Перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради, кандидат політичних наук Василь ГЛАДІЙ (ВО «Батьківщина») в інтерв’ю для газети «Галичина» наголосив, що заміна керівника української делегації на переговорах у Мінську щодо Донбасу, нічого насправді не дасть, оскільки потрібно змінювати не склад делегації, а формат переговорного процесу, розповів про ініціативу фракції «Батьківщина» створити з іншими фракціями у ВРУ спеціальну парламентську місію для участі в міжнародних переговорах щодо повернення в Україну миру, назвав виборчі зміни прогресивними, оскільки пропорційна система з відкритими списками унеможливлює значною мірою гречкосійство, підкуп, які ми спостерігали за «мажоритарки», також підкреслив, що так звана адміністративно-територіальної реформа не має нічого спільного з децентралізацією влади.

– На мою думку, заміна керівника української делегації на переговорах у Мінську щодо Донбасу нічого насправді не дасть. Потрібно змінювати не склад делегації, а формат. Мінський формат не приніс миру. На території України уже шість років триває війна. Тому замість Мінська треба ставити питання щодо іншого формату, а саме – Будапештського меморандуму. Нагадаю, що після того, як Україна віддала ядерну зброю саме у форматі Будапештського меморандуму, США, Велика Британія та Росія запевнили про недоторканність нашої території. Переговорний процес повинен відбуватися на найвищому міжнародному рівні із залученням світових лідерів. Тим часом уже зрозуміло, що нова влада завела переговори в глухий кут.

Саме тому фракція «Батьківщина» запропонувала іншим фракціям у ВРУ створити спеціальну парламентську місію для участі в міжнародних переговорах щодо повернення в Україну миру. Сьогодні необхідно об’єднатися всім політичним силам, бо чинний владний режим неспроможний вирішити питання миру. Тому чи Кучма, чи Кравчук – не головне! Важливо змінити рівень переговорного процесу.

– Досі тривають дискусії з приводу прийнятих парламентом змін до Виборчого кодексу, які деякі експерти з огляду на «партизацію» місцевих рад та імперативний мандат назвали знущанням над місцевим самоврядуванням. Як перший заступник керівника найвищого представницького органу влади області, проаналізуйте основні новації виборчого законодавства. Чи такі вже страшні виборчі зміни, як їх малюють?

– Громадянське суспільство вимагало від парламентарів ухвалити Виборчий кодекс, де б не було мажоритарної системи, яка давала політикам змогу здійснювати підкуп виборців. І нарешті Верховна Рада прийняла насправді революційне рішення. Якщо у вашій громаді понад 10 тис. виборців, то місцеві вибори 25 жовтня цього року відбудуться за пропорційною системою з відкритими списками. Виборець зможе обрати партію і одного зі щонайменше п’яти і щонайбільше 12 кандидатів від цієї партії. Адже в територіальних виборчих списках число кандидатів не може бути менше п’яти і більше 12 осіб. Тепер тих кандидатів у депутати, за кого більше проголосують люди, і буде обрано представниками народу.

Якщо говорити про Івано-Франківщину, то із 62 об’єднаних територіальних громад у 30 ОТГ, а також до обласної і шести районних рад, вибори відбудуться за пропорційною системою, коли право висувати кандидатів мають тільки партії. Але ще раз наголошую: відкриті партійні списки передбачають, що виборець обирає одного з кандидатів зі списку партії. Отже, кому бути депутатом вирішує не партія, а виборець.

Тепер щодо імперативного мандату. Він дає можливість партії замінити одного депутата на іншого у разі неналежного виконання ним депутатських повноважень. На мою думку, ці виборчі зміни є прогресивними на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

– Чому ж тоді ці виборчі зміни на кожному кроці критикують експерти?

– Є різні думки з цього приводу в експертному середовищі. Дехто вважає, що вони призведуть до безпосереднього впливу партій на роботу органів місцевого самоврядування. Але, на мою думку, саме пропорційна система з відкритими списками є правильною і необхідною сьогодні для нашого суспільства. Ми про її потрібність говорили вже багато років, саме її широко використовують у країнах ЄС, саме така виборча система унеможливлює значною мірою гречкосійство, підкуп, які ми спостерігали за «мажоритарки». Нині мажоритарну систему залишено тільки на рівні до десяти тис. виборців в ОТГ. Щодо цієї цифри, то можна посперечатися. Але стосовно великих ОТГ, обласних і районних рад, то однозначно, що пропорційна система з відкритими списками є правильною. Тим більше, вона найвідповідніша й на парламентських виборах. Виборчий кодекс передбачає саме пропорційну систему з відкритими списками на наступних виборах до Верховної Ради України. Поза сумнівом, що це великий крок уперед.

