Від дукачів до пацьорок, або Короткий екскурс в історію й розмаїття українських національних прикрас

Нині вишиванка знову набула неабиякої популярності й стала трендом. Та у створенні сучасного правильного національного вбрання велику роль відіграють і відповідні аксесуари. Старовинні традиційні або ж створені нинішніми майстринями прикраси неабияк підкреслюють природну вроду українок. Наші жінки завжди вирізнялися вишуканістю, стежили за модою і з особливою шаною ставилися до прикрас.

Якщо провести невеличкий екскурс в історію цих речей, то найпершими прикрасами на лебединих шиях первісних жінок були низки із кісточок ягід, овочів, зерен і навіть двостулкових молюсків. Згодом їх змінили металеві, кам’яні та скляні намиста. Ще пізніше прикраси почали виготовляти з природних матеріалів – бурштину, напівдорогоцінного каміння, перлів. Вони коштували, як маєток, і були лише у заможних жінок.

З усіх прикрас українські панянки віддавали перевагу намисту, адже з його допомогою навіть їхній стриманий буденний образ набував особливої чарівності. Власне, намисто вважають найдавнішою традиційною українською прикрасою. Споконвіку воно виконувало одразу дві функції – декоративну й захисну. Скажімо, найголовніші оберегові прикраси – хрестики чи обручки – носили на тілі. А от браслети, що виконували радше декоративну функцію, одягали поверх одягу, вони свідчили про достаток родини, адже у давнину вісім разків коралів коштували, як пара волів.

Щодо символіки, то намисто насамперед слугувало захистом – оберегом від недоброго ока, злих людей і духів. Червоні коралі вважали магічними, адже, за віруваннями, яскраві блискучі намистини на жінці свідчили про її здоров’я, а тьмяні чи сірі коралові буси попереджали про хворобу. Також існувала традиція передавати червоне коралове намисто у спадок по жіночій лінії – така прикраса захищала дівочу долю. Вважали, що коли порвати намисто, то не буде жіночого щастя, доки не зібрати докупи всі намистинки.

Коралове намисто часто поєднували з іншими прикрасами, притаманними тому чи іншому регіону. Приміром, упізнаваною і досить своєрідною прикрасою є дукач. Він має вигляд монети, прикріпленої до металевого «банта», який часто прикрашали кольоровим камінням. Основою для його виготовлення слугували монети тієї чи іншої держави, або спеціально виготовлені медальйони із портретними зображеннями чи біблійними сюжетами. Часто монети носили і без особливого оздоблення. Їх називали дукачами, одягали разом з іншими намистами або ж як самостійну прикрасу.

На Правобережній Україні досить популярним було венеціанське намисто, або ж «писані пацьорки». Саме так називали скляне намисто, надзвичайно дороге, адже розписані вручну намистини привозили з далекої Венеції. Муранське скло й донині не втратило своїх слави та цінності, а майстри надійно зберігають таємницю його виготовлення. В епоху колонізації «писані пацьорки» слугували валютою: європейці обмінювали їх на товар у різних частинах світу. Наприклад, у Північній Америці намисто обмінювали на хутро, в Україні – на карпатські ліси, в Африці – на слонову кістку, золото і навіть рабів.

А останнім часом популярності набули й прикраси з бісеру – гердани або драбинки зі строкатими орнаментами та різноманітними відтінками. Здавна в Україні жінки прикрашали такими ажурними кільцями голову і шию, а чоловіки – капелюхи. Найбільш поширеними вони були в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Геометричний орнамент є характерним для гердан незалежно від регіону. Землю зображують за допомогою горизонтальної лінії, хвиляста символізує воду, хрест нагадує вогонь, а ромб – сонце.

На Гуцульщині віддають перевагу яскравим та різнобарвним прикрасам червоного та синього кольорів, які чудово підкреслюють менталітет тутешніх горян. Скажімо, у Шешорах на Косівщині блакитні прикраси нагадують водоспади, які називають «гуками», а на темно-сині та фіолетові гердани, що уособлюють образ карпатської ночі, можна натрапити в селах Верховинського району. Водночас Косівщина приємно здивує й чіткістю композицій та дизайном білих гердан.

Унікальною бісерною прикрасою є лемківська криза – широкий округлий бісерний комірець, в основі якого переважали червоний колір і геометричні орнаменти. Криза прикрашала одночасно шию, груди та плечі жінки.

Сучасні прикраси з бісеру стають розмаїтішими і ще дужче зачаровують своєю красою. Вони довершують будь-який образ. А українські майстрині створюють свої вироби з турботою, запозичують ідеї в інших народів, але й придумують власні композиції для неповторного витвору мистецтва.

Правильно підібрані прикраси пасуватимуть кожній панянці та нададуть її вбранню надзвичайного колориту, підкреслюючи її вроду й неповторність.

Ольга СЕЛЕПІЙ.

Студентка 4 курсу факультету журналістики університету Короля Данила.