Великий аскет і вчитель духовного життя, наставник, провідник, архіпастир Церкви і законодавець монашого життя, приклад високої духовності й моральності, муж молитви, перший у своїй єпархії (власне, тільки таким може бути правдивий єпископ Церкви Христової)…
Так коротко можна охарактеризувати доброго Христового пастиря – архієпископа Кесарії Каппадокійської Василія, який прожив лише неповні 50 літ (329-330 – 379 рр.). Проте його святе життя й науки залишили великий і вагомий слід в історії Христової Церкви. І з плином часу й досі не втратили свого важливого значення – і ніколи не втратять – для всіх, хто їх читає і приймає до свого серця. Вони й сьогодні, як і тоді, в IV столітті, немов живим голосом Божим, Який спонукає до побільшення віри, зміцнення надії, примноження любові, через всі життєві труднощі ведуть спасенною дорогою до щасливої вічності.
Скажімо, вже в першому абзаці свого твору «Втіха хворому» святий Василій образно змальовує картину нашого життя з усіма його радощами і труднощами, які можна правильно сприйняти, осмислити й оцінити лише з погляду вічності: «Життя людини коротке, короткотривалі радості і багато труднощів – павутинна тканина, зовнішній блиск життя – сон. Але цілком блаженний спокій праведних; заспокоєння на небесах безкінечне. Істинно – це дари безсмертного Щедролюбця! Чия природа незмінна, в Того і даяння безкінечне. Тому зовнішня боротьба праведних тимчасова, а перемога і тамошні нагороди вічні».
Далі Великий Вчитель описує труднощі боротьби проти всякого зла, яке наповнює наше життя скорботами і сльозами. Вже від самого зачаття в лоні матері, а тим більше від народження, триває безперервна боротьба з усякими труднощами, які завершуються смертю. «Таке життя людське – непостійне море, зибке повітря, невимовне сновидіння, біжуча тінь, зібрання вод, хитаючих хвилями. І хоч буря страшна, плавання небезпечне; але ми – плавці – спимо безпечно», – констатує святий.
Справді, наша безпечність не дивує, а лякає, бо чи не всі ми боремося за найкраще місце під сонцем на цій землі заради коротенької земної мандрівки, нерідко супроводжуючи це змагання неправдою і всілякими пристрастями, і не робимо нічого для осягнення вічного життя.
Далі Каппадокійський єпарх посилається на Великого Вчителя народів – св. ап. Павла, який у листі до Тимотея пише: «Великий це зиск – побожність, вона бо дає вдовілля. Ми бо не принесли на світ нічого, то й винести нічого не можемо». Описавши далі безглуздя земних цінностей (багатств) і закликаючи до мудрої поміркованості щодо всього необхідного в житті, св. Василій закликає здобувати доброчинності, бо хто їх має, «той правдиво багатий. А хто їх не має, той вічний бідняк».
І, звичайно, на завершення свого слова, св. Василій посилається на найвищий і незаперечний авторитет – тобто на Самого Спасителя. Все Його земне життя, наука і чуда, красномовно й очевидно свідчать, що всяке зло і хвороби є наслідками гріхів, які Він поборов. І тому тільки з Ним, за Його об’явленням, наукою і всесильним Небесним супроводом можна осягнути правдиве і непроминальне вічне щастя.
Тому в день пам’яті доброго Христового пастиря і ми молімося та просімо: «О святий Василію Великий, моли Бога за нас, грішних!».
