В Україні 18 травня відзначили День пам’яті депортації кримських татар, а 19 травня – День пам’яті жертв політичних репресій

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ДЕПОРТАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ

18 травня минуло 75 років з часу початку операції з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб). Також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу. Його вшанування започатковано 12 листопада 2015 року постановою Верховної Ради України, повідомляє kmu.gov.ua.

У ті воєнні часи в травні 1944 року таємною постановою Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» обґрунтували причини депортації такої великої кількості людей – начебто масове зрадництво та масовий колабораціонізм. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» кримських татар не було, а більшість колабораціоністів загинула в боях чи була засуджена індивідуально.

Депортація кримськотатарського населення розпочалася 18 травня 1944 року о 3-й годині ранку і завершилася 20 травня. До операції було залучено 32 тис. співробітників НКВС. Депортованим дали на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволили взяти з собою особисті речі, посуд, побутовий інвентар та провізію в розрахунку до 500 кг на родину. Реально ж вдалося зібрати до 20-30 кг речей та продуктів, бо більшу частину майна конфіскувала держава. Було зафіксовано й багато випадків і мародерства. Протягом двох днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід.

Під час головної хвилі депортації (18-20 травня) 67-ма ешелонам виселили 180 014 осіб. Крім того, 6 тисяч мобілізованих військкоматами кримськотатарських юнаків протягом квітня-травня окремо відправляли на наряди Головного управління формування резервів до Гурьєва (Атирау, Казахстан), Куйбишева та Рибінська. Ще 5 тис. кримських татар заслали на роботи до таборів тресту «Московуголь». Загалом з Криму за перші два дні було депортовано 191 044 осіб. Окремо 5 989 чоловік, звинувачених у співпраці з німцями та антирадянщині, заарештували під час депортації. Вони потрапили до ГУЛАГу і в подальшому їх не враховували в загальних зведеннях про вигнанців.

Під час червневих депортацій вірмен, греків, болгар та «іноземних підданих» було додатково виселено ще 3 141 кримських татар. Таким чином, загальна кількість вигнаного з Криму корінного народу склала: 183 тис. осіб - на загальне спецпоселення, 6 тис. - у табори управління резервів, 6 тис. - до ГУЛАГу, 5 тис. спецконтингенту для Московського вугільного тресту. Всього 200 тисяч осіб. Серед дорослих спецпоселенців були росіяни, українці, цигани, караїми й представники інших національностей (2 882 особи), яких виселили через приналежність до змішаних шлюбів.

Одразу після перемоги над нацизмом розпочалася тотальна демобілізація кримських татар з лав радянської армії. Протягом 1945-1946 рр. в трудові табори Сибіру та Уралу було направлено 8 995 військовослужбовців, яким лише через кілька років дозволили возз’єднатися з родинами на засланні. В усіх спецпоселенців-військових вилучали військові квитки, їм забороняли носити зброю. При цьому старші офіцери залишалися на службі, а старших офіцерів-політпрацівників та співробітників карних органів відправляли на спецпоселення.

Постанова радянського уряду від 8 січня 1945 р. «Про правовий статус спецпоселенців» зазначала, що вони користуються всіма правами громадян СРСР, але при цьому вони не мали права самовільно залишати визначені для них місця спецпоселень, голови родин повинні були щомісяця реєструватися у міліції, а про всі зміни у сім’ях потрібно було доповідати міліції у триденний термін.

Депортація стала найбільшою катастрофою для кримських татар в місцях заслання. Окрім того, що вони втратили майже все своє майно, ще до завершення війни від голоду, хвороб та виснаження протягом року загинуло понад 30 тис. осіб. Великої шкоди зазнало і господарство Криму, адже було позбавлене досвідчених працівників.

Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим позбавили статусу автономії та перетворили на звичайну область РСФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки замінили на стандартні радянські назви. Територію півострова заселяли жителями з інших областей Російської федерації, яким виділяли житло депортованих кримських татар.

Проте згодом у в 1954 році через важку економічну ситуацію на півострові, викликану післявоєнною розрухою та браком робочої сили після депортації корінного населення півострова (адже переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму), Кримська область була передана Україні з наступним формулюванням: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР». Якщо точніше сказати, то РСФСР просто була непотрібна пустельна, збиткова й бідна територія. У складі України вона набула автономності і саме тоді півострів почав оживати й розвиватися у всіх відношеннях.

З часу проголошення незалежності 1991 року Україна взяла на себе відповідальність за долю всіх своїх громадян включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України, а також 17 квітня 2014 року Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

У 2016-му ВР перейменувала 75 одиниць адміністративно-територіального устрою АР Крим та м. Севастополь, назви яких містили символіку комуністичного тоталітарного режиму. За рекомендацією Українського інституту національної пам’яті більшості перейменованих населених пунктів повернули історичні назви, що було передбачено законом.

Нині, відколи Росія захопила Крим, знову продовжується депортація кримських татар - хтось покинув рідну землю через небажання жити під владою російського агресора, когось заарештували за вигаданими звинуваченнями, а десятки були просто знищені чи зникли безвісти. Українська влада робить усе можливе, щоб допомогти кримським татарам. А головним завданням її є повернення Криму до складу України.

Нагадування про необхідність підтримки кримськотатарського народу у їх боротьбі за волю і за свої права звучить щороку під час вшанування 18 травня Дня пам'яті депортації кримських татар - на мітингах та інших акційних заходах.

