На зустрічі у форматі «Рамштайн» представників понад пів сотні країн, які надають військову допомогу нашій державі, що розпочалася 12 жовтня і тривала й у четвер, розглянули й заявку України на вступ до НАТО у прискореному порядку, підписану Президентом Володимиром Зеленським, головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком та прем’єр-міністром Денисом Шмигалем 30 вересня.
Це саме питання розглядали й на засіданні міністрів оборони країн–членів Альянсу 14 жовтня. А відтак до нього повернуться вже в листопаді, як заявила пані посол України в НАТО Наталія Галібаренко, – на форумі глав МЗС держав цього воєнного блоку. Про обговорення київської заявки на рівні Північноатлантичної ради, тобто на зборах послів держав–членів НАТО в Брюсселі, як про один з етапів відповідної процедури повідомив і заступник глави Офісу Президента Ігор Жовква, не уточнивши, правда, дати розгляду…
Важко сказати, яке рішення наші партнери ухвалять із того приводу цього разу. Але бачимо, що той «історичний крок», як писала «Галичина» 6 жовтня, яким офіційний Київ відповів на підписання російським диктатором путіним, з одного боку, й ватажками «Л/ДНР» та колаборантами в Херсонській і Запорізькій областях – з другого, «договорів» про анексію захоплених рашистами територій України і на нову ядерну риторику кремлівського вождя, наші західні партнери знову мовби розтягують у часі аж до чергової невизначеності.
Втім, хоч як, а подія вже обросла коментарями й має своєрідне продовження. Скажімо, за результатами недавнього соціологічного опитування, проведеного групою «Рейтинг», якби невдовзі відбувся референдум щодо вступу України до НАТО, цю ініціативу підтримали б 83 відсотки його учасників. Це найвищий показник за всю історію проведення таких досліджень громадської думки в нашій державі. А також якщо на вчора вже більшість членів Альянсу вкотре висловилася на підтримку вступу України до його лав, то, приміром, Болгарія заявила про свою незгоду з тим.
«НАТО – це системна структура з чітко прописаною процедурою набуття членства в ній, – принагідно ще раз розклав деякі крапки над «і» в цій ситуації відомий політик Борислав Береза у своєму виступі на glavcom.ua. – Так зробили навмисне, щоб мінімізувати можливість дій, які могли б нашкодити Альянсові. Зрештою, процедура – основа демократії, як стверджують британці, а вони в тому розбираються…
Тож у НАТО просто не можуть нас прийняти за якимось особливим рішенням, тобто в обхід, сказати б, відповідного протоколу. А згідно з ним потрібна ратифікація відповідних домовленостей з боку всіх без винятку членів Альянсу, в тому числі й Угорщини та Туреччини (вже традиційних противників вступу України до НАТО).
По-друге, в НАТО ще й просто не хочуть нас приймати. І то через безліч причин – у тому числі, приміром, як через високий рівень корупції в Україні, з якою в нас не борються на державному рівні, так і через небажання деяких членів Альянсу брати участь у війні з рф своїми силами.
Безумовно, в НАТО недарма побоюються, що коли нас візьмуть до себе й, наприклад, передадуть нам секретні розробки, а якийсь зрадник, як-от колишній «слуга народу» Ковальов чи права рука Баканова генерал СБУ Наумов, який втік з України, «зіллє» їх росії чи Китаю. Бо скільки ще таких ковальових і наумових сидять у ВР, СБУ, інших кабінетах влади?!.».
Водночас існує ще один чинник стриманості НАТО щодо вирішення головного українського питання. Це, на жаль, позиція кремля. Скажімо, у відповідь на «історичний крок» Києва в Москві заявили, що відстежують реакцію Альянсу на нову-стару ініціативу України, й нагадали, що західний вектор руху нашої держави – одна з причин так званої СВО на її теренах.
