12 березня, коли розпочався загальнонаціональний карантин через пандемію коронавірусу, педагоги, учні та їхні батьки не могли й подумати, що навчальний процес повністю переміститься в онлайн. Перехід на дистанційне навчання став для української освіти справжнім викликом, до якого вона не була готова, проте в процесі їй все ж вдалося більш-менш пристосуватися до обставин. Але 1 вересня досвід дистанційного навчання може знову стати у пригоді, адже є певна ймовірність, що новий навчальний рік розпочнеться онлайн.

До початку нового навчального року – півтора місяця. Профільне міністерство ще не сформувало чіткої відповіді на запитання, яке хвилює кожного учня, батьківську громадськість та педагогів: чи буде дистанційний формат в українських школах з 1 вересня? Адже все залежатиме від епідеміологічної ситуації в країні. Як повідомив новопризначений т. в. о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет, профільне міністерство готує три варіанти розвитку подій: дистанційний формат, змішану форму та навчання у декілька змін. «Розробляємо запасні варіанти. Можливо, буде змішана форма відвідування школи – частково офлайн, частково онлайн. Може, будуть діти змінами ходити. Потрібно напрацювати матеріали не лише безпечності санітарних умов, а ще й умов навчання для того, щоб діти отримували соціалізацію», – наголосив освітній чільник.

Відомо, що Міністерство охорони здоров'я спільно з Міністерством освіти розробляють алгоритми та правила, за якими з 1 вересня відбуватиметься навчання у закладах освіти. Після їх оприлюднення, мабуть, стане зрозуміліше, яким буде старт нового навчального року і до яких викликів готуватися школярам, їхнім батькам, педагогам та управлінцям.

На сайті Президента України ще в травні з’явилася петиція про заборону дистанційного навчання у всіх навчальних закладах. Її текст простий і зрозумілий і звучить як своєрідний крик про допомогу батьків, втомлених від домашнього навчання своїх школярів: «Діти повинні ходити до школи, навчатися, спілкуватися зі своїми однолітками. Батькам, дітям та вчителям дуже важко перебувати на дистанційній освіті. Діти не зможуть здобути повноцінні знання, перебуваючи вдома. Тому народ хоче, щоб влада не ухвалила закон про дистанційну освіту». Ця петиція вже набрала майже 29 000 голосів із 25 000 необхідних.

До речі, це не єдина петиція на цьому ресурсі, котра вимагає скасування навчання у дистанційному форматі і повернення школярів та студентів за парти та в аудиторії. Знайшла таких принаймні ще дві. І це означає, що тема дистанційного навчання зачепила величезну кількість людей в Україні. Несприйняття його у багатьох випадках є реакцією на те, що в українських школах «дистанційку» впроваджували по-різному, залежно від можливостей конкретного педагога, його бажання та медіаграмотності, а також технічного забезпечення і освітян, і школярів. Не було уніфікованої платформи та методик, за якими працювали б усі педагоги та навчальні заклади.

Спілкуючись з батьками та педагогами з різних куточків області, читаючи їхні коментарі та дописи у соцмережах, розумію, що в містах ситуація з охопленням дистанційним навчанням була кращою, ніж у сільській місцевості, адже там «ліпші стосунки» зі швидкісним інтернетом та технікою і у вчителів, і в дітей. Завідувачка методичного кабінету відділу освіти Косівської РДА Вікторія Шнайдер повідомляє, що близько 5-7% учнів 36 шкіл Косівщини не мали можливості навчатися дистанційно. «Ускладнює організацію дистанційного навчання те, що це гірський регіон, – коментує освітянка. – У школах району є високошвидкісний інтернет, але в багатьох учнів, котрі живуть у віддалених населених пунктах, його немає. А якщо в одній родині двоє-троє діток шкільного віку і один комп’ютер, то організувати там дистанційне навчання доволі складно».

