У мирному житті він звичайний працівник міського комунального підприємства, а на війні – людина, яка разом із колегами будує фортифікаційні споруди на сході України. Історія Романа Орловського, майстра КП «Комфортний дім» з Івано-Франківська, – це приклад того, як звичайні українці стають частиною великої боротьби.

Роман розпочав свій трудовий шлях у комунальній сфері ще 2016 року. Тоді він працював у «Муніципальній варті» та відповідав за охорону громадського порядку. Згодом перейшов до «Комфортного дому», де й досі дбає про впорядкування Івано-Франківська. Та, попри звичайну мирну роботу, він шість разів залишав рідне місто й вирушав туди, де вирішується доля країни, – у прифронтові області.

Дорога на Херсонщину

Його перша поїздка відбулася після підриву Каховської ГЕС. Тоді разом із колегами він допомагав ліквідовувати наслідки катастрофи. «Ми знали, що правий берег Дніпра вже звільнений, тому сумнівів не було», – згадує чоловік. Там він уперше відчув, що звична робота комунальника може перетворитися на справжню місію.

Пів року під обстрілами

Відтоді подорожі на схід стали регулярними. Донеччина, Дніпропетровщина, де ворог стояв буквально за кілька кілометрів, – усюди франківці працювали на межі ризику. Найдовша ротація тривала два місяці. Загалом за час своїх поїздок Роман провів на фронтових територіях понад пів року.

Не обійшлося без небезпек. У Миколаївці на Покровському напрямку дрон скинув вибухівку просто позаду автобуса, яким група вже виїжджала з позицій.

«Дякувати Богу і нашому водієві, ми вціліли. Наступного дня побачили, що від вибуху там згорів цілий сектор», — пригадує Р. Орловський.

Подібні ситуації загартовували і робили команду ще більш злагодженою.

Люди, які не можуть стояти осторонь

Більшість його товаришів по роботі – це люди, які вже не вперше беруться за цю справу. Вісімдесят відсотків складу команди залишається незмінними. Багато хто з них має особисті втрати у війні – рідних, друзів чи близьких. Саме цей біль і усвідомлення власної відповідальності стають потужною мотивацією.

Особливо запам’ятався Роману один епізод. Коли під час обстрілу він доправляв деревину для укріплення, а керівник групи Геннадій Пономаренко буквально зупинив його словами: «Ще бракувало, щоб ти тут загинув!». Цей момент, каже Орловський, став для нього символом справжнього командного духу і відповідальності за кожного.

Від адреналіну до буднів

Порівнюючи роботу в місті та на фронтових територіях, Роман зізнається: у зоні бойового зіткнення все відчувається інакше.

«Тут ти живеш кожною хвилиною. Розумієш, що все може змінитися в будь-який момент, і водночас маєш виконати завдання з честю. Бо інакше соромно буде дивитися рідним в очі», – говорить він.

Натомість у рідному Івано-Франківську – звична суєта, планові завдання і зарплата. Але на сході, додає, робота має зовсім іншу вагу.

Готовність вирушати знову

Попри всі ризики, Р. Орловський не вагається: якщо знову буде потреба – він готовий їхати.

«Якщо з тими ж перевіреними хлопцями, то у будь-який момент. Бо якщо цього не зробимо ми, то країна може втратити території. А жити під російським чоботом – це не для мене», – наголошує Роман.

Його історія – це свідчення того, що війна торкнулася кожного. Вона змінила не тільки життя фронтових міст, а й будні тих, хто працює у звичайних комунальних службах. І сьогодні такі люди, як Роман, доводять: справжній тил починається там, де є відповідальність і готовність діяти.