Троє прикарпатських педагогів увійшли до 50 найкращих учителів за версією премії «Global Teacher Prize Ukraine-2025» («GTPU»), яку часто називають «педагогічним оскаром». Юрій Пахомов, Марія Бабак та Ольга Сербін – імена зірок української педагогіки, які демонструють на уроках високу майстерність та безмежну любов до своєї справи. Їхні історії – це приклади відданості, інновацій та натхнення, які надихають не лише своїх учнів, а й колег по всій Україні.

Марія Бабак: Українська література – це не лише про трагедію, а й про перемогу життя над трагедією

Учителька української мови і літератури Івано-Франківського наукового ліцею ім. Миколи Сабата Марія Бабак вже вдруге входить до «п’ятдесятки» найкращих вчителів за версією «GTPU». Зізнається, що емоції зовсім інші, ніж першого разу, бо, крім переживань, є і глибоке відчуття відповідальності. І зауважує, що знову стати частиною цієї премії її спонукало бажання показати нову сторінку своєї професії.

«Вчитель постійно змінюється, зростає разом із дітьми, і цього року мені хотілося поділитися новими освітніми ідеями, проєктами, досвідом, який, можливо, надихне когось іще, – каже вона. – Я не сприймаю участь у конкурсі, як гонитву за нагородами. Для мене це – про можливість голосно сказати: українська школа живе, дихає, розвивається, і в ній є місце для інновацій, творчості та мрій».

Для М. Бабак – це не просто номінація, а глибокий особистий та професійний досвід, який змінив її сприйняття себе як учителя. «Премія подарувала мені насамперед відчуття належності до великої спільноти українських педагогів, які не бояться мріяти, шукати нове й рухати освіту вперед, – підкреслює моя співрозмовниця.

Педагогиня переконана, що вчителям не варто залишатися осторонь конкурсів та фахових змагань, бо вони – це майданчики росту, які змушують виходити з зони комфорту, переосмислювати свою роботу, шукати інновації, розвивати комунікацію й лідерство. Крім того, такі платформи дають унікальний ресурс – енергію колег, обмін ідеями, підтримку, яка підживлює в моменти професійної втоми.

За словами пані Марії, ідеальний учитель – це не той, хто знає всі відповіді, а той, хто вміє разом із дітьми ставити правильні запитання.

«Для мене ідеальний педагог – це людина, яка одночасно є ліхтарем і дзеркалом: ліхтарем, що освітлює шлях у світ знань, і дзеркалом, у якому учень бачить власний потенціал. Це той, хто не сварить за помилку, а перетворює її на сходинку для розвитку; хто вміє поєднати строгість із теплом, а вимогливість – із вірою в кожну дитину, – зауважує вона. – Я переконана, що сучасний учитель має бути не лише носієм знань, а й провідником у світ критичного мислення, емоційного інтелекту та творчої сміливості. Чи прагну я бути таким учителем? Так, щодня. Але водночас я розумію: «ідеальний учитель» – це не вершина, на яку можна піднятися раз і назавжди. Це шлях, який не закінчується».

«Запалювати вогонь пізнання і не гасити його навіть тоді, коли довкола темрява», – так звучить професійне кредо М. Бабак, яка вірить, що вчитель не просто передає знання, а змінює траєкторію життя дитини, відкриваючи для неї двері, про які вона навіть не здогадувалася. А ще для неї кожен урок – це не просто розділ підручника, а зустріч із особистістю, яка завтра творитиме країну.

На думку вчительки, всі закиди про те, що українська література сумна, трагічна і не цікава – від невміння її відчувати, тому дуже важливо знайти «свої» твори, відчути їх не як «обов’язкову програму», а як живу розмову з автором, і тоді читачеві відкриється зовсім інша література: смілива, красива, дотепна й безмежно життєва.

