В Івано-Франківськ приїде відома індійська монахиня-цілителька, котра проживає на Закарпатті (оновлено)

10 серпня у храмі Святого Івана Хрестителя в Івано-Франківську, де знаходиться Чудотворна Ікона Матері Божої Ласкавої, відбудуться одноденні реколекції, які провадитиме відома католицька монахиня з Індії Ліджі Пайямпілі.

Як індійська черниця потрапила в Україну

Народилася майбутня черниця в Індії у сім’ї католиків, хоч там домінує індуїстська релігія. У 12-річному віці вперше прийняла Святе Причастя і, як їй тоді радили, загадала при цьому бажання, яке обов’язково мало здійснитися. А намріяла вона собі стати монахинею, як її старша сестра, бо дуже їй подобалися церемонії, які відбувалися у храмі, а ще - одяг черниць.

У 15 років (1986), щоб дотримати свого слова і здійснити мрію, склала обітницю чернецтва в монастирі де Сен-Марк. Вона увірувала, що Бог кличе нас до себе різними дорогами і що це саме її покликання.

Після приходу в монастир Ліджі понад три роки пізнавала, для чого вона це зробила. Після шести років склала вічні обітниці. У той час приїхала до монастиря головна настоятелька з Франції і сказала дівчині, що потрібно буде їхати з духовною місією в Україну. Мабуть, тому, що молода монахиня й справді почувалася щасливою, прийнявши чернецтво, і могла щиро пропонувати цей шлях іншим вірянам.

До Києва Ліджі Пайямпілі приїхала в 2000 році розбудовувати монашу спільноту свого згромадження. Спочатку їй було дуже важко. Це була перша в її житті подорож за кордон, та й мови нашої не знала. В Україні її шокувало багато речей. Наприклад, те, що в українських храмах, на відміну від індійських, дуже мало молоді, мало недільних шкіл. В Індії ж недільні релігійні школи при церквах виконують функції нарівні з традиційними державними, де діти, усі без винятку, зобов’язані вчитися, складати щороку іспити і по закінченні отримати сертифікат, без котрого священник у майбутньому не повінчає. В іншому разі заплатять єпископові штраф. При таких школах є й спеціальні групи-гуртки для дітей та молоді.

В Індії дуже строго відносяться до вінчання і подружнього життя. Таке явище, як розлучення, яке в Україні настільки поширене, що для держави уже стало демографічною проблемою, у них велика рідкість. Адже якщо подружня пара склала обітницю перед Богом, вона зобов’язана її дотримуватися. Навіть якщо шлюб невдалий. Саме тому в Індії рідко можна знайти покинутих дітей чи самотню жінку з дитиною. Вдруге брати шлюб можна, якщо хтось із подружжя помер.

Також в Індії не припустимо, щоб батьки і діти чи подружжя було різних віросповідань або ж легко за бажанням міняли одну віру на іншу, як це робиться у нас, в Україні.

Настоятлька з Франції просила Ліджі, щоб вона заохочувала українських дівчат вступати до згромадження. Та коли молода черниця побачила їх у коротких спідницях, з пивом і сигаретами в руках, у компанії хлопців, з якими цілувалися на очах у перехожих, то була дуже розчарована і подумала, що покликань в Україні не варто чекати. Вона казала, що їй дуже шкода українську молодь, бо та не знає, чого хоче у житті, не готова до сімейного життя, не готова брати на себе відповідальність за свої вчинки, поведінку. Хлопці й дівчата мають свої плани, людські, в яких легко розчаруватися.

Ліджі Пайямпілі вирішила: як би не протестувала її душа, вона потерпить п’ять років, виконає місію в Україні і повернеться додому.

Проте у Бога для черниці були свої плани. Подальшу долю дівчини вирішила хвороба, яка застала її зненацька у 27-річному віці. Згодом вона зрозуміла, як помилялася щодо України.

У Ліджі несподівано почалися часті головні болі, виросла пухлина на спині. Спочатку українські лікарі не могли встановити діагноз. Пройшовши усі обслідування і зіткнувшись з нашою хабарницькою і дорожезною медичною системою, черниця у відчаї вирішила, що помирати поїде на батьківщину, адже медики не давали ніяких шансів на життя.

В Індії їй поставили діагноз - туберкульоз кісток й менінгіт, які руйнували і мозок, і кості.

Усе змінилося після кількох місяців безуспішного лікування. Одного дня дівчина почула, як до неї звернувся Господь: «Чому ти засудила український нарід? Чому ти бачила там лише все погане? Це теж мої діти! Я тебе послав в Україну, щоб ти була з ними, а ти не хотіла, тому я тебе і повернув назад. Як ти могла сказати, що в Україні не буде покликань, що тут ненормальні люди, бо не ходять до церкви?! Ти думаєш, що ти краща, ніж вони, бо народилася в сім’ї католиків, віруючих?!». Потім Господь показав Ліджі багато картин з історії України, де були війни, де забороняли Церкву, переслідували за віру. Він пояснив їй, що молодь не йде до храму, бо ще не звикла, ще остаточно не минула стара історія.

