11 квітня у всеукраїнський прокат виходить кінострічка «Сквот 32». А днями в Івано-Франківську відбувся її допрем’єрний показ за участі знімальної групи – продюсера Андрія Єрмака та виконавців ролей Анни Адамович, Владислава Партики, Івана Бліндара з Івано-Франківського драмтеатру та Олександра Богачука, який не є актором, але професійно займається брейк-дансом і 2016-го здобув перемогу на чемпіонаті світу з брейк-дансу World BBoy Classic.

А кілька днів тому герої стрічки побували в Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, щоб зустрітися зі студентами і поговорити про саморозвиток і мотивацію жити в Україні. Творці фільму розповідали молоді про свої історії успіху та про те, як вони шукають мотивацію і чим надихаються. За найкращі питання творці фільму вручали хлопцям і дівчатам призи.

Фільм «Сквот 32» розповідає про сучасну талановиту і небайдужу молодь, що незаконно заселила занедбаний будинок у столиці, створивши так званий сквот… За сюжетом, туди потрапляє дівчина-фотограф Ліза, покинувши нудну нецікаву роботу в банку. Репер Саша, з яким вона там знайомиться, різкий та сміливий. У сквоті і за його межами він — вільний бути тим, ким захоче. Одного дня вони з Лізою зустрінуться, Саша схопить її за руку — і розпочнеться абсолютно нова історія, повна свободи та творчості.

Але якийсь депутат захотів знести дім, тому молодь влаштовує перформанс, і завдяки резонансу його визнають пам’яткою архітектури. За сюжетом цієї стрічки стоїть реальна історія столичного будинку. Власне, таких історій можна знайти чимало. А ще – реальна історія дівчини-фотографа, котра самотужки хотіла врятувати старий будинок.

Сквотинг – це своєрідна субкультура. Тому в широкому розумінні сквот – це про арт, хіп-хоп, фото, збереження пам’яток архітектури. Так, на ФБ-сторінці фільму його творці навіть запустили арт-акцію чи перформанс задля фіксації занедбаних будинків у різних містах і заради їхнього збереження. На підтримку конкурсу та для привернення уваги до проблеми закинутих будівель в містах України талановиті Олександр Твердохліб та Ірина Заспа створили фотопроект, закликаючи усіх зробити фото чи відеофіксацію закинутого будинку, вказати його адресу і запостисти свою роботу в інстаграмі з хештегом #відкрийсквот32.

У рамках промо-кампанії фільму творці стрічки запустили серію соціальних плакатів з акторами- виконавцями головних ролей, які закликають створювати своє майбутнє в Україні і провели соціальний тур містами країни, щоб послухати молодь і спробувати переконати її творити своє життя в рідному домі, вчитися шукати мотивацію і відкриватися назустріч творчості, але не їхати з рідної країни.

За словами продюсера Андрія Єрмака, бюджет стрічки становить 13 мільйонів гривень, 80 відсотків витрат взяло на себе Держкіно. Виробництвом фільму займалися кінокомпанія Garnet International Media Group за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Дуже цікавою є операторська робота. Анна Адамович, виконавиця головної ролі, роботу над стрічкою називає непростою, бо їй доводилось мало говорити і шукати глибші виражальн засоби для втілення образу своєї героїні і додає, що відчути атмосферу сквоту можна у Києві, відвідавши локацію, де знімали кіно. Там збережено всі деталі. Дівчина образно порівнює свої емоції від фільму і роботу над ним із Алісою в країні чудес.

Разом із творцями фільму «Сквот 32» до Івано-Франківська приїхала представниця ГО «Відчуй», яка займається соціальною адаптацією людей з порушеннями слуху. Цей фільм один із небагатьох, який можуть переглянути слабочуючі люди, бо було створено версію «Сквот 32» із субтитрами. Власне її і показували під час допрем’єрного туру. Також до і після показу глядачі мали нагоду ознайомитися із «Зірковою Абеткою» від ГО «Відчуй». Участь у цьому фотопроекті взяло понад 30 відомих українців, які демонстрували всі літери жестової мови. Дітей із вадами слуху також було запрошено відвідати показ стрічки. На жаль, не всі кінотеатри країни взяли в прокат фільм «Сквот 32». Однак уже навіть промоційний тур містами України засвідчив глядацьку зацікавленість стрічкою.

Сквотинг — це окрема культура, яка бере свій початок з 1960-х років 20 століття. Так з’явився один із найпопулярніших нічних клубів у Амстердамі – Paradiso, лондонський RampART, міланський Leoncavallo (де зараз відбуваються театральні вистави та джазові концерти), берлінський «Tacheles» й «Köpi», або ж ціла республіка Ужупіс у Вільнюсі (спеціальний район столиці Литви, частково розташований в Старому місті, українською район називається Заріччя, іноді його порівнюють з Монмартром в Парижі або Андріївським узвозом в Києві. Сьогодні в районі розташовуються художні галереї, майстерні та кафе).