А перед цим упродовж кількох тижнів тривала підготовка до відкриття полювання, в області провели облік пернатої дичини, розрахували пропускну спроможність мисливських угідь, визначили, зокрема, скільки певна водойма чи інша територія, призначена для полювання, може прийняти мисливців за день…

– Зазвичай відкриття полювання – це свято, – розповідає голова правління Івано-Франківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок Михайло ЛУЩАК. – Ніхто з його учасників не має на меті настріляти багато тварин чи птахів. Мисливці приїжджають на вже облюбовані ними місця, розкладають там свої наметові містечка, облаштовують зони відпочинку, беруть із собою дрова, харчі, навіть своїх кухарів. А ще чимало з них приїжджають не самі, а з дружинами. Тож відпочивають, так би мовити, в родинному колі.

– До речі, пане Михайле, чи серед членів нашої обласної організації є жінки-мисливиці?

– Звичайно. В нас є три жінки, котрі захоплюються полюванням. А загалом в Україні близько двох десятків жінок, котрі отримали посвідчення мисливця в місцевих управліннях лісового і мисливського господарства і полюють. Більше того, нині почали активно розвиватися саме жіночі мисливські клуби.

– Не раз акцентували на тому, що мисливські організації не тільки полюють, а й дбають про розведення дичини.

– Так і є. Скажімо, наші первинні організації на Болехівщині й Рогатинщині мають ферми з вирощування диких качок. Там є маточне поголів’я, маємо вже приплід, виходимо в тій справі на належний рівень. Щоправда, нині масово вже не тільки в нашій області, а й в Україні загалом, – вочевидь, у зв’язку із глобальним потеплінням, завдяки чому полегшилися умови вирощування пернатих, переходять на розведення фазанів.

– Чому саме їх?

– Бо то дуже цікаві птахи. Й відповідно – гарні мисливські трофеї, і м’ясо їхнє смачне. Лише не дозволено полювати на самок фазанів. Нині дуже багато мисливців із різних областей України їздять на Закарпаття, щоб полювати саме на них. І не лише тому, що там багато цієї дичини, а й через те, що також там є можливість оздоровитися в тамтешніх термальних водах. По суті, поєднують одне з другим.

Але ми також намагаємося не відставати від сусідів. Скажімо, торік на Городенківщині купили і випустили, так би мовити, в дику природу тисячу фазанів. Маємо своїх вирощених десь до 500 голів. І замовили ще тисячу п’ятимісячних на вересень. Їх придбають первинні організації нашого товариства за пів ціни, бо дорослий фазан коштує орієнтовно 180 гривень. Отож ми заплатимо по 90. До речі, вже бачили виводки цього птаха в дикій природі. Тож можемо стверджувати, що фазани на Прикарпатті прижилися й розмножуються.

– Проте в цих птахів чимало ворогів і серед хижих тварин.

– Так, зокрема великого клопоту завдають лисиці. Вони розмножуються масово. Облюбовують занедбані дачі, навіть сільські хати, під якими риють свої нори. У нас є такі села, де взагалі людей нема. Скажімо, Явичів на Рогатинщині. Там уже ніхто не живе, хати порожні. І не тільки там. На Тлумаччині наші мисливці викурювали лисиць з-під спорожнілих осель. Так само і в Єзуполі на Тисмениччині. Тому наше завдання – регулювати чисельність лисиць.

– Але мисливці не дуже полюбляють цей трофей. Мій знайомий минулого сезону вполював двох лисиць, котрих так і покинув десь у кущах. Бо ніхто не наважувався зняти з них шкури. Адже лисиці – чи не головні переносники сказу.

– Це захворювання ніяк не впливає на шкуру та шерсть убитого звіра. Мисливці втратили інтерес до шкурок лисиць тільки тому, що ті знецінилися. Нині за них дають на базарі лише по 100 – максимум 200 гривень. Але ж шкурку ще потрібно вичинити… Словом, мороки і витрат багато, а зиску фактично немає. До того ж Тисменицька хутрова фабрика зменшила обсяги виробництва…

– Наскільки мені відомо, у нас останнім часом побільшало карпатських вовків.

