В ексклюзивному інтерв’ю для газети «Галичина» перший заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України В’ячеслав Негода, підбиваючи підсумки впровадження реформи місцевого самоврядування за 2018 рік, звернув увагу, що результати добровільного етапу об’єднання громад наші міжнародні колеги вважають дуже високими, порівняно з більшістю країн, які йшли цим шляхом, і важливо, що торік було залучено до процесу об’єднання міста обласного значення, які є центрами економічного розвитку, зокрема цієї дорогою однією із перших пішла Коломия, а також наголосив, що чинний парламент чимало зробив для децентралізації.

- Пане В’ячеславе, підсумуйте, будь ласка, результати впровадження реформи місцевого самоврядування за 2018 рік. Одним із важливих компонентів реформування місцевого самоврядування є об’єднання громад. Як оцінюєте темпи цього процесу в Україні загалом і на Прикарпатті зокрема?

- Реформу місцевого самоврядування та територіальної організації влади, яку ми частіше називаємо децентралізацією, впроваджуємо з 2014 року. Тоді Кабінет Міністрів України прийняв Концепцію реформи і план її реалізації. 2014 рік був підготовчим і лише 5 лютого 2015 року Верховна Рада прийняла Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад», який дав старт формуванню спроможних громад. Отже, 2018 рік – це п’ятий рік від ухвалення Концепції реформи і четвертий рік, як громади можуть об’єднуватися.

Торік в Україні утворилися 211 об’єднаних громад. Щоправда 70 з них не пішли на перші вибори і продовжують очікувати рішення ЦВК – хтось через воєнний стан, хтось просто не встиг пройти усі етапи об’єднання. Крім цього, десятки створених раніше об’єднаних громад у 2018 році розширилися за рахунок приєднання до них сусідніх сіл.

Загалом в Україні на початок 2019 року створено вже 876 ОТГ, які об’єднали 4010 місцевих рад, тобто 36,6 відсотка їхньої загальної кількості на початок реформи.

Результати добровільного етапу об’єднання громад наші міжнародні колеги називають дуже високими порівняно з більшістю країн, які йшли цим шляхом. Але говорити хотілося б не лише про кількість. Важливо, що торік ми нарешті залучили до процесу об’єднання міста обласного значення, які є центрами економічного розвитку. Для цього ми створили спрощену процедуру об’єднання зусиль міста і сусідніх сільських та селищних рад для подальшого спільного зростання. Ця процедура, як відомо, не передбачає проведення будь-яких додаткових виборів. І за рік вже 24 міста та 51 приміська громада скористалися цим механізмом. Зокрема, на Прикарпатті місто Коломия об’єдналося з п’ятьма сільрадами, Івано-Франківськ веде перемовини з сусідніми громадами, Калуш теж ініціює об’єднання. Сподіваємося, що Бурштин, Болехів, Яремче, які теж є містами обласного значення, активніше вестимуть роботу щодо об’єднання із сусідніми громадами.

Загалом потенціал Івано-Франківської області щодо створення спроможного місцевого самоврядування дуже високий. Про європейські цінності тут знають не з чуток. Децентралізовані європейські країни дуже близько до вас, ви бачите, як вони живуть і маєте прагнути жити не гірше у своїй країні. Але поки що регіон далеко не лідер в рейтингу щодо формування нових спроможних громад. На сьогодні Івано-Франківська область закріпилася на 12 місці серед інших регіонів. Отже, ще є над чим працювати.

- Також окресліть цьогорічні перспективи об’єднання громад у країні. Коли, за Вашими прогнозами, буде завершено цей процес?

- Багато хто прогнозує, що цього року громади не об’єднуватимуться, бо залишається трохи більше року до чергових місцевих виборів. Навіщо ж, мовляв, двічі ходити? Майже те саме нам говорили про 2016 рік – начебто одразу після чергових місцевих виборів ніхто не захоче створювати ОТГ і знову йти на вибори. Але мудрі місцеві лідери не виправдали прогнозів скептиків. Вони ініціювали об’єднання, йшли на вибори і перемагали. У 2016, нагадаю, у країні загалом сформувалося 211 нових громад, з них на Прикарпатті – вісім.

На мудрість місцевих лідерів розраховуємо і цього року. Вони чудово розуміють, що залишилося дуже мало часу, щоб почати свою децентралізовану історію за власної ініціативи. Цифри, які я назвав раніше, доводять, що критична маса громад, які живуть у нових умовах, вже є. Загалом в спроможних громадах – ОТГ та в містах обласного значення проживає 69 відсотків населення, і ми не можемо залишити, щоб інша частина жителів (а це 31 відсоток) проживали в дрібних громадах, які не в змозі надавати якісні послуги та забезпечувати ефективний розвиток. З часом державі не уникнути прийняття адміністративного рішення і формування спроможного базового рівня місцевого самоврядування по усій країні. Ми змушені створити умови, щоб чергові місцеві вибори у жовтні 2020 року проводилися на новій територіальній основі спроможних громад. Це, серед іншого, передбачено у плані впровадження нового етапу децентралізації, який днями презентував Уряд. Мінрегіон цей план підтримує і робить усе, щоб реалізувати його вчасно.

- Чому, на вашу думку, Рада досі не спромоглася схвалити такі важливі для країни закони, які б сприяли належному впровадженню децентралізаційної реформи, зокрема зміни до Конституції, проекти законів «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про засади адміністративно-територіального устрою» та ін. Очевидно, що це гальмує впровадження реформи? Все ж, які закони, що дали поштовх децентралізації, вдалося прийняти?

