Фільм «Захар Беркут» – безперечно, одна з найочікуваніших цьогорічних  кінопрем’єр. Щойно стало відомо про екранізацію  безсмертного твору Івана Франка, як у багатьох виникло непереборне бажання побачити, як вітчизняним кінотворцям спільно зі своїми іноземними колегами вдалося перенести повість «Захар Беркут» на екран. І, звичайно, хотілося оцінити те, як вжився в роль Захара Беркута американський актор Роберт Патрік, котрий у другому «Термінаторі» зіграв рідкокристалічного Робота Т-1000.

І ось цей день настав. 10 жовтня картина вийшла в національний прокат. Старт виявився успішним, адже глядачі доволі активно ринули в кінотеатри. У всесвітній павутині вже можна знайти чимало професійних рецензій від кінокритиків та емоційних відгуків  від звичайних глядачів. І вони дуже різні: від нищівної критики до солодких од.  Журналістка газети «Галичина» також відвідала сеанс, щоб скласти свою думку про цю прем’єру, яка вже встигла викликати суспільний резонанс...

Першу екранізацію «Захара Беркута» датовано 1971 роком. Її режисером був Леонід Осика, сценарій написав Дмитро Павличко, а у головних ролях знялися Василь Симчич, Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Борис Брондуков, Іван Гаврилюк, Антоніна Лефтій та інші. І майже через 50 років кіношники знову звернули увагу на повість І. Франка. Зокрема вона потрапила під приціл українських та американських кінотворців. Спільне виробництво, звичайно, вплинуло на кінцевий продукт. Насамперед це вилилося у вражаючий  та рекордний для українського кінематографу бюджет у 131 мільйон гривень, 30 мільйонів з яких виділило Державне агентство України з питань кіно. Режисерське крісло розділили між собою Ахтем Сеітаблаєв та Джон Вінн. Головні ролі зіграли іноземці: Роберт Патрік (Захар Беркут), Томмі Фленаган (Тугар Вовк), Роккі Майєрс (Іван Беркут), Поппі Дрейтон (Мирослава), Алекс МакНіколл (Максим Беркут), Елісон Дуді (Рада Беркут). Українські актори Андрій Ісаєнко (Петро), Олег Волощенко (Гард), Аліна Коваленко (Росана), Віктор Жданов (Хорун), Олег Стефан (Левко) та інші зіграли другорядних персонажів. Втім, варто зазначити, що вони з ними впоралися блискуче і точно запам’ятаються глядачам, і не лише українським. Скажу відверто, що мені було приємно бачити у стрічці серед іноземних акторів своїх рідних.

Коли я читала «Захара Беркута», а це було в шкільні роки, то й не могла подумати, що через кільканадцять років тухольського старійшину зіграє американський актор. І треба сказати, що в ролі Захара Беркута Роберт дивився доволі органічно, хоча й не потішив глядача розмаїттям емоцій. Виглядало на те, що він як надів одну маску на початку фільму, так і забув періодично міняти її на інші.

Щодо інших іноземних акторів у кіно, то загалом вони добре вжилися у свої ролі, і, як на мене, впоралися зі своїми завданнями. Чимало критики вилилося на виконавицю ролі Ради Беркут – ірландську актрису Елісон Дуді, яка свого часу знялася у 14-му фільмі про Джеймса Бонда «Погляд на вбивство», пригодницькій стрічці «Індіана Джонс та хрестовий  похід» та інших. Причина, як не дивно, не у поганій акторській грі, а в надмірному захопленні пластичною хірургією чи так званими ін’єкціями краси – принаймні це видавало її обличчя. І то справді викликало дисонанс, адже у XIII столітті, коли відбувалися події твору, не було розвинутої індустрії краси. Через це складно було цілком зануритися в атмосферу фільму, давню епоху, адже дивлячись на цю героїню, неможливо було абстрагуватися від сьогодення. Не покидало розуміння того, що ти сидиш у кінотеатрі і дивишся, як актриса у XXI ст. грає персонажа з XIII ст.

Також трохи порушують гармонію сприйняття надмірно натреновані тіла акторів, що зіграли братів Беркутів, особливо, коли на початку стрічки великим планом показують їхні оголені торси, але це принаймні виглядає естетично. Можливо, «гора м’язів» мала підкреслити мужність героїв. Втім, у процесі перегляду дисонанс зникає, і ти вже не звертаєш на це уваги.

Те, що фільм знімали з прицілом на міжнародний прокат, звичайно, вплинуло і на його мовлення. Стрічку творили  англійською, а для українського прокату продублювали.  Крім того, для іноземного глядача екшн вийде під назвою «The Rising Hawk», що перекладається як «Яструб, який піднімається». До речі, щодо назви. Вона й в українському варіанті могла би бути іншою, адже в центрі сюжету - Максим Беркут, а не Захар, тому його ім’я цілком логічно могло стати назвою картини.