«Наша література народжувалася з історії, в якій було багато випробувань, боротьби і втрат. Вона – дзеркало нації, яка століттями виборювала право на життя, мову, пам’ять. Але хіба не так само сумні сторінки має будь-яка література, яка чесно розповідає про шлях свого народу? І якщо уважно вчитуватись, у цих «трагічних» рядках живе не лише біль, а й неймовірна сила духу, гідність і незламність. Часто людям здається, що література сумна, бо вони звикли бачити лише поверхню – трагедію без катарсису. Але варто лише трішки відкрити «другу половину» цієї скарбниці – і ми побачимо, наскільки українська література багатоголоса, дотепна, грайлива, модерна. У ній – і драма, і гумор, і кохання, і сила духу. У ній – саме життя, яке ніколи не буває одноманітним. Завжди кажу своїм учням і тим, хто сумнівається: українська література – це не лише про трагедію, а й про перемогу життя над трагедією», – вважає педагогиня.

Якщо пані Марія переможе в конкурсі, то спрямує мільйон гривень преміальних на створення інтерактивної освітньої платформи, яка поєднає українську мову та літературу, сучасні цифрові технології й культурний контент.

«Я бачу її як живий простір для учнів, де класична й сучасна українська література «оживатиме» через мультимедійні інструменти, симуляції, ігрові методики та аналітичні практикуми. Це буде не просто дистанційне навчання, а занурення в сенси, історії та емоції, які формують українську ідентичність. Для мене важливо, щоб кожна дитина, незалежно від того, де вона проживає, – у великому місті чи в маленькому селі – отримала доступ до якісної освіти, до вчителя, який надихає, та до середовища, що виховує критичне мислення й національну свідомість, – каже вона. – Моя мрія – створити освітній хаб нового покоління, який стане інвестицією в майбутнє країни, бо саме сьогодні ми закладаємо підмурівок перемоги у війні й у культурному сенсі – через розумних, свідомих і натхненних дітей».

Юрій Пахомов: Щоб зайти в зону росту, треба вийти з зони комфорту

До списку 50 найкращих вчителів за версією «GTPY» учитель хімії Івано-Франківського ліцею №24 та Українського ліцею Монтессорі Юрій Пахомов також потрапляє не вперше. Зізнається, шо емоції такі ж, як і торік.

«Кожного разу, наче вперше: трішки не віриться, трішки приємно, що дали високу оцінку моїй роботі. Це приємно, бо вчительська праця не завжди отримує належне визнання, – зауважує мій співрозмовник. – Щоб увійти в зону росту, треба вийти з зони комфорту. І щоб це не виглядало лицемірно, що я дітей спонукаю до діяльності, а сам сиджу і нічого не роблю, то беру участь в різних конкурсах, преміях і показую власним прикладом, що потрібно рухатись і щось робити».

Відверто запитала пана Юрія: «Чи є у нього мрія – отримати статуетку переможця?». Відповідь мене не здивувала, адже вона певною мірою очевидна. Зокрема, він зауважив, що було б нечесно, якби сказав, що не прагне перемогти, але розуміє, що є інші номінанти, котрі заслуговують на перемогу, яким це потрібно, і які мають про що сказати з високої трибуни.

«Я просто звичайний вчитель звичайної школи, який любить свою роботу, – каже хімік. – Мені приємно, що я потрапив до «п’ятдесятки» вже вдруге. Мені буде радісно і корисно поспілкуватися з іншими людьми, яких відзначили, в плані обміну думок, натхнення, і просто «потусити» в колі однодумців. Перемога – це, звісно, класно, але не все вимірюється перемогами. Ця премія про знайомство, спілкування, друзів, натхнення. У середовищі однодумців, розуміємо, що за нами майбутнє держави, дітей, тому що саме ми виховуємо наступні покоління». 

Ю. Пахомов цього року посів друге місце на всеукраїнському турі конкурсу «Учитель року-2025» у номінації «хімія». Це дуже високий результат. Каже, що запорука його успіху в тому, що він не боїться випробувань і коли хтось заходить до нього на урок, щоб поспостерігати за навчальним процесом, це не викликає в нього стресу. Втім, мій співрозмовник підкреслює, що перемоги у різноманітних змаганнях чи преміях не є метою його професійної діяльності. 

Вчитель переконаний, що педагогам украй важливо брати участь у різних фахових змаганнях, адже вони дають дуже сильний поштовх для професійного та особистого розвитку.