– Неабиякі пристрасті киплять і щодо адміністративно-територіальної реформи. Як відомо, нову адміністративну карту України (на якій 136 нових районів замість 490) не схвалюють у «Батьківщині». У чому ж причина?

– Так звана адміністративно-територіальної реформа не має нічого спільного з децентралізацією влади. Децентралізація влади передбачає наближення послуг до людей, передачу повноважень на місця і ресурсу для їх виконання. Щодо ресурсу, то у зведеному бюджеті України частка місцевих бюджетів має бути більшою від державного бюджету, або хоча б, щоб це було 50 на 50 відсотків, якщо ми говоримо про децентралізацію. Натомість доходи місцевих бюджетів в рази менші від надходжень до держбюджету. Скажімо, на 7 серпня доходи державного бюджету становлять понад 600 млрд. грн., а доходи місцевих – близько 163 млрд. Отже, бачимо приклад фінансової централізації, а не децентралізації.

Щодо об’єднаних територіальних громад і районів, то чинний владний режим позбавив обласні ради повноважень впливати на перспективні плани формування ОТГ в області, тим більше – на формування районів. Влада не питала людей, а на свій розсуд змінювала перспективні плани. Цей процес супроводжувався великою кількістю протестів невдоволених краян, про що ми добре пам’ятаємо. При формуванні районів ситуація аналогічна: не враховували специфіку окремих територій. Ми розуміємо, що не було б Верховинського району, якби Верховинська районна рада не провела виїзну сесію біля ВРУ, Кабінету міністрів, Офісу Президента і декілька днів не відстоювала своє право у Києві. Висновок такий: центральна влада порушила головний принцип – принцип добровільності.

Через 2,5 місяці вибори. Хто може сказати нині, які повноваження матимуть районні ради, чи отримають обласні і районні ради свої виконавчі комітети, які послуги будуть надавати на рівні об’єднаних територіальних громад, а які на рівні районів тощо? Відповідей на ці та багато інших питань просто немає. Тим більше, багато політиків схиляється до думки, що при ухваленні постанови про ліквідацію районів грубо порушено Конституцію України та регламент ВРУ.

– Минув рік, як українці обрали новий парламент, з роботою якого, як показують соціологічні опитування, вони пов’язували захмарні очікування. Як оцінюєте його роботу, зокрема пропрезидентської більшості? Які з ухвалених ним ініціатив Ви вважаєте потрібними суспільству, а які помилковими?

– Підсумки роботи українського парламенту за перший рік не однозначні. Ми пам’ятаємо «турборежим», з якого розпочала роботу Верховна Рада. Монобільшість голосувала за велику кількість законопроєктів без відповідного аналізу та осмислення. Кількість – це не завжди якість. Суспільству потрібно не багато законів, а якісні закони. Депутати забули, що парламент – це місце для дискусій, а не орган Офісу Президента чи впливових осіб. Помилкові чи навіть небезпечні для країни рішення, на мою думку, такі: закони про продаж землі та легалізацію грального бізнесу. Що ж до ініціатив, які не підтримав парламент, але які мають важливе суспільне значення, то виділив би такі: не прийнято пільгового оподаткування для малого і середнього бізнесу в час карантину, що нині ставить на коліна підприємців; не підтримано індексацію пенсій вже з січня, а не з травня; не надано підтримку українським родинам при народженні дітей, тобто йдеться про матеріальну допомогу від держави та ін.

Втім, були й позитивні рішення. Як приклад – Виборчий кодекс, про який ми вже говорили, а саме – запровадження пропорційної системи з відкритими списками. Також до них належать зняття депутатської недоторканності та закон про імпічмент Президента.

– Нині чимало політиків та експертів говорять про те, що в Україні можливі дострокові парламентські вибори. Наскільки реально, що вибори до ВРУ будуть дочасними?

– Коли ми говоримо про Верховну Раду, то думаємо про Президента. Адже «слуги» ніколи б не стали депутатами, якби не особистий рейтинг Зеленського. Насправді відповідальність за все, що відбувається у країні, повинен нести гарант Конституції. Ситуація в Україні далека від позитивної. Війна триває, біда з економікою, соціальні проблеми, вплив пандемії, реформи буксують тощо. Тому для того, щоб зберегти себе при владі Зеленський може повторити розпуск ВР. На мою думку, дочасні парламентські вибори є реальними, проте такий політичний інструмент буде використано у крайньому випадку.