У кривавій борні з жорстоким та підступним ворогом виборює Україна право на своє існування. Під ворожим прицілом не лише наші відважні воїни, які зі зброєю в руках захищають рідну землю, не лише інфраструктурні об’єкти, що зазнають варварських ракетних ударів. Нас ще прагнуть залякати, зламати, посіяти в наших душах зневіру. Тому особливо актуальним постає питання збереження українського духу, самобутньої культури, рідної мови, тобто всього того, що, за словами Тараса Шевченка, об’єднує українців різних поколінь – «і мертвих, і живих, і ненароджених…». Адже полум’яне слово й натхненна пісня завжди були духовною зброєю у важкі часи, важливим чинником формування національної ідентичності.
Світ стає кращим завдяки подвижницькій праці ентузіастів, котрі творять добро, дарують людям свою любов, плекають високе мистецтво. Саме такою яскравою особистістю є Любов ЛИТВИНЧУК, ім’я якої відоме широкому колу шанувальників музики. В Івано-Франківській обласній філармонії ім. Іри Маланюк відбувся концерт-бенефіс з промовистою назвою «Український світ», присвячений ювілею та 40-річчю творчої діяльності прославленої мисткині.
Унікальність постаті Л. Литвинчук у тому, що вона органічно поєднує у собі талант досвідченої педагогині-методистки, блискучої скрипальки, оригінальної композиторки, невтомної збирачки народних пісень, багатолітньої керівниці численних музичних колективів, врешті-решт, активної громадської діячки. Ґрунтовну професійну освіту пані Люба здобула у Львівській музичній школі-інтернаті ім. С. Крушельницької та Львівській консерваторії ім. М. Лисенка під керівництвом викладача Юрія Гольди та професорки Лідії Шутко…
Позаду – десятиліття напруженої педагогічної праці в Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського, результат якої – десятки талановитих учнів-скрипалів. Багато з них продовжили навчання в музичних інститутах, консерваторіях, академіях, стали лауреатами й дипломантами престижних конкурсів і фестивалів. Нині Л. Литвинчук – артистка академічного симфонічного оркестру обласної філармонії – поряд зі своїми вихованцями та залишається для них взірцем високого професіоналізму й відданості мистецькій справі.
У день свого бенефісу Любов Віталіївна зібрала у залі друзів, однодумців, родину, а на сцені – надійних і вірних колег, котрі не злякалися можливої повітряної тривоги. Весь концерт був пронизаний важливою ідеєю єднання поколінь, котру Л. Литвинчук плекає все життя та активно втілює в життя у рамках творчого проєкту «Класики і сучасники». Тому закономірно, що і цього разу прозвучали твори композиторів різних епох, стилів і напрямів. Серед них – «батько української музики» Микола Лисенко, один з улюблених композиторів ювілярки – Віктор Косенко, Мирослав Скорик, «Мелодія» якого стала музичним символом України. Слід особливо відзначити в цьому ряду й молоду авторку нашу краянку Марічку Чабан, яка разом з Любою Литвинчук та Любомиром Дейчаківським виконала власний твір – Тріо для скрипки, віолончелі та фортепіано.
Загалом завдяки продуманій режисурі заслуженої артистки України Галини Баранкевич, концерт-бенефіс перетворився на справжню духовну феєрію. Тут і театралізовані сценки з участю мистецької формації «Миті слова і музики», гурту «Живиця» товариства «Просвіта-Світовид», «Дитячої театральної майстерні» при Івано-Франківському драмтеатрі. Привертає до себе увагу нове прочитання поезій Лесі Українки та Марії Вайно, що прозвучали в супроводі скрипкових імпровізацій ювілярки. Тут і колоритне магічне дійство, своєрідне замовляння проти ворожих куль вокально-танцювального ансамблю «Купалочка», яким керує Л. Литвинчук та сама бере участь в обряді.
Протягом усього концерту на сцені з’являлися діти, наприклад Сашко Семенів, котрий на скрипочці награв мелодію українського національного гимну, який підхопила вся зала, чи юний піаніст Захар Свіщов – учень педпрактики Івано-Франківського фахового музичного коледжу ім. Д. Січинського (клас викладача Ольги Назаренко)… Коли розпочалася повномасштабна війна, пані Люба не могла підійти до скрипки близько двох тижнів. І саме діти, її вихованці, попросили взяти до рук улюблений інструмент та своїм мистецтвом і далі не тільки творити, а й служити Україні.
Привертає до себе увагу різноманітність репертуару Л. Литвинчук як скрипальки-солістки й ансамблістки, бездоганна техніка, багатство тембрової палітри, глибоке осягнення образного змісту виконуваних творів. А ще – натхненне обличчя Майстра, який відкриває поетичний світ людської душі, веде свою розмову з Творцем та допомагає доторкнутися до цього духовного джерела кожному з нас. Власне, бенефіс ювілярки, яка є глибоко віруючою людиною, й розпочався з духовного піснеспіву Г. Сковороди у виконанні камерного хору «Воскресіння» під орудою Володимира Рудницького.
Проте, як на мене, глядачів найбільше вразила сповнена драматичного пафосу пісня «А вже років двісті» у виконанні мистецького проєкту «Етноформація», що прагне до відродження давніх зразків українського фольклору. Пісня, створена Анатолієм Свидницьким у далеких 50-х роках XIX ст., розкриває не лише скорботу за часами козацької Гетьманщини, а й готовність до боротьби за майбутнє України. «Минули століття, а ми й досі виборюємо свою незалежність», – доречно зауважила ведуча концерту Христина Кобильчук.
До речі, Л. Литвинчук не просто закохана в народнопісенну творчість, а й розкрила ще одну грань свого таланту як фольклористка. Адже здійснила запис та розшифрування близько 140 пісень галицького села Бриня з голосу Анастасії Самочко та підготувала відповідний збірник. Представлені різними жанрами пісні збірки розкривають широку палітру думок, почуттів, переживань, віддзеркалюють народний світогляд, оспівують високі людські цінності.
Кульмінацією свята став виступ камерного оркестру «ЗВАНИХ» під керівництвом Андрія Дейчаківського. Це колеги, учні та їхні батьки-музиканти, яких об’єднала любов до високого мистецтва та глибока повага до шанованої ювілярки. Спочатку пролунали «Три українські весільні пісні» М. Скорика (соліст – заслужена артистка України Наталія Шевченко), а згодом – три вокально-інструментальні мініатюри «Весла часу» самої Любові Литвинчук, яка постала перед нами як самобутня композиторка. Твір виконав співак Микола Сисак – випускник Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, лауреат Першого всеукраїнського конкурсу молодих виконавців імені Іри Маланюк.
Л. Литвинчук озвучила вірші відомого на Прикарпатті та за його межами поета Ярослава Дорошенка. Це три сонети (VІІІ, Х, ХІV), сповнені глибокого філософського змісту, багаті образними асоціаціями, з вишуканим символічним підтекстом. Тут і радість буття, і тривога за долю окремої людини, прагнення осмислити тернистий життєвий шлях і передбачити майбутнє… І за усім цим проглядається щира, оголена, як нерв, душа автора – Поета.
Музика Л. Литвинчук поглиблює багатозначність поетичних образів, наповнює їх людськими емоціями, виводить за рамки традиційного жанру романсової лірики. Адже кожна з трьох мініатюр – це і справжній філософський монолог з органічним поєднанням виразної, наспівно-декламаційної вокальної партії та цікавого за фактурою й виразовими особливостями фортепіанного супроводу (оркестровку твору здійснив Віталій Маник).
За багатолітню працю Любов Литвинчук нагородили численними грамотами, подяками від різних мистецьких установ. Її відзначено ювілейною медаллю Президента України. Вона – лауреат обласних премій ім. Д. Січинського, В. Смоляка, Марійки Підгірянки, міської премії ім. Я. Дорошенка, переможець у номінації «Людина року» серед музикантів Івано-Франківська, лауреат П’ятого міжнародного фестивалю театрів ляльок «Обереги» в номінації «Найкраще музичне вирішення вистави»…
Хоч, як на мене, Л. Литвинчук заслуговує на звання «Заслужена артистка України». Щирість і доброта, поетичність і фантазійність внутрішнього світу, вроджена інтелігентність, висока громадянська свідомість, бажання по-справжньому служити своєму народові й розвиткові української культури – ось риси, притаманні ювілярці. Численні її шанувальники, які прийшли на концерт-бенефіс, віддячили їй щирими привітаннями й квітами, а це для Любові Віталіївни найважливіше.