– Цього року багато тих хижаків розвелося на Калущині й Долинщині. Приміром, мисливці вже добули там сімох вовків. Наразі важко щось казати про їхнє поголів’я чи прогнозувати, проте щороку чисельність цих звірів зростає. Це такий вид із родини собачих, що має здатність швидко розмножуватися. Тим більше, що цьому сприяють певні чинники. Скажімо, стали менше рубати ліс у високогір’ях Карпат. Вовка вже не відлякує шум, присутність людини. Наша область, Львівщина та Закарпаття – це нині їхній головний ареал. Вони облюбували цю територію і тримаються її. До того ж у зоні Дністровського каньйону, на території національних парків полювання заборонено, тим-то вовки мають там поживу, в тому числі й серед копитних. Отож є усі умови для зростання їхньої кількості. Це закономірне явище.

– Чи стане дорожчим полювання в угіддях УТМР. Скажімо, вартість відстрільних карток, членські внески тощо?

– Все буде в такому режимі, як і торік. Для нас головне – проведення інструктажів з техніки безпеки. Слава Богу, що вже протягом тривалого часу не було нещасних випадків на полюванні. Тому націлюємо мисливців насамперед на дотримання правил безпеки. Щоби кожен добре усвідомив: рушниця – це джерело підвищеної небезпеки, й пильно дивився, куди і в кого стріляє. Бо є смертельні трапунки в Україні.

– Члени вашої організації – люди з досвідом. До речі, який їхній середній вік?

– Від сорока років. Молодих – до 20 відсотків. Самі розумієте, зброя й набої до неї нині дорогі. Отримати посвідчення мисливця складно. Потрібно вчитися. Дозвіл на зброю колись можна було отримати у 18 років. А тепер на гладкоствольну рушницю – лише у 20 років, а на нарізну – від 25. До того ж візьмімо економічний чинник. Молодь і далі виїжджає за кордон, бо тут багатьом просто немає що робити. Коли молода людина шукає, як заробити на життя, утримати сім’ю, то їй не до полювання.

– А з браконьєрами як нині?

– Браконьєри не сплять. Приміром, недавно біля Дністра виявили шкури козуль, здобуті, зрозуміло, в незаконний спосіб. Не так давно єгері з нашої Надвірнянської первинної організації затримали трьох осіб, які в нічний час полювали на джипі зі спеціально пристосованими фарами. Завдяки оперативним діям поліції, які прибули за викликом єгерської служби, браконьєрів затримали, і тепер тривають відповідні заходи задля притягнення їх до відповідальності. До речі, один із них – працівник лісової охорони.

Проблема боротьби з браконьєрами і в тому, що, на жаль, наші суди зволікають з прийняттям своєчасних рішень у цих справах. Є чимало випадків, коли таких осіб не притягують навіть до адміністративної відповідальності. Скажімо, згідно з чинним законодавством рішення стосовно правопорушника має бути прийнято протягом двох місяців. А в судах матеріали на них можуть лежати без розгляду і три місяці, й пів року і більше, а потім справу закривають за терміном давності.

Наприклад, ми звернулися з апеляційною скаргою на рішення Тисменицького районного суду, суддя якого прийняв рішення про відмову стягнення збитків з правопорушника за те, що той відстріляв незаконно кабана. Хоча в матеріалах відповідного кримінального провадження доведено, що злочин був. І навіть зловмисник не відмовляється від того, а зізнався у скоєному. Але суддя відмовила, бо, мовляв, неможливо встановити, кому належить територія, де загинув кабан.

Словом, кримінальне провадження закрили, тому що, мовляв, завдана матеріальна шкода невелика – сума збитків становить 30 тисяч гривень. Хоча у зловмисника і зброя не була зареєстрована. І кабана підстрелив він у мисливських угіддях нашого товариства, але, отримавши смертельне поранення, тварина ще пробігла близько 500 метрів і вибігла за його межі, поки не впала мертвою.

Але хіба це має істотне значення, де в кабана стріляли, а де вбили? Але хоч як, а ця справа вже півтора року тягнеться. Є інформація, що окремі «мажори» ходили в суд і просили, щоби винуватця не карали. Отож зрозуміло, що за таких підходів браконьєри почуваються привільно. Та все до пори до часу…