«Для мене це має такий ефект, що я перестаю боятися говорити, виступати, бути в стресі. Це завжди підштовхує придумувати якісь нові підходи та методи, – зауважує пан Юрій. – Участь в конкурсах і преміях дає можливість прокачати свої «скіли» (з англійської вміння, навичка або майстерність, – авт.), поділитися власними надбаннями з іншими, і зрештою побудувати сильну освітянську родину. Адже нині ми живемо в час реформ, і педагоги часто почуваються збентеженими, бо не завжди знають, що робити. Та працюючи спільно зможемо подолати і це».

Вибір фаху вчителя для Ю. Пахомова – не випадковий, адже він походить із династії педагогів. Зокрема, є 50-им учителем у родині. А любов до хімії йому прищепила ще у школі його бабуся – Оксана Михайлівна Гриньовська, яка викладала цей предмет у Коломийському ліцеї №1. «Я полюбив хімію і обрав її як майбутній фах, і хочу, щоб діти також її любили», – зауважує мій співрозмовник.  

Педагог є одним із співавторів підручника хімії для сьомого класу, за яким навчаються учні по всій Україні. Фішка цього навчального посібника в тому, що там фігурує в ролі своєрідного ментора такий «персонаж», як кішка Селена, котра допомагає школярам краще розуміти предмет. За його словами, вона є такою собі трабл-мейкеркою (з англійської «той, хто створює проблеми», – авт.), яка нагадує учням їх самих і показує на власному прикладі, яким чином можна уникнути або ж виправити певну проблему чи неприємну ситуацію.

«Хімія – це не тільки сторінки підручника чи вправа, – наголошує хімік. – Це історії навколо нас: цікаві випадки, халепи чи закономірності, про які ми інколи навіть не задумуємося, що це й є хімія. Саме в такому ключі ми вирішили подати навчальний матеріал. Цього року за нашим підручником уже навчатиметься восьмий клас. Також дописали посібник для дев’ятого класу, він якраз – на затвердженні у профільному міністерстві.

Пан Юрій переконаний, що ідеальний вчитель – це насамперед той педагог, який уміє підлаштовуватися до ситуації на уроці й поза ним. «Коли тільки починав працювати в школі, зателефонував своїй бабусі, і кажу їй, що мені не сподобався мій урок. А вона мені відповідає: «Якщо ти вийдеш з уроку і він тобі сподобається, це означає, що тобі пора йти з цієї професії, адже ти себе як вчитель вичерпав», – розповів він. – Усі кажуть, що хімія – дуже складний предмет. Я прихильник того, що якщо вчитель дасть відповідь на запитання дитини, яке її хвилює, і хай воно буде навіть не по темі уроку, то це заняття проведено недарма. Тому що наше завдання – не тільки передавати учням знання, а й допомагати їм реалізовувати себе».

Якщо Ю. Пахомов виграє у цій престижній премії, то її грошовий приз планує спрямувати на організацію освітнього ретриту для педагогів природничої галузі, на якому вони зможуть не лише попрацювати з психологами та опанувати техніки зниження стресу, а й поділитися з колегами своїми педагогічними ідеями.

Ольга Сербін: Коли вчителі перестають навчатися, то починають потроху мертвіти

Потрапляння до півфіналу премії «GTPU» для вчительки української мови і літератури Калуського наукового ліцею ім. Д. Бахматюка Ольги Сербін є своєрідним дебютом. Для неї участь у ній – це можливість бути поміченою та показати свої досягнення, яких у неї за роки роботи у школі чимало.

«Ніколи не мріяла про такий успіх. Просто працювала. Була здивована, коли дізналася, що потрапила до «п’ятдесятки» півфіналістів, але розумію, що цей успіх не випадковий. Я робила багато для нього: навчалася і любила те, що роблю. Але важливіше, що на цьому конкурсі хотіла показати не себе, а своїх учнів. Тож акцентувала на тому, що ми з ними зробили разом і чого досягли. Адже саме діти роблять педагогів прогресивними», – зауважує вона й додає, що це не її обрали до півфіналу премії, а її талановитих вихованців.

Окрім української мови та української літератури, Ольга Василівна також викладає й польську. Вона наголошує, що філологія – це ключ до всього. «Якщо ми не розуміємо значення слів, не читаємо, то жодне знання далі не йде, – каже педагогиня. – Мова – це те, з чого починається розвиток дитини. Тому не можна недооцінювати її знання».