Зрештою, річ не так у тому, що там кажуть, як у тім, до яких дій вдаються. Скажімо, недавню резонансну інформацію з La Repubblica, що в «ерефії» збираються вперше в історії випробувати в арктичних водах атомну суперторпеду «Посейдон», яку часто називають зброєю «Судного дня», ще спростував як фейкову Центр протидії дезінформації РНБО України. Проте повідомлення, що рашисти запустили в бік лінії фронту на наших землях так званий ядерний потяг, уже не заперечують. Ідеться про те, як повідомила The Times, що з центральної Росії рухається на захід колона бронетранспортерів БПМ-97 та іншої спеціальної складної військової техніки 12-го головного управління російського міноборони, у віданні якого – сховища тактичної ядерної зброї (ТЯЗ). Як зазначив польський військовий аналітик Конрад Музика, особовий склад таких бойових потягів відповідає за ядерні боєприпаси – їхнє зберігання, обслуговування, транспортування та видачу відповідним підрозділам.
Звісно, за його словами, це може означати не лише те, що справді ТЯЗ уже везуть на фронт, а й те, що це може бути лише спробою путіна й далі залякувати Захід, уже демонструючи свої погрози наочно, або й те, що потяг лише безневинно рухається до місця навчань.
Та хоч як, а «ядерний поїзд» – це наразі дрібна демонстрація порівняно з тим, до чого в рф вдалися буквально за день до того самого 30 вересня, такого багатого на кардинальні маніфестації з обох боків російсько-українського протистояння. До місця постійної дислокації на Камчатці прибув у числі низки субмарин новітнього покоління і недавно спущений на воду атомний підводний крейсер стратегічного призначення «Князь Олег» із 16-ма «Булавами» на борту – міжконтинентальними балістичними ракетами – потенційними носіями потужних ядерних боєголовок.
Не акцентуватимемо тут ще раз на тому цинізмі, з яким рф і досі привласнює імена князів Київської Русі і називає їх російськими першоправителями, як «Галичина» про це вже писала кілька років тому. Не звертатимемо увагу й на похмурий символізм таких діянь, коли вже навіть смертоносне ядерне озброєння в часі війни з Україною нарекли йменням Віщого Олега, засновника Київської держави. Скажемо тільки, що «Князь Олег» зі своїми «Булавами» пришвартувався в одній із камчатських бухт Тихого океану неспроста.
«Вибір цього місця базування обумовлений наявністю виходу у відкритий океан до берегів нашого потенційного противника, – вважає, приміром, керівник Московського клубу історії флоту Костянтин Стрєльбицький. – Неможливо постійно і з потрібною точністю відстежувати переміщення підводних кораблів посеред океану. Тому крейсер такого класу зі стратегічною ядерною зброєю на борту являє собою велику небезпеку для будь-якого ворога. І в контексті нинішньої геополітичної ситуації у світі таке перебазування «Князя Олега» має важливий превентивний характер. Адже традиційно дії нашого Тихоокеанського флоту завше були спрямовані на стримування нашого ймовірного противника в особі США та їхніх союзників».
І то лише на перший погляд Камчатка дуже далеко від нас. Вона розташована орієнтовно посередині між Україною й нашим головним партнером у війні проти рашистської агресії – Сполученими Штатами. Тож однаково близько й до Києва, і до Вашингтона. І в Білому домі, медитуючи над заявкою України про її прискорений вступ до НАТО, не можуть, на жаль, не враховувати появу на міжнародному мілітарному подіумі, й так насиченому зброєю масового знищення, ще й «Князя Олега» з його «Булавами». Бо якщо ми бачимо велику війну на українських землях лише у прорізі прицілів на стрілецькій зброї наших захисників, то в Пентагоні дивляться на неї із супутників на земній орбіті, тобто розглядають її в контексті всієї воєнної ситуації у світі…
Мова не про те, що хтось побоюється москви. Немає сумніву, що в разі масштабного ядерного конфлікту на планеті між НАТО й рф росія щезне з лиця землі. Та у що це обійдеться людству?
