Уже вдев’ятнадцяте у День української писемності та мови українці у всіх куточках України та за її межами пишуть Всеукраїнський радіодиктант національної єдності. Не стоять осторонь цієї акції і прикарпатці. Журналістка газети «Галичина» побачила, як писали диктант в двох вищих навчальних закладах – Івано-Франківському національному медичному університеті та Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника.

Перший Всеукраїнський диктант національної єдності, який організовує Національна суспільна телерадіокомпанія України, відбувся 2000 року. З кожним роком захід охоплює чимраз більшу кількість людей, стає гарною традицією у багатьох навчальних закладах, установах, родинах... Упродовж останніх 13 років диктант готує і зачитує в прямому радіоефірі мовознавець Олександр Авраменко. Цього року він підготував для учасників мовного флешмобу диктант «Від бересту – до «цифри». До речі, в тексті траплялися слова, котрі згідно з новою редакцією українського правопису потрібно було писати по-іншому. Зміст твору був доволі символічним, адже розвиток цифрових технологій вплинув і на цьогорічну форму надсилання диктантів на перевірку. Тепер не треба було бігти до найближчого поштового відділення, а лише сфотографувати роботу і надіслати її на вказані адреси у віртуальному просторі. І вже за 15 хвилин текст диктанту опублікували, тож кожен зміг його перевірити. Ті, хто впорався із завданням без помилок, традиційно отримають заохочувальні призи.

В Івано-Франківському медичному університеті вже не вперше долучаються до написання Всеукраїнського диктанту національної єдності. За словами завідувачки кафедри мовознавства ІФНМУ, професорки Світлани Луцак, грамотність та досконале володіння українською мовою для майбутніх медиків є надзвичайно важливим та необхідним: «Сьогодні є дуже багато медичної документації, котру потрібно грамотно вести, і власне цього ми навчаємо студентів на заняттях з української мови за професійним спрямуванням. Водночас дуже важливо володіти українською мовою, тому що кожному з них доведеться спілкуватися з пацієнтами, і навіть іноземцям, котрі проходять лікувальну практику в українських медичних установах».

До речі, вже три роки поспіль в акції беруть участь не лише українські студенти, а й іноземні. Гості з інших країн традиційно декламують вірші українських поетів, співають українські пісні, але є й такі, котрі наважуються перевірити свої знання з української мови. Цього року таких сміливців назбиралося близько 20.

«Звичайно, не можна сказати, що студенти-іноземці володіють українською мовою на високому рівні, хоча обов’язково вивчають її університеті. Вони залюбки зголошуються брати участь у цьому заході, але найбільше їх, напевно, цікавить не так рівень володіння українською мовою, як можливість побути з іншими студентами, заспівати, продекламувати український вірш», – коментує С. Луцак.

Момін Аль-Джовхер з Іраку навчається на четвертому курсі ІФНМУ. Цього року він наважився писати диктант, щоб довести собі, що знає українську мову. Зізнається, що вивчав її самостійно через спілкування, адже така методика вивчення для нього найбільш дієва і неймовірно цікава. Найважче йому давалася граматика, особливо відмінки. Момін прагне ще краще володіти українською та розмовляти без акценту і помилок. Впевнений, що для цього йому потрібен лише час. Хлопець каже, що десь після року вивчення української зрозумів, про що люди розмовляють на вулиці, і з кожним роком відчуває, що знає набагато більше.

«Складно спілкуватися з людьми, якщо є мовний бар’єр, неможливо висловлювати свої думки, говорити про почуття, коли не розуміємо одне одного, – переконаний іноземець. – Коли людина вивчає нову мову, вона розвивається, збагачує свою культуру, тому що є фрази та слова, котрі мають сенс лише в цій мові. Як можна розуміти українців, коли ми не знаємо їхньої мови?!»

У Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника вже вчетверте пишуть диктант у святковій атмосфері з відомими прикарпатцями. Цього року до акції долучилися Марія Микицей, Світлана Бреславська, Євген Баран, Богдан Томенчук, Володимир Макаров, Ольга Бабій, Іван Монолатій та багато інших. В аудиторії аншлаг, окремі студенти, котрим не вистачило місця за партами, примостилися на сходах та уважно записували кожне продиктоване слово.

– Диктант єдності – це красиво, святково, урочисто, ритуально, тому що коли водночас всі охочі українці сідають і разом роблять спільну справу, мені видається, що це енергетично добре для України, – наголошує ініціаторка заходу професорка ПНУ ім. В. Стефаника письменниця Ольга Деркачова. – Це така акція, коли українець з будь-якого куточка о певній годині сідає і пише диктант, як я жартую, це саме те місце і час, де я не проти, коли мені диктують згори, що робити. Основна ідея диктанту – не перевірка грамотності, а об’єднання українців довкола гарної спільної ідеї. Тут ідеться про об’єднавчу функцію і аж ніяк не про перевірку для визначення грамотності середньостатистичного українця…

Декан факультету філології ПНУ ім. В. Стефаника Роман Голод зізнається, що вперше цього року долучився до написання диктанту.

«Об’єднуватися завжди важливо, – наголошує він. – Якщо ми почуваємося єдиною нацією, якщо ми шукаємо якісь маркери самоідентифікації, то мова – найважливіший з них. Чим більше громадян України братиме участь у диктанті, тим ширшою буде платформа для всенаціонального об’єднання».

Цього року разом зі студентами, викладачами ПНУ ім. В. Стефаника та відомими прикарпатцями писали диктант і учні Івано-Франківської католицької школи-гімназії ім. Василія Великого.

«Щороку ми робили це в межах школи. Цього ж року, оскільки мої учні вже 11-класники, за 5 хвилин випускники, вирішили долучитися до великої університетської спільноти, влитися у великий простір української родини, яка пише разом диктант, – розповідає вчителька української мови та літератури школи-гімназії ім. Василія Великого сестра Єремія Стеблина. – Диктант надзвичайно цікавий, містить багато правил, тож над ним можна працювати з майбутніми абітурієнтами на уроках української мови, готуючись до ЗНО».