В Івано-Франківську в кінотеатрі «Космос» відбувся допрем’єрний показ українсько-польсько-чесько-французького фільму-антиутопії «Номери» за однойменною п’єсою українського кінорежисера, сценариста й письменника, громадського діяча Олега СЕНЦОВА, яку він написав 2011 року.
Оскільки О. Сенцова на час підготовки до екранізації його роботи та зйомок кінострічки було незаконно ув’язнено в Росії і він не міг брати участь у знімальному процесі, то право на екранізацію п’єси він передав Ахтему Сеітаблаєву. А сам вносив до матеріалу фінальні правки, потрібні для старту зйомок в Україні, співпрацював із Сеітаблаєвим через тривале листування, обговорюючи акторський кастинг, сценографію та костюми героїв – за рік роботи над фільмом Олег Сенцов написав більше сотні листів. І в титрах «Номерів» стоїть помітка – directed in Gulag, тобто «зрежисовано в ГУЛАЗІ».
Фільм отримав фінансування від Української держави, а також підтримку Польщі, Чехії та Франції. А перед його показом в Івано-Франківську відбулася пресконференція за участю актора Максима Девізорова, котрий грає роль «номера 11-го» (всі персонажі п’єси без імен, але «пронумеровані»). Втім, як каже про себе його герой: «Я не одинадцятий, я двічі перший». Бо він приходить у фільмі як месія, як тригер, чия поява переламує, може, некомфортний, але узвичаєний хід подій. На думку актора, це кінострічка передусім про надію і свободу, про завжди наявну можливість змінити своє життя.
Його шлях до цієї ролі доволі цікавий: він брав участь у кастингу до відомої кінокартини А. Сеітаблаєва «Захар Беркут» і не пройшов, але, очевидно, залишив по собі певне враження, бо на кастинг «Номерів» його запросили знову. І цього разу він вписався ідеально в майбутню роль…
– Після затвердження всіх акторів на ролі два місяці тривали репетиції, і коли ми зайшли на знімальний майданчик, усі були максимально готовими, залишалося тільки зняти. Оскільки фільм – це адаптована п’єса, яка має 5 дій, то й самі зйомки також тривали 5 днів. Це цілком павільйонна історія – все відбувається на тлі декорацій, які кардинально змінюються тільки на п’ятий, останній день розвитку подій у фільмі, – згадує М. Девізоров.
Отже, маємо на екрані модель тоталітарного суспільства у складі десяти осіб, точніше, номерів, які живуть у буквально замкненому відгородженому світі стадіону. Причому «Перший номер» – найголовніший, а останній, десятий, – найбільш упосліджений. Тут панує своєрідна та дуже жорстка ієрархія. Є Книга Правил, за якими вони живуть, є наглядачі – так звані судді, добре озброєні та вишколені, є «Нуль» – вождь, бог чи тиран – невидимий, але відчутний, коли події починають виходити за межі правил. Попри всю гротескність і абсурдність існування у цьому просторі смерть тут реальна і дуже швидка…
Так, очевидно, тривало довго і могло тривати ще довше, якби не поява маленького хлопчика – результат забороненої любові сьомого і четвертого номерів. Хлопчик росте, як у казці, – «не щоднини, а щогодини», порушуючи всі можливі табу, а коли виростає, то своєю поведінкою спричиняє зміни набагато більшого масштабу. Фінал фільму можна вважати як неочікуваним, так і закономірним, якщо уважно стежити за фабулою. Бо ж четвертий номер гине не просто так, вона – втілення всього найкращого і найгуманнішого, що є в номері сьомому, і з її смертю в ньому також помре все світле…
Фільм досить багатий на метафори та алегорії, які цікаво простежувати в процесі перегляду, як і багато аналогій у сучасному житті. Утопія, що може стати реальністю будь-якої миті…
Світова прем’єра картини відбулась у рамках програми спеціальних показів Berlinale Special 70-го ювілейного Берлінського кінофестивалю ще 21 лютого цього року. Й опісля фільм отримав неоднозначні відгуки від кінокритиків. Майже всі вони відзначали його схожість з «Доґвіллем» Ларса фон Трієра. Але головними недоліками «Номерів» вважають нерівномірну акторську гру, неоднозначний саундтрек і те, що ця антиутопія по-українськи часом виглядає, як шкільна п’єса, що оповідає світові черговий варіант всім відомої орвеллівської притчі. Позитив же бачать у тому, що фільм дуже добре виконав своє основне завдання – висловив кінематографічний маніфест проти тоталітаризму...