Те, що «Захара Беркута» знімали на експорт, і справді дається взнаки. Це не погано і не добре, просто так є. Мабуть, через це і Франка у цьому кіно не так багато, хоча основний посил повісті збережено. І забігаючи наперед, окремо дякую режисерам за фінальні слова стрічки, які є цитатою з передсмертного монологу  Захара Беркута з оригінального твору: «…Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас…». 

Для тих, хто ще не бачив стрічки, але планує на неї йти, одразу зауважу, що кіно не є кінокопією однойменної книжки. Фільм «Захар Беркут» та повість Івана Франка – це різні мистецькі твори, у стрічці з’явилися нові сюжетні лінії та персонажі. І це нормально, адже при кіноадаптації мають право трактувати літературний твір, який взяли за основу, по-своєму.

Екранізації літературних творів завжди активізують продаж книжок, за якими зняли кіно. Дуже хотілося б, щоб «Захар Беркут» не став винятком, і українські та іноземні глядачі побігли до книгарень у пошуках повісті Івана Франка, щоб самотужки знайти схожі і відмінні моменти. Круто, що для кіно, яке створювали на експорт, взяли повість Івана Франка, і хоча від оригінального твору мало що залишилося, все ж це чудова нагода нагадати усім про нього.

Фільм триває 2 години 12 хвилин. І саме хронометраж, як на мене, є слабкою стороною стрічки. Адже вона доволі повільна та статична, їй бракує динаміки, хочеться, щоб сюжет розвивався швидше і жвавіше. Думаю, що якби тривалість бойовика трішки урізали, то від цього виграли би всі: і творці, і глядачі. Останні, наприклад, не відволікалися б під час перегляду на поглядання на годинник і вираховування, скільки ще залишилося часу до його закінчення.

У стрічці дуже багато пейзажних кадрів, які розкривають красу української природи. І від цього картинка фільму стає ще красивішою та естетичнішою. Як на мене, пейзажі, від яких перехоплює подих, підсилюють основний посил фільму про те, що рідну землю потрібно захищати до останнього попри будь-які обставини й навіть те, що сили нерівні й у вас мізерні шанси на перемогу.

До речі, змістове наповнення стрічки – це, безперечно, її найсильніший бік. В його основі - самопожертва, доблесть, героїзм, честь і відвага. Це дуже правильне патріотичне кіно, без надмірного пафосу і штучності емоцій. «З ворогом треба битися, а не домовлятися»,  – саме цю фразу зі стрічки сьогодні найчастіше цитують, адже вона дуже точно лягає в сучасні українські реалії. Але там є й інші дуже важливі меседжі про те, що потрібно цінувати кожну мить, про силу в єдності і те, що лише допомагаючи одне одному можна подолати будь-яку кривду та напасть, і про те, що вибір є завжди… Погоджуюся, що у них немає новизни, їх легко можна назвати банальними і заїждженими. Втім, коли у твоїй рідній країні триває війна, нехай і патетичні фрази про захист свого дому і недопускання в нього ворога сприймаються по-іншому!

Попри всі огріхи стрічка вийшла цілісною, красивою, тішать око до дрібниць продумані костюми персонажів, батальні сцени боїв захоплюють і вражають, видно, що над цим працювали знавці своєї справи. Окремо хочу сказати про музику, котра супроводжувала стрічку: вона була дуже органічною та доречною. А після титрів глядач почує нову пісню «Океану Ельзи» «Перевал», яка і стала саундтреком картини.

Очевидно, якщо картину творили б лише українці, то вона була би кардинально іншою. Чи було б це кіно кращим? Складно сказати. Очевидно, що співпраця з американцями принесла йому не лише чимало переваг, а й водночас низку недоліків.

Потрібно бути відвертими і визнати, що не на всі українські стрічки активно ходять глядачі. Тож здивувало те, що на «Захара Беркута» йдуть. Сама я була на не популярному ранковому сеансі, що починався о 10 годині, в будень, і зала була наполовину заповненою. А на наступний сеанс у холі кінотеатру зібралося ще більше глядачів, переважно учнів. І це не може не тішити. Загалом за перший вікенд прокату картину подивилися майже 150 тисяч глядачів, у грошовому еквіваленті – це  понад 13 мільйонів гривень.

Звичайно, історичний екшн «Захар Беркут» – не шедевр українського чи іноземного кіно. Картина розрахована на масового глядача різного віку і навіть національності. Це жанрове кіно, впевнена, любителям історичних бойовиків та фентезі сподобається, адже все ж потрібно визнати, що це доволі доброякісний історичний бойовик. Тому моя оцінка – 6,5 за десятибальною шкалою, з приміткою: треба дивитися.