику все нове, що з’являлося у світі в такій справі, – переймали, випробовували, бралися застосовувати.

Це потім значно полегшувало роботу медсестер, підвищувало її якість та ефективність, хоча попервах доводилося долати стереотипи, переучуватись. Але тепер, скажімо, ніхто з нашого молодшого медперсоналу не боїться, наприклад, ставити периферійний катетер. Був у діяльності відділення період, коли ми всіх випускниць медучилища, котрих брали на роботу, спершу відряджали на тиждень-другий попрактикуватися до нашого реанімаційного відділення. Там вони у стислі терміни ставали універсальними фахівчинями… Добре, коли на практику, на чергування медсестри й інтерни приходять до нас, бо такого досвіду, як тут, більше ніде не набудуть.

Саме наші медсестри виконують для пацієнтів, яких вирішено шпиталізувати, всю підготовчу роботу. В результаті ті надходять до профільних лікувальних відділень, уже «оснащені», наприклад, внутрівенними катетерами, готовими до крапельниць, кисневих інгаляцій, інших відповідних процедур. Це зменшує навантаження на персонал тих підрозділів лікарні, куди проляже маршрут того чи іншого пацієнта...

«То така наша співпраця з більшістю лікувальних відділень ЦМКЛ, і це дуже добре для хворих, – продовжує думку колеги Іванна ДИДИК. – Зрештою, то спільна робота, бо про кого маємо думати насамперед? Та лише про пацієнта – щоби з кожним було все зроблено індивідуально, оперативно, кваліфіковано. Щоб він був задоволений усім – від обслуговування в нас до транспортування у стаціонар. Аякже, медиків оцінюють за пацієнтами. І для нас дуже важать довіра людей, їхнє бажання прийти й працювати разом з нами над поліпшенням свого здоров’я. А це можливе, якщо люди знають, що медичні послуги в нас добротні, що робимо все для якнайшвидшого одужання хворих із будь-якими діагнозами.

До речі, колишні наші пацієнти досить часто навідуються в гості. Особливо жінки. І не лише, коли свято. А так, мовляв, просто йшла-їхала мимо, глянула-згадала й завернула експромтом… І це чудово. У XXI столітті пацієнти не мають боятися лікарів, і ми маємо дружити з ними. Власне, це найкраще свідчення добротності наданої в нас медичної допомоги, коли недавні пацієнти чи їхні родичі повертаються сюди, щоб подякувати нам, пообнімати нас. І в них немає страху лікарні – цей стереотип теж вдається долати. Люди мають почуватися легко й невимушено у стінах не лише нашої лікарні, а в будь-якому закладі охорони здоров’я. Розумію, що досягти цього нелегко, але наш обов’язок максимально полегшити їхню психоемоційну напругу, викликану перебуванням у лікувальному закладі. Так має бути, і ми над цим працюємо, завдяки чому й маємо багато друзів серед колишніх пацієнтів…

Отже, попри всі проблеми нашого часу ми розвиваємося, й це дуже добре. Зокрема саме на базі нашого ВНЕМД у ЦМКЛ було запущено недавно новий медичний профіль – трансплантологію. Перше й наступні посмертні донорства в лікарні починалися з нашого відділення, і тут же в партнерстві з лікарями інших відділень організували роботу із започаткування трансплантології. Завдяки цьому вже чимало людей отримали у ЦМКЛ нове життя.

У наших планах – ще більше розширити відділення НЕМД. Скажімо, прагнемо зробити просторішим наше оглядово-консультаційне приміщення. А також відкрити дитячий куточок. Оскільки до нас часто звертаються разом із пацієнтами і їхні родичі з дітками, і їм інколи доводиться довго чекати на результати обстежень їхніх рідних, родичів, а дітям стає нудно, то їх можна було б тут залишати й чимось зацікавити.

Є у планах і відкриття відповідно оснащеної консультативної кімнати – для спілкування хворих із лікарями тет-а-тет, щоб за потреби максимально комфортно зберігати лікарську таємницю…

Наш колектив молодий, прогресивний, перспективний. Часто кажуть, що молоді фахівці не дуже мудрі, бо не мають досвіду… Але в нас усе поєднано: й молодечий ентузіазм, і глибокі знання досвідчених співробітників. Так завжди було. Тішуся тим, що хоч інколи хтось покидає відділення, а нова людина приходить на його місце, наш колектив зостається загалом дружнім і діє як одна злагоджена команда.

Радію з того, що порівняно з тим часом, коли я вперше сюди прийшла на роботу, відділення значно виросло у плані технічного оснащення, здатності до моніторингу, кваліфікації його лікарів та медсестер, бажання й мотивації персоналу щодо постійного фахового самовдосконалення… Це мені дуже подобається й слугує одним із чинників, аби щодня приходити на роботу, попри всю її важкість, у належному настрої. Це допомагає бути повсякчас зібраною – дуже добре працювати з такими людьми. Бажаю ще не один ювілей ВНЕМД зустріти разом з ними».