У часі карантину ми раптом переконалися, що питання культури, творчості, особистого спілкування вийшли на передній план. Чимало людей, щоб урізноманітнити «домашнє ув’язнення», почали більше читати, проводити флешмоби з розповідями про улюблену книгу. А за кожною книжкою – її творець, жива людина, яка чогось прагне, чимось переймається, про щось мріє… Послухаймо одного з них. Сьогодні наш гість – прозаїк Василь ДОБРЯНСЬКИЙ.

– Пане Василю, вийшов друком Ваш новий роман «Помилка капітана Жеграя». Ми чекали презентації, та, схоже, коронавірус з нами надовго. Тож розкажіть коротко, не розкриваючи інтригу, про що книжка. Який жанр? Де можна її придбати?

– Так, моєму новому романові не пощастило. Він вийшов якраз у перші дні карантину. Проте видавництво «Клуб сімейного дозвілля» має потужну мережу онлайн-продажів, тому роман таки дійшов до читача. Крім того, посипались замовлення до мене. Багато хто хоче мати книжку з автографом. За місяць я розіслав приблизно 100 примірників у різні кінці країни. Карта замовлень вражає. Це Одеса, Запоріжжя, Харків, Полтава, Лиман, Київ і Київська область, Рівненщина, Львівщина, Тернопілля. Ну й, звичайно, Івано-Франківськ. Багато читачів просили підписати книжку для бібліотек. Вони мають за правило передавати прочитану книгу іншим. Загалом я переконався, що соціальні мережі нині дають авторові можливість бути на зв’язку зі своїми читачами.

Траплялися надзвичайно приємні випадки. Одна активна читачка із Запоріжжя, яка замовила два примірники нового роману, пише: «Отримала вашу посилку. Дуже дякую! Вже сьогодні подарувала один примірник Запорізькій обласній юнацькій бібліотеці і розповіла про незвичайний збіг обставин (чи долі?), який привів мене до Вас і Вашого капітана Жеграя. Виявляється, я замовила у видавництві «КСД» Ваш роман «Зламані сходи». Він вийшов під псевдонімом Борис Крамер. І в юнацькій бібліотеці «Зламані сходи» також є. Тепер будемо знати, що Борис Крамер – то Василь Добрянський. Велике Вам вітання від бібліотекарської спільноти. Особливо вони раділи Вашому автографу. І я сто разів Вам дякую. Цей тиждень буде заповнений енергією Ваших книг».

Нині вже потроху відкриваються й книгарні. Тож новий роман можна придбати там. А про що він? Про наше минуле, яке нас не покидає. Й іноді так повторюється, аж сироти по шкірі біжать від упізнавання. Я досліджую короткий проміжок столітньої давності – 1918 рік, вісім місяців правління гетьмана Павла Скоропадського. Мій герой, капітан Жеграй, якого вигнали з царської поліції за принциповість, виконує ризикові доручення гетьмана, розслідує складні злочини. Дія відбувається в повітовому місті Радомислі. Вже є написаний другий роман із цієї серії, де події розгортаються в Білій Церкві. Сподіваюсь, він також найближчим часом побачить світ у цьому ж видавництві. Це буде серія пригодницько-детективних романів про період Гетьманату. До речі, відомий детективіст Андрій Кокотюха зауважив, що в українській літературі взагалі нема творів про той бурхливий і мало досліджений письменниками час. Дозволю собі процитувати тут його слова.

«Дотепер Україну нетривалих часів Гетьманату (квітень-грудень 1918 року) можна було побачити у «Білій гвардії» Михайла Булгакова, «Як гартувалася сталь» Миколи Островського та дев’ятій серії російського пропагандистського серіалу «Загибель імперії» (2005). Останній створений студією Микити Михалкова, тож тут без коментарів. Але й двоє згаданих авторів не були помічені читачами в намірах глянути на Гетьманат питомо українським поглядом.

Тому роман «Помилка капітана Жеграя» цінний уже самою обраною темою. Навряд чи помилюся, сказавши: щонайменше за весь час незалежності український белетрист уперше розгортає події гостросюжетного роману на теренах Української держави під орудою гетьмана Павла Скоропадського. Також це – перший ретродетектив Василя Добрянського, який прийшов у жанрову літературу під псевдонімом Борис Крамер. А його попередній роман «Зламані сходи» потрапив до цьогорічного авторського рейтингу найкращих детективів сезону».

– Оце й цікаво. Попередні детективи вийшли під псевдонімом Борис Крамер. Нова книжка – під справжнім прізвищем автора. Чи не зашкодить це популяризації роману, адже вже є шанувальники Бориса Крамера?

– Гм… Читачі, як бачите із прикладу Запоріжжя, швидко орієнтуються.

Не можу сказати, що я був ініціатором повернення на обкладинку свого справжнього прізвища. Такий крок запропонувало видавництво. Їхній менеджмент вирішив, що серію ретророманів про часи Скоропадського слід друкувати під прізвищем Добрянський. Воно гарно звучить. Я з ними згоден (усміхається). До речі, інше велике видавництво незабаром почне видавати ще одну серію моїх історичних романів. І теж під моїм прізвищем. Тож, мабуть, мої книги підуть двома руслами – детективи Бориса Крамера й історичні романи Василя Добрянського. «Це якийсь треш!» - скаже молодий читач. А я тільки засміюся. Так склалося. Головне ж не це. Головне, щоб книжки викликали жвавий інтерес читача.