Пані Вікторія констатує, що перший тиждень переходу на «дистанційку» був дуже складним. Тоді педагоги працювали з viber. Втім, з часом спектр навчальних платформ, на яких вели уроки, розширився. Моя співрозмовниця зауважує, що вчителі здебільшого працювали з google classroom, а для зворотного зв’язку з учнями використовували різноманітні месенджери.

– Найважче було дітям у початковій ланці, – коментує чиновниця. – Також більшість батьків вважали, що це вони мають виконувати завдання своїх дітей. Насправді їм потрібно організувати освітнє середовище вдома, створити всі умови для того, щоб їхні діти навчилися працювати самостійно. Однією з основних проблем вчителів був брак часу, адже після уроків розпочиналися зворотний зв’язок з учнями, перевірка завдань і підготовка до наступного заняття. Педагоги у такому форматі працювали значно більше, ніж у звичному шкільному режимі.

Вчителька початкових класів Івано-Франківського ліцею №15 Оксана ГУЗІК має чималий педагогічний досвід – 23 роки. А в новому навчальному році на неї чекає неабиякий виклик – можливе дистанційне навчання першокласників. Уявити собі такий перший урок у першокласників дуже складно, що би не придумав, виглядає воно дуже дивно і неприродно. «Якщо з 1 вересня розпочнеться навчання дистанційно, то як ті першокласники мають зрозуміти, що вони учні? А найгірше те, що вони не бачили свого вчителя. І от я з’явлюся по той бік екрану, а вони скажуть: «Що це за тьотя?». У першому класі до кожної дитини треба підійти, навчити тримати спинку, також руку, щоб вона не втомлювалася під час писання. Не уявляю, як робити це дистанційно».

Новий клас, який Оксана Степанівна візьме під свою опіку 1 вересня, розпочне навчання за програмою «Нової української школи». Це ще один виклик. Втім, моя співрозмовниця доволі оптимістично дивиться в майбутнє, каже, що ранкові зустрічі, котрі є одним із елементів навчального процесу першокласників, зможе провести онлайн. Хоча не приховує, що через це вони таки втратять свою ефективність.

А ще 6–7-річним дітям важко буде без допомоги дорослих підключитися до навчальної платформи. Та й залишати їх удома самих не завжди безпечно. Для батьків, що працюють, це буде величезною проблемою.

«Якщо все ж таки хочуть змішувати дистанційне навчання з очним, то краще спочатку розпочати з традиційного формату, щоб учні зрозуміли, що таке школа, і кожен вчитель зміг би їх налаштувати на роботу. Початкова школа – це фундамент будинку: якщо він гарний і міцний, то й будинок довго стоятиме», – переконана вчителька.

Мама двох школярів з Богородчан Марія Юрців категорично проти продовження дистанційного навчання з 1 вересня. Її донечка Марта закінчила початкову школу, а син Сашко перейшов до випускного класу Богородчанського ліцею №2. Жінка зізнається, що за три місяці дистанційної освіти повною мірою відчула себе вчителькою, хоча допомогти могла лише молодшій доньці. Синові-старшокласнику довелося самостійно шукати відповіді на запитання, котрі виникали в ході дистанційного навчання. Моя співрозмовниця зауважує, що в домашній школі дітям складніше опановувати навчальний матеріал, адже збоку немає вчителя, який все роз'яснить, тут потрібно все засвоювати самому.

Крім того, жінка наголошує, що в школі кожен день має свій сталий розклад, під час домашнього навчання його складно дотримуватися. Донька отримувала завдання через viber, також з цікавістю дивилася відеоуроки на ютуб-каналі профільного міністерства. Натомість Сашкові телеуроки не «зайшли». Дистанційне навчання старшокласника відбувалося на різних освітніх платформах. Хлопець каже, що було б добре, якби усі вчителі працювали в одному форматі та на одному ресурсі.

Окрема тема – контрольні роботи. В умовах домашнього навчання писати їх стало значно легше, адже в будь-який момент можна підглянути правильну відповідь і не боятися, що пильний погляд вчителя тебе «спалить». «Це не контрольна, – наголошує пані Марія. – Не можу сказати, що мій син сідав і списував, бо йому важливо було самого себе перевірити. Але контрольні, які вони писали вдома, – це не ті, які пишуть у школі».