Монахині було незвично чути слова Бога, тому вона звернулася до нього: «Я ніколи не чула Твій голос, Господи, але якщо це Ти, тоді зціли мене, і я повернуся в Україну!». Після того дівчина почала одужувати. І хоч усі їй передрікали смерть або ж, у кращому випадку - інвалідний візок, але вона встала на ноги.

Перші покликання та досвід цілительства

Коли повернулася до Києва, цілий рік молилася, щоби Бог вказав їй шлях, де хоче бачити її служіння. Так Ліджі зрозуміла, що її місце на Закарпатті. Вона просто сіла в потяг і поїхала в село Павшино Мукачівського району, де була їхня римо-католицька парафія. (Головний центр Зромадження є у Франції, а сестри їхньої парафії в Німеччині і США, Індії та Філіппінах, на Мадагаскарі. Значна частина сестер з Індії - понад 400 монахинь).

Нині там уже збудовано і монастир, у якому є черниці з України, Індії, Словаччини, і дім для перестарілих. Живуть сестри за пожертвування, допомагають бідним і неповносправним, хворим у лікарнях і ув’язненим. Головною своєю місією вважають жертвування і служіння, а також нести любов і слово Боже. З цією метою вони їздять з проповідями у різні міста, спілкуються з людьми різних віросповідань.

Ліджі Пайямпілі нині є настоятелькою монастиря Св. Йосифа згромадження де Сен-Марк у тому ж селі Павшино. А відомою на весь світ вона стала завдяки своєму дару зцілення силою молитов. І допомагає вона усім незалежно від віросповідань.

З її допомогою багато хто одужав навіть від невиліковних хвороб. Щодня черниця приймає сотні людей, нікому не відмовляє. З власного досвіду знає, як це бути важко хворою. Вона перемогла хворобу тоді, коли вже майже рік не могла звестися з ліжка, а лікарі - індійські й українські, котрі не давали жодних шансів на одужання, дивувалися, як хвора ще досі жива. Вона зцілилася з Божою поміччю і відтоді вирішила допомагати зцілюватися іншим людям.

До монахині приходять з різними проблемами - хворобами, безпліддям, через сімейні негаразди, коли іншого порятунку вже немає. Після духовних наук та молитов сестри Ліджі багато людей вже отримало поміч. Та головне її завдання, як вважає сама монахиня, це донести до людей послання, що Бог прагне бути з кожним із нас, жити в наших серцях, і що ми у всьому повинні покладатися на Нього і довіряти Йому.

Як каже Ліджі, люди просять про зцілення, проте вона не вважає себе цілителькою, а лише інструментом у руках Бога – справжнього Цілителя, який Духом своїм через неї як через провідник дарує зцілення, поради, розраду.

Духовні настанови черниці

Під час поступового одужання в Індії, коли монахиня вісім місяців фактично жила в каплиці у постійній молитві, їй у душу запала одна молитва, котру вона нині читає над людьми, що просять зцілення, - «Отче наш». Перед тим просить у Бога прощення за гріхи людини, яка страждає. Бо, як каже, Ісус спочатку зцілює душу, а потім тіло. Після молитви ставить знак хреста, адже вірить: хто його носить, той спасенний. Тому навіть коли про молитву просять мусульмани чи іудеї, все одно ставить знак хреста, і вони це приймають.

Звичайно ж, не усі хворі одужують, але усім сестра Ліджі дає надію, що усе буде добре, щоб не сталося. Адже на все воля Божа, і Він знає, що для людини краще - одужання чи смерть. Головне – довіряти Господу і бути терплячим, знати що для кожного з нас у Бога є свій план.

Людина дуже сильна з Богом. Вона все здатна подолати і без сторонньої підтримки, навіть зцілитися, але тільки з Богом. Проте коли хтось падає, то потрібна інша людина, щоб підняти, підбадьорити і направити на шлях істинний.

Черниця каже, що назавжди запам’ятала, як Бог їй сказав: «Передай моїм дітям, як Я прагну бути з ними, жити в їхніх серцях». Тому перед молитвою Ліджі з іншими сестрами спочатку влаштовує конференцію, де намагається передати людям слова Бога. Коли запитують, як молитися, завжди відповідає, що головною молитвою, попри те, що є багато гарних, сильних і потрібних молитов, все-таки вважає молитву «Отче наш», бо її дав Ісус. А ще тому, що у ній є слова «нехай буде Воля Твоя» і «прости нам провини наші».

Сестра-монахиня, хоч і молиться над хворими й нікому не відмовляє, проте радить усім самим теж молитися щодня. І саме молитвою «Отче наш» - 40 разів впродовж 40 днів, адже Ісус теж через 40 днів у пустелі знайшов спасіння. Стверджує, що після 40 днів молитов стан людини змінюється.

Ліджі розуміє, що більшість людей лінуються молитися за себе, що шукають лише зцілення тілесне, але не Божу волю, не вдосконалення душі, тому й пояснює усім, що молиться за їх духовне здоров’я. А справжнє зцілення, наголошує вона, прийде до тих, хто подбає про свій духовний розвиток.

Тому перед тим, як молитися за здоров’я хворих із покладанням на них рук, Ліджі Пайямпілі просить усіх почути її проповідь про послання від Бога і про потрібність й силу молитви та віри, адже вона це пізнала завдяки важким урокам і випробовуванням.

спецкор