– Цей «треш» Ви, мабуть, зумисне розгортаєте, щоб підігріти інтерес до Ваших романів…

– Письменник творить не тільки книги, а й своє ім’я. У мене ось так складається. І я цим задоволений. В мережі й на різноманітних сайтах читачі добре відгукуються про мої книжки. Ось що пише відома романістка Ярослава Дегтяренко про новий роман: «Окремо зверну увагу на два акценти книги. Перший – це неперевершена мова. Солодка, густа, мов карамель, вона залишається довгим присмаком на губах. Другий – це атмосферність. Автор ретельно промальовує кожну деталь, кожен опис, водить вас Києвом 1918 року, знайомить з маєтком графа Савицького, кружляє вас радомишльським лісом, чарує красою травневої ночі…».

– Роман вийшов, здобуває визнання читачів. Над чим працюєте зараз?

– За час карантину написав «класичний» детектив. Називається він «Лілі». У провінційному містечку вбивають колись відому поетесу. Журналіст, який приїхав взяти в неї інтерв’ю, починає слідство. Хоч і сам під підозрою. В романі є гостра інтрига до останніх сторінок, є кохання, що вбиває, і є навіть привид ката ХVII століття, який бродить містом і просить роботи…

Буде надрукований, звичайно, під псевдо Борис Крамер. Крім того, як я вже сказав, маю дві серії ретророманів. Тож веду підготовчі пошуки, щоб засісти за робочий стіл. Мені подобається пірнати у минулі віки. Там стільки знахідок, що дивуєшся: чому ми, українці, так мало знаємо свою справжню історію? Дуже радий, коли моїм захопленням переймаються читачі. Скажімо, журналіст, фінансист і моя однокурсниця Галина Шкрібляк з Білої Церкви написала таке: «В романі (мається на увазі «Помилка капітана Жеграя» – В. Д.) захоплює Україна. Це не тло, на якому розгортаються події. Це повноцінний герой роману. Бо дія відбувається у часи правління Скоропадського. З оповіді автора ти відчуваєш, як щось, важливе і неповторне, помирає. Воно таке невловиме: марево багатства, шляхетності, професіоналізму, інтелігентності. Що йому на зміну прийде – ми добре знаємо з історії України. Як читаєш роман, нутром відчуваєш, якою важливою на той час була Україна! Так, сільська, провінційна, з жахливими дорогами, розбратом і бандитизмом, але на ній всьому світу, всій Європі клином зійшлося! Чи виникали у мене асоціації з нинішнім становищем країни? Так, виникали! Але це вже інша історія! А ви читайте роман Василя Добрянського «Помилка капітана Жеграя» і самі робіть свої висновки».

– На міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» торік Ви отримали гран-прі за роман «Зламані сходи». За традицією, переможець конкурсу стає членом журі. Цього року все культурне життя проходить незвично. Розкажіть про твори, подані на конкурс. Які Ваші враження? Чи відкрили таланти?

– Я захоплююся «Коронацією слова». Цей конкурс – один із найпопулярніших у Європі. Він цілковито об’єктивний, відкрив сотні талантів, які увійшли в українську літературу. Жодної суб’єктивності та упередженості до авторів. Вони подають свої твори під псевдонімом. Я не знаю справжніх імен авторів. Та вони мені й не потрібні. Члени журі визначають художній рівень романів. Все. Крапка. Свої оцінки кожен з них тримає при собі і оголошує тільки на підсумковому засіданні. Таке засідання в онлайн-режимі має відбутися днями. Тоді члени оргкомітету підіб’ють бали і визначать роман-переможець. Аж потім відкривають конверт із прізвищем автора. Однак і члени журі не знають його до моменту урочистого оголошення переможця. Цього року така церемонія відбудеться в онлайн-режимі на каналі Ютуб (хто хоче подивитися 1 липня о 19 годині, даю посилання https://www.youtube.com/channel).

Отож я, так само, як і всі, дізнаюся прізвище переможця 1 липня. Хоча можу здогадуватися, які твори на цю високу відзнаку претендуватимуть. Загалом, я б розділив конкурсантів на три групи. Перша – початківці, які ще не досконало володіють словом і українським синтаксисом, але горять бажанням успіху. Їм доведеться відточувати майстерність і шукати самобутність. Тих, хто входить до другої, я б назвав холодними філологами. У них із лексикою і синтаксисом все гаразд. Вони вміють побудувати речення, абзац і розділ. Але не запалюють. От нема в них того вогню, що гріє читача і змушує шукати відповіді на гострі питання. За такий холод й імітацію художності я теж не міг поставити високу оцінку. І третя група – це автори, які втягнули мене в текст і змусили співпереживати з героями. Їхні персонажі живі, хоч іноді діють і говорять невмотивовано. Та це вже робота редакторів, які відшліфовують твори. Гадаю, цього року будуть переможці, які написали історичні романи. Мабуть, я цим не відкрию великої таємниці конкурсу. А далі – чекаємо 1 липня. Видавці також чекають, щоб одразу взяти відзначені романи в роботу.

– Чи подавали Ви свій роман на конкурс?

– Ні. Переможці не мають права брати участь у конкурсі. До 20-річчя конкурсу мала відбутися Гран-коронація серед фіналістів. Я надіслав один з романів на цей конкурс. Але, наскільки мені відомо, карантин зірвав Гран-коронацію і її планують перенести на наступний рік.

– Цього року, як Ви сказали, «Коронація слова» відбудеться онлайн. Чи братимете участь в нагородженні переможців?

– Я буду, як і всі, глядачем цієї незвичної урочистості. На жаль, нам випало жити в час, коли чимало планів зірвано, коли людям доводиться долати труднощі, про які раніше й подумати не могли. Організатори конкурсу деякі заходи перенесли на початок осені, коли, можливо, ситуація поліпшиться і можна буде зустрітися у більшому товаристві. Ми всі на це сподіваємося.