- Парламент цього скликання зробив дуже багато для децентралізації. Він прийняв ключові закони про об’єднання громад, про приєднання, про співробітництво, до державну регіональну політику, а також про зміни до Бюджетного і Податкового кодексу, які дозволили провести в країні фінансову децентралізацію.

Тому ми впевнені, що більшість, яка підтримує реформу, у Верховній Раді є, і сподіваємося, що найближчим часом народні депутати знайдуть можливість розглянути важливі для продовження реформи законопроекти, у тому числі ті, які ви назвали.

Але наголошу, що громади, місцеві лідери без додаткових змін до законодавства мають усі можливості вже зараз стати частиною змін, скористатися перевагами децентралізації. Вони можуть об’єднуватися, співпрацювати, залучати державну та міжнародну допомогу. Повноважень і ресурсів місцеве самоврядування отримує дедалі більше і має достатньо можливостей, щоб проводити позитивні зміни та розвивати території. А чекати, поки уряд і парламент зроблять більш ідеальні умови – це неправильна позиція. Реформа йде швидше, коли її учасники рухаються один одному назустріч, а не чекають ідеальних умов, не докладаючи до цього зусиль.

Якщо затягувати з завершенням реформи, не приймати рішучих кроків на усіх рівнях – у громадах, областях, в уряді і парламенті, ми ризикуємо втратити довіру до змін. А це те, чого прагнуть внутрішні і зовнішні противники розвитку України.

- Кому не вигідна реформа місцевого самоврядування, і хто їй найбільше чинить опір?

- Може здатися, що реформу стримують ті, хто не вірить у її успіх. Але це не так. Як сказав голова Представництва Європейського Союзу в Україні Хюґ Мінґареллі: «Той, хто не бачить успіху децентралізації в Україні, або сліпий, або божевільний».

Реформа успішна – це факт. Громади, що скористалися наданими нею можливостям, виграли і випередили тих, хто усе ще чекає. Чи усім цей успіх вигідний? Звісно, ні. Як і будь-які зміни, децентралізація має противників, які щось через неї втрачають: влив, посаду, електорат. Таких вистачає, але важливо, чи підтримують реформу люди.

Ми кожного року вивчаємо думку громадян щодо децентралізації: чи підтримують вони реформу, чи обізнані з її суттю, завданнями… Так-от, уже маємо результати четвертої хвилі такого соціологічного опитування, проведеного наприкінці 2018-го Київським міжнародним інститутом соціології за підтримки Ради Європи. Результати опитування продемонстрували, що 58 відсотків населення вважають реформу потрібною. І це не дивно. Коли будь-яке питання в громаді вирішується на місці, коли відновлюють інфраструктуру міст і сіл, будують дороги, дитсадки, школи, амбулаторії, центри надання адмінпослуг, спортивні майданчики, коли послуги стають якісними, доступними і сучасними, а головне – кожен знає, з кого за це спитати – чи можуть люди це не підтримувати?

По всій країні йдуть реконструкції і будівництва. Такий собі масштабний ремонт країни і кожної громади. І це стало можливим найперше завдяки децентралізації. Нарешті ремонтувати і будувати почали те, що справді потрібно людям, бо спроможні громади самі вирішують, куди передовсім використовувати гроші. Навіть державні субвенції і фонди розподіляють здебільшого не як вважають за потрібне в міністерстві чи в парламенті, а виключно на проекти, які пріоритетними вважають самі громади.

Лише за кошти субвенції на розвиток інфраструктури об’єднаних громад за три роки в містах і селах втілили тисячі проектів. А понад три тисячі проектів реалізували в регіонах за кошти Державного фонду регіонального розвитку, сотні проектів – за рахунок субвенцій на розвиток шкіл, сільських амбулаторій, футбольних полів. Не треба забувати і про технічну підтримку міжнародних проектів. Багатьом об’єднаним громадам донори допомагають вчитися, розробляти стратегії розвитку, керувати ресурсами, втілювати освітні, культурні, інфраструктурні проекти.

І це я кажу лише про залучені громадами джерела фінансування. Не забуваймо, що чотири роки поспіль зростають власні доходи місцевих бюджетів: з 68,6 млрд. грн. у 2014 році до 234 млрд. грн. 2018-го. Саме тому майже у кожній громаді зміни стали помітними.

- Але ж це тільки у самодостатніх громадах. Що буде з тими чинними об’єднаними громадами, які є фінансово неспроможними? Люди ж хочуть не тільки об’єднання, вони хочуть змін. Як їх досягти?

– Зміни відбуваються по всій країні. Справді, в громадах, які мають більше ресурсів, які більш спроможні до розвитку, ці зміни помітніші, глобальніші. Звичайно, не скрізь будують підприємства на сотні робочих місць, не до кожного заходить інвестор, щоб побудувати завод чи сонячну електростанцію. Так ніколи не буде. Зробити усі громади однаково багатими не вийде. Цього нема ніде у світі. Усі громади різні – більші і менші, багатші і бідніші, активні і не дуже. Не треба їх якось машинально порівнювати. Не це головне. Головне, щоб усі працювали в однакових умовах: і маленьке село у складі ОТГ, і великий обласний центр. Тоді громади зможуть самостійно підвищувати свою спроможність, об’єднувати зусилля з сусідами, вчитися, використовувати найкращі практики...

Отже, ми створимо однакові можливості для усіх, а як їх використати буде залежати лише від бажання, зусиль та фаховості місцевих лідерів.