Варто зазначити, що моя співрозмовниця тимчасово не працює, тому має можливість допомогти дітям із навчанням удома «Щоб пройти з дитиною весь матеріал з чотирьох-п'яти предметів, треба мати час. Батьки, які працюють, його не мають. Старшим школярам простіше, а от учні початкових класів не можуть самостійно засвоїти навчальний матеріал, їм потрібна допомога дорослих», – переконана пані Марія.

Наступний навчальний рік для Марти та Сашка має бути особливим: хлопець переходить у випускний клас, попереду підготовка до ЗНО та вступ, на дівчинку чекає чимало нових предметів та педагогів. Тому не дивно, що 1 вересня викликає в їхньої мами певні побоювання…

Кожна медаль має два боки, так і з дистанційним навчанням. Розпочну з позитиву. Не відкрию Америки, коли напишу, що діти не дуже люблять ходити до школи. Втім, з початком карантину і переходом на «дистанційку» все змінилося і школярі вмить захотіли повернутися за парти у своїх класах. «Не можу сказати, що не любив ходити до школи, але за час навчання вдома скучив за нею дуже. Думаю, що саме у моєму віці учні починають розуміти, що шкільний період найкращий. Цінуємо, коли втрачаємо. Це якраз така ситуація», – вважає Олександр Юрців.

– Цьогорічний карантин дав поштовх до розвитку дистанційної форми навчання, адже в школах і раніше були карантини, але так серйозно до цього не підходили, – переконана Вікторія Шнайдер. – Це буде початком організації дистанційного навчання для тих учнів, котрі часто хворіють. Також онлайн-формат організовує дитину до самоосвіти.

Безперечно, завдяки тому, що уроки перекочували в затишні домівки, батьки на власній шкірі відчули всі особливості нелегкого вчительського фаху. А також побачили, як на долоні, роботу кожного вчителя. Це безперечний плюс.

Новоспечений одинадцятикласник Сашко Юрців основними мінусами дистанційного формату вважає відсутність повноцінного спілкування з учителями та однолітками. Також він переконаний, що контрольні роботи, написані вдома, – це не перевірка знань, адже перед учнями відкриті всі ресурси.

«Дітям бракує неформального спілкування, тож рекомендували класним керівникам проводити з учнями онлайн-спілкування у skype чи google meet. Крім того, немає чітких рекомендацій від Міністерства освіти і науки щодо оцінювання знань дітей, тому що ми не можемо проконтролювати чітко, чи дитина сама виконала завдання, чи їй допомогли батьки, чи вона списала», – коментує Вікторія Шнайдер.

«Великий мінус, що зависав інтернет, переривався зв’язок, деякі діти навіть плакали через це, – розповідає Оксана Гузік, котра під час загальнонаціонального карантину проводила уроки зі своїми четвертокласниками через zoom та viber. – Траплялося, коли учні, щоб не відповідати, імітували переривання зв’язку. Крім того, дуже складно було перевірити рівень знань. Були такі діти, які в першому семестрі мали 4 бали, а під час карантину почали писати усі контрольні на 10», – зауважує вона.

Із переходом на дистанційне навчання школярі, які й так чимало часу проводять з гаджетами, ще довше перебуватимуть наодинці з комп’ютерами, планшетами чи телефонами. А звідси – різке зниження зору та хвороби спини. Крім того, з комунікативними навичками дітей також виникатимуть проблеми. «Діти з таким навчанням будуть криві, сліпі й горбаті, тому що вони постійно перед комп’ютером та не мають живого спілкування, відірвані від соціуму. Дистанційне навчання призведе до їх деградації. Для мене як мами найважливішим є не навчання, а здоров'я дітей, а тут воно, м'яко кажучи, кульгатиме», – емоційно підсумовує Марія Юрців.