Усе почалося з участі Наталії Королевич у приуроченому до 30-річчя проголошення суверенітету України літературному конкурсі «30 слів про Україну», який провела ГО «Громадський інститут аналітики». Вчителька української мови і літератури Тязівської гімназії перемогла в ньому із твором у жанрі верлібра, проте по-своєму унікального – коли писала, авторка для себе визначила умову, щоб у цій поетичній мініатюрі всі слова починалися з однієї літери. І ось який твір вийшов:

І не думалося пані Наталії, що той успіх у конкурсі стане для неї животворним імпульсом до ренесансу її поетичної творчості після двадцятирічної перерви: у виданому 2000 року літературному альманасі було вміщено добірку віршів тоді ще студентки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Але попри обнадійливу оцінку знавцями літератури Наталя поеткою так і не стала через банальне поглинання її мрії житейською рутиною. Вийшла заміж, народила й виховує разом з чоловіком трьох синів, а паралельно – учительська робота, яка, якщо віддаватися їй сповна, забирає у педагога багато енергії й часу. А Наталія Королевич належить саме до таких учителів…

Але вірш, який ми навели, несподівано для авторки надихнув її на створення серії верлібрів за аналогічним принципом: усі слова в них починаються на кожну з інших літер українського алфавіту (звичайно, що з відомої причини серед творів цієї збірки вирізняються написані за дещо відмінним принципом вірші, де літери И, Ь, Ї, Й, Ю є в кожному слові, але не обов’язково на його початку).

Така-от своєрідна абетка вийшла – не для дітей, а для дорослих. І не думалось Наталії, що твір про Україну поряд з іншими буде представлено в її дебютній поетичній збірці «Видих… і вдих», видання якої профінансувала Ямницька сільська рада територіальної громади (голова Роман Крутий) і яку днями презентували в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка. Сталося саме так, проте «нічого в цьому житті не буває випадковим», як на зустрічі з читачами по-філософськи виснувала авторка цього невеличкого за обсягом, але вельми ошатного видання, яку представила модераторка презентації – головна бібліотекарка відділу краєзнавчої літератури ОУНБ ім. І. Франка Світлана Джоголик.

«Її абетка не призначена для дітей. Ця асоціативна абетка є сливе досконалим поетичним світом. Тому що авторка знає, що хоче сказати, кому сказати і для чого сказати. Цей світоглядний імператив і визначає особливий статус й особливу місію «Абетки» Наталії Королевич», – пише у передмові до збірки літературний критик, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка, доцент кафедри української літератури ПНУ ім. В. Стефаника Євген Баран, який, до речі, був керівником дипломної роботи Наталії.

І він, і письменник та краєзнавець Василь Бабій, поет і журналіст Іван Гаврилович, доцентка ПНУ ім. В. Стефаника Ірина Бабій, голова ГО «Громадський інститут аналітики» Віталій Перевізник, вчителька української мови та літератури Тязівської гімназії Ірина Садула, чільниця ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій, директор видавництва «Лілея НВ», в якому вийшла друком збірка, Василь Іваночко підкреслювали: Наталія Королевич своєю книжечкою «Видих… і вдих» (її назвою стали слова із верлібра на літеру В) усвідомлено чи мимоволі створила унікальну за жанровими ознаками абетку – асоціативну, вірші якої глибокі за змістом і є авторською візією світу. Відзначали і те, що видання вдало доповнюють, надають йому особливого колориту чудові світлини талановитої фотомайстрині Жанни Моісеєнко.

Розмова навколо презентованої збірки була щирою і невимушеною. Налаштовували її на таку тональність, певна річ, і вірші з «асоціативної абетки», що звучали в бібліотечній залі, як-от верлібр на літеру Т про рідне авторці село Тязів, у якому є такі рядки: «Трепетно, тепло тут так у Тязеві… То – твій талан і талант! Тоді і тепер – Тязів триває тобою!». Погодьтеся, автор абеткового вірша має володіти неабиякою поетичною майстерністю, щоб його твір був не набором слів, які починаються на одну й ту саму літеру алфавіту, а від першого до останнього рядка мав певну ідею, смисли, кажучи сучасною літературознавчою дефініцією, щоб він своєю образністю й метафоричністю викликав у читача ті чи інші асоціації, як і належить справжньому верлібру. З цього погляду варто процитувати ще одну поетичну мініатюру із книжечки «Видих… і вдих»:

Прочитала Наталія Королевич на зустрічі з читачами ОУНБ ім. І. Франка і своє есе про Каменяра: подала його на літературний конкурс «165 слів про Івана Франка», який провела недавно знову ж таки ГО «Громадський інститут аналітики», і цей твір журі визнало одним із найкращих. Отож усі, хто вересневого дня в головній книгозбірні краю вітав, безперечно, здібну до письменства сільську вчительку з виходом у світ її першої поетичної «ластівки», бажали пані Наталії, аби після вимушеної тривалої перерви таки відбувся ренесанс її літературної творчості – і в поезії, і в прозі.