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ В УКРАЇНІ

19 травня, починаючи з з 2007 року, в Україні вшановують День пам'яті жертв політичних репресій, жертв Великого терору, який СРСР чинив протягом 1937-1938 років, що супроводжувалось насильницьким впровадженням комуністичної ідеології. Традиційно цього дня у Києві та інших містах України відбуваються жалобні віче і церемонії, високопосадовці держави покладають квіти до національного меморіального заповідника "Биківнянські могили" – одного з найбільших на території України поховань жертв репресій, повідомляє 24tv.ua.

Масштабну кампанію масових репресій громадян СРСР розгорнув у 1937-1938 роках з особистої ініціативи радянський вождь Йосип Сталін. Метою терору було ліквідувати нібито політичних опонентів, залякати населення, змінити національну та соціальну структуру суспільства, знищити еліту.

За задумом Сталіна, масові репресивні операції мали завершити 20-літню боротьбу з "соціально-ворожими елементами", утвердити авторитарний стиль керівництва і здійснити "кадрову революцію". Підставою для цього була теза Сталіна про "загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва". Також масові "чистки" подавали як усунення можливості саботажу і шпигунства, з огляду на можливу війну з Німеччиною.

Найбільша увага суспільства була сконцентрована на репресіях як проти лідерів Комуністичної партії, так і проти держслужбовців, командного складу збройних сил, широкого загалу членів партії. Однак репресії торкнулися й інтелігенції, селян (особливо тих, кого називали надто багатими, - куркулями). Вістря репресій було спрямоване і проти цілих етносів та етнічних груп, яких називали "п'ятою колоною".

Надзвичайних людських втрат тоді зазнав і український народ. Під час Великого терору були розстріляні представники української інтелігенції Курбас, Куліш, Підмогильний та інші. Було знищено політичну, мистецьку та наукову еліти, деформовано суспільні зв’язки, зруйновано традиційні ціннісні орієнтації, поширено суспільну депресію та денаціоналізацію.

На території УРСР в ті жахливі часи було засуджено 198 918 людей, з яких близько двох третин розстріляли. Решту відправили до в`язниць і концтаборів. Звільнено було лише 0,3% осіб.

Початком реалізації антилюдських планів Сталіна став оперативний наказ НКВД 1937 року про репресування "колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів". Проте наявні документи НКВД свідчать, що масові репресії готували заздалегідь. Наказ запроваджував ліміти на покарання людей - вироки за першою категорією означали розстріл, за другою – ув’язнення в таборах ГУЛАГУ (Главное управление лагерей), з яких багато хто так і не повернувся живим.

Ще до початку указу в СРСР розпочали "чистку" партійних лав та органів безпеки, а згодом почались масові арешти. Після цього політбюро розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних "трійок", щоб спростити процедури засудження. До їх складу входили начальник обласного НКВД, обласний прокурор та перший секретар обласного чи республіканського комітету ВКП(б). Заарештовані були позбавлені права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі, знущаючись над полоненими психологічно й фізично, нелюдськими тортурами вибивали з них потрібні зізнання. Дозвіл на застосування тортур було дано на найвищому рівні.

Через кілька місяців після початку репресій радянська влада ухвалила нормативні документи, які посилили відповідальність і членів родин репресованих. Дружин та чоловіків "ворогів народу" арештовували, а дітей віком до 15 років передавали у спеціальні дитбудинки. Членів сімей засуджених до розстрілу примусово переселяли у внутрішні області і на схід СРСР.

Часи Великого терору у масовій свідомості населення Радянського Союзу позначені тотальним страхом і недовірою. Люди були доведені до відчаю нічними арештами сусідів, підозрами колег на роботі, друзів, родичів, пошуком шпигунів та шкідників. Доноси та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. З переляку людина могла написати донос на колег чи сусідів, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Репресії припинили за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва 17 листопада 1938 року. Тоді ухвалили постанову, якою "орієнтували правоохоронні органи на припинення "великої чистки" та відновлення елементарної законності". Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.

Незаконність антилюдських дій тодішньої верхівки радянської влади визнали після смерті Сталіна, коли в роки "відлиги" провели часткову реабілітацію репресованих. Але реабілітаційні процеси 50-60 років минулого століття мали обмежений характер. Більшість засуджених за політичними звинуваченнями не отримали повної реабілітації і їхні права не були повністю відновлені.

В останні місяці існування УРСР у 1991 році ухвалили Закон "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". У ньому вперше в державі законодавчо засудили політичні репресії сталінського режиму. Після цього органи прокуратури і суди впродовж 1991-2001 років реабілітували 248 810 людей. При цьому відмовили в реабілітації 117 243 особам.

Офіційно Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму лише в 2015 році, коли увалили Закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки".

Політичні репресії проти українців, як і депортація кримських татар, - це гіркі, болючі й трагічні сторінки нашої спільної історії, які пам'ятають і пам'ятатимуть багато поколінь наших обидвох народів. Заходи, присвячені Дню пам'яті жертв політичних репресій і Дню пам'яті депортації кримських татар, - це лише невелика данина шани жертвам тих страшних подій, про які нам потрібно пам'ятати, щоб ці трагедії більше ніколи не повторилися...