...І розвиватимуть у сучасних умовах традиції 80-річної давності відомого на теренах Галичини першої половини XX ст. товариства письменників і журналістів. В обласному центрі Прикарпаття відновили діяльність Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка (ТОПІЖ), яке в 1925–1939 рр. діяло у Львові. Голова, по суті, новоствореної структури відомий літературний критик, есеїст, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Євген БАРАНна засіданні організації в Народному домі «Просвіта» наголосив, що члени товариства продовжуватимуть і розвиватимуть у сучасних умовах традиції львівського ТОПІЖ. А те давнє об’єднання письменників і журналістів налічувало близько 60 членів і кандидатів, очолювали його в різний час такі відомі особистості, як Андрій Чайковський, Василь Стефаник, Василь Щурат, Богдан Лепкий, Роман Купчинський.
– Живемо ми в час серйозних викликів, які чи не найбільше загрожують сфері культури, – зазначив Євген Баран. – Тож наша громадська структура бачить свою місію в тому, щоб не піддаватися їм, а на своєму рівні робити вагомі кроки для збереження й розширення простору української культури, українського Слова в державі. Тож його, Слово, передовсім представлятиме й популяризуватиме прикарпатське ТОПІЖ. Наше товариство має ту особливість, що, крім письменників і журналістів, до нього вступають і краєзнавці, які активно підтримали ідею його створення і в рядах яких є й чимало прикарпатських літераторів. Зрештою, членство в ТОПІЖ не суперечить статутам національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців, тож не бачу жодних формальних перешкод для участі членів цих творчих спілок. Наразі прихисток нам надає найдавніша українська патріотична організація – «Просвіта». Задум створити на новій основі Товариство письменників і журналістів ім. І. Франка виник у нас ще навесні й реалізуємо його поступово – наразі воно на стадії формування. Ми не проводили з цією метою жодних акцій, якоїсь агітації. Та, як на мене, це не є важливим і не на часі…
Такий ще важливий момент окреслився при проведенні паралелей між давнім і новоствореним товариствами, які назвали себе ім’ям «українського Мойсея». Львівське ТОПІЖ від 1933-го організовувало літературні конкурси, призначало премії за найкращі твори року, серед їх лауреатів були Ірина Вільде, Улас Самчук, Богдан-Ігор Антонич. У прикарпатського Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, певна річ, немає фінансів на такі грошові винагороди. Але воно вже заснувало свою відзнаку – медаль Василя Скуратівського «За подвижництво в літературі і краєзнавстві», розроблено положення про цю нагороду.
Чому саме медаль В. Скуратівського (1939–2005) – уродженця Житомирщини, київського письменника, етнографа, автора книжок народознавчої тематики? Що поєднувало його з Прикарпаттям? Відповіді на ці запитання прозвучали на засіданні ТОПІЖ, яке стало, по суті, його презентацією перед громадськістю. Ініціаторами запровадження цієї найвищої відзнаки рухали і прагнення пошанувати таким чином одного з родоначальників українського народознавства, і спонукальний мотив зупинити дедалі очевиднішу нині негативну тенденцію до регіоналізації суспільного життя і його невід’ємної складової – культури. Тенденції, що виявилися і під час недавніх місцевих виборів, коли позиції представників загальноукраїнських політичних сил у новообраних самоврядних органах багатьох областей і міст відчутно похитнули висуванці від сформованих тут місцевих політичних партій. Така регіональність, герметизм, закритість, на думку Євгена Барана, створює небезпеку для соборності держави.
А щодо зв’язків В. Скуратівського з Прикарпаттям, то, виявляється, вони були, та ще й які міцні! Власне, спочатку доля звела його з вихідцем із села Хмелівки на Богородчанщині краєзнавцем, меценатом, дослідником української еміграції Євгеном Паранюком у Нью-Йорку – туди Василь Тимофійович приїхав у справах. Спільне захоплення українською історією та етнографією поєднало цих двох людей. Після проголошення незалежності України Є. Паранюк не раз бував на Батьківщині, подовгу жив у рідному селі, тож запросив сюди Василя Скуратівського із дружиною Надією Качалкою та дочкою Яриною Скуратівською. Втім, автор виданої 1987 р. книжки «Берегиня», яка викликала серед українців воістину потужну хвилю зацікавлення народознавством, приїхав улітку 1993-го до Хмелівки не для відпочинку – то був один із маршрутів очолюваної ним до цього більше 10 років всеукраїнської фольклорно-етнографічної експедиції «Чумацькими шляхами», які пролягали в усі регіони держави. Скуратівський тоді записав багато зразків фольклору, звичаїв, обрядів у Хмелівці і в сусідньому селі Росільна. Про своє спілкування з добродієм Євгеном письменник розповів у статті «Глибинний погук рідної землі. Кілька штрихів про зустрічі з Є. Паранюком», що була надрукована 2003 р. і вміщена у підготовленій ним з паном Євгеном книжці «Паранюки – рід простий, але славний…». Статтю передруковано і в книжечці «Заповідник Хмелівки», яку на засіданні ТОПІЖ презентував автор поданої в ній розповіді «Василь Скуратівський у Хмелівці» Василь Бабій, член спілок письменників, журналістів і краєзнавців, котрий ще й дотепер вчителює в цьому селі. Видання містить світлини В. Скуратівського з Є. Паранюком та його родичами-хмелівчанами, матеріали, які письменник разом із дружиною та дочкою зібрали тут під час фольклорної експедиції. Тож прізвища двох авторів – Василя Бабія та Василя Скуратівського – значаться на обкладинці книжечки, виданої обласною «Просвітою».
– А чому ви її так назвали – «Заповідник Хмелівки»? – запитали у В. Бабія під час засідання ТОПІЖ.
– Тому що я глибоко переконаний: ми повинні сприймати як заповідник українського духу, фольклору, звичаїв, обрядів будь-яке село, де ще збереглися такі заповідні, направду безцінні речі, які зафіксував у підгірському селі письменник і етнограф Василь Скуратівський. Ті його записи структуровано в цій невеличкій книжці за розділами «Весілля», «Народини», «Мерлини», «Про дітей», «Ворожіння, прикмети», «Прикмети, що стосувалися окремих тварин, птахів, плазунів», «Шепти», «Від вроків», «Виливання воску від переляку»…
Урочистим моментом цього засідання стало вручення медалі Василя Скуратівського першим її лауреатам. Цю відзнаку й посвідчення до неї №1 отримав за подвижництво в літературі і краєзнавстві голова ОО НСКУ Михайло Косило. Відзначено зокрема його значний особистий внесок у справу дослідження діяльності й пошанування пам’яті «Руської трійці», спорудження першого й єдиного у світі пам’ятника їй в Івано-Франківську, випуску – зі вступною статтею М. Косила – факсимільного видання підготовленого цим літературно-краєзнавчим гуртком альманаху «Русалка Дністровая», проведення у місті 2017-го, до 180-ї річниці його виходу друком, Всеукраїнської науково-практичної конференції «Русалка Дністровая» – перша книжка українською мовою в Галичині. Загальнонаціональний та європейський контекст». Михайло Юрійович також є головним редактором журналу «Краєзнавець Прикарпаття», випуск якого з 2003 р. увінчало вже 35-те число, а 2010-го було засновано і «Бібліотеку журналу «Краєзнавець Прикарпаття», яка порадувала читачів загалом уже двома десятками краєзнавчих і літературних видань. Як сказав на засіданні М. Косило, нині він особливо радий з того, що вчені ПНУ ім. В. Стефаника – члени обласної організації НСКУ взяли діяльну участь у реалізації підтриманого Івано-Франківською, Львівською і Тернопільською обласними радами масштабного проєкту – підготовці фундаментального тритомного видання «Енциклопедія ЗУНР», вважає це найбільшим досягненням авторів книги.
Медаль Василя Скуратівського голова ТОПІЖ Євген Баран вручив і своїй колишній студентці – активному краєзнавцю Любові Лапчук. До речі, Євген Паранюк доводився їй близьким родичем. Розповіла, що коли 1993-го на його запрошення до Хмелівки приїхав Василь Скуратівський із дружиною і дочкою, то поселилили їх у хаті Євгенового брата Юрія Паранюка. Тут гості і запізналися з рідною сестрою Євгена і Юрія Поліною Лапчук та її донькою. Люба Лапчук пізніше мала нагоду пожити в родині письменника, потоваришувала з Яриною Скуратівською.
На жаль, через хворобу не зміг поки що отримати високу відзнаку Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка – медаль Василя Скуратівського – Михайло Паньків, якого на засіданні ТОПІЖ назвали корифеєм української етнографії. Під час відвідин Прикарпаття В. Скуратівський щоразу бував і з Михайлом Іллічем, тоді директором Івано-Франківського краєзнавчого музею, вони стали добрими приятелями.
Засідання відбувалося в День української писемності і мови, тож його учасники, зокрема і член ради товариства, поет, голова Івано-Франківського осередку НТШ, професор ІФНТУНГ Василь Мойсишин, заступник голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Михайло Січка, член НСПУ і НСЖУ, заступник голови міської «Просвіти» Іван Гаврилович, активіст Івано-Франківського науково-просвітницького товариства «Просвіта-Світовид» Василь Кричун, наголошували на неперебутньому значенні для всіх нас рідної мови як генетичного коду українства і потреби утвердження її в усіх сферах життя держави й суспільства.