О. Сербін зауважує, що прищеплювати любов до української мови сьогодні «допомагає» війна. «Ми перебудуємося на українську мову, бо війна нас змусить до цього. Це наша зброя проти ворога. Тому тут дітей мотивувати вже не потрібно. Мову вони вивчають. І ця тенденція набирає обертів», – констатує вона. А от з українською літературою, за словами вчительки, ситуація складніша, адже потрібно змінювати шкільну програму і наповнити її тими творами, котрі будуть зрозумілими і близькими для сучасної молоді.

У своїй педагогічній роботі Ольга Сербін керується простими правилами: не нав’язувати, не змушувати, не тиснути.

«Якщо дитина до чогось не має таланту або не хоче щось робити, це не означає, що вона колись цього не захоче, – наголошує вона. – Чим більший тиск, тим буде більшим опір. Треба шукати щось таке, що б вона робила охоче і з задоволенням».

Вчителька переконана, що сьогодні школа втратила монополію на знання, і розуміння цих змін вплинули і на її педагогіку.

«Тепер є репетитори, онлайн-школи, гуртки і школа вже втратила монополію на інформацію, бо дитина може черпати її будь-де. Відповідно змінилася роль школи і роль учителя, бо ми тепер не ті єдині, хто дає знання, – стверджує моя співрозмовниця. – А що таке знання? Є багато людей, які мають знання, але не мають власної думки і не знають як їх реалізувати. Тому я почала показувати дітям, як вони мають знайти себе у світі і навчаю дивитися на межі наук: мови і філософії, мови і журналістики, соціології і правознавства, тощо. Дітям це подобається, бо сьогодні жодне знання не існує ізольовано». 

Філологиня переконана, що як учням, так і педагогам потрібно брати участь у різних змаганнях, адже сьогодні недостатньо просто ходити до школи, важливо виходити зі свого комфортного середовища і розвиватися.

«Дитина завершує 11 клас і не знає, куди вступати. Чому? Не тому, що бракує інформації, а тому, що вона не бачить широти світу, – констатує вона. – Коли діти беруть участь у конкурсах, вони бачать себе з боку, порівнюють свої сильні та слабкі сторони зі суперниками. Так само і вчителі. Якби ми сиділи лише в школі та проводили уроки, то не помітили б, що відбувається навколо. А світ не стоїть на місці ні на секунду. Вчора ніколи не повториться, завтра буде інакшим, ніж сьогодні».

Моя співрозмовниця наголошує, що день, коли вчителі перестають навчатися, – це день, коли вони починають потроху мертвіти. «Ми не маємо права цього дозволити. Так, буває важко, вигоряння, низькі зарплати… Але це не має значення. Раз ми вже тут, то повинні робити свою справу, бо освіта – це інструмент, яким можна змінити світ: або покращити, або знищити», – констатує вчителька. 

Пані Ольга каже, що «Global Teacher Prize» прагне бути голосом своїх учнів, адже переконана, що дуже часто талановиті діти з невеликих міст чи сіл залишаються непоміченими.

«Але і там теж є діти, вони теж хочуть розвиватися, хочуть, щоб їх побачили, хочуть підтримки. І я буду їхнім голосом, буду говорити, що потрібно звертати на них увагу, – зауважує вона. – Дуже важливо не загубити дітей з периферії, тому що це діаманти. Вони дуже працьовиті і відповідальні. Якщо говорити про «двохсотбальників», то, як правило, вони навчаються у топових навчальних закладах, але вони є і в звичайних школах. А це ті діти, для яких освіта – шанс вирватися у світ».

Якщо Ольга Сербін стане переможницею цьогорічної премії «GTPU», то спрямує отримані кошти на створення платформи для підтримки та розвитку дітей з віддалених сіл та міст.

Торік переможницею цього конкурсу стала вчителька початкових класів Івано-Франківського ліцею №7 Леся Павлюк. Сподіваємося, що цьогоріч першість і головний грошовий приз дістануться саме номінантам з Прикарпаття. Чи потраплять вони до десятки фіналістів дізнаємося вже 1 вересня, а ім’я переможця стане відомим 4 жовтня – у Всесвітній